ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2022 року
м. Київ
справа № 520/6193/2020
адміністративне провадження № К/9901/8994/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в касаційній інстанції адміністративну справу № 520/6193/2020
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, прийняте в складі головуючого судді Спірідонова М.О., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Рєзнікової С.С., суддів Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21.04.2020 № 108-20;
- зобов`язати Державну міграційну службу України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним та таким, що порушує права позивача, у зв`язку з чим просив суд зобов`язати Державну міграційну службу України визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач зазначав, що до Сирії не може повернутися через війну та побоювання стати жертвою переслідувань та систематичні порушення прав людини. Так як у країні позивача триває громадянська війна, він не може повернутися туди, тому що його можуть призвати до лав армії, і він буде змушений вбивати свої співгромадян, що суперечить його внутрішньому переконанню, у випадку відмови воювати він може бути вбитий чи підданий тортурам.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень про причини, з яких позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись із рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
7. Скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції не враховано позиції Верховного Суду, які викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 816/25/17, від 30 липня 2020 року у справі № 815/1850/17, від 24 грудня 2020 року у справі № 2040/6507/18 щодо застосування частини 1 статті 13 статті 1 та 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
8. Касатор звертає увагу на те, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки законність його перебування в Україні підтверджується лише довідкою про звернення за захистом , якою він був документований, після звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, і у випадку відмови у відкритті касаційного провадження у справі це призведе до порушення Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
9. Вказує, що судами не звернуто уваги на численні документи міжнародного співтовариства, які свідчать про обґрунтованість побоювань скаржника стати жертвою переслідувань та ситуації загальнопоширеного насилля у Сирії.
ІV. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
10. Відповідач надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
11. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів: Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою Іванова Дмитра Аркадійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
12. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 07 липня 2022 року.
VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
13. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , громадянин Сирійської Арабської Республіки, 19.10.2017 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою № 43 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
14. За результатами розгляду вказаної заяви позивача, на підставі співбесід, інформації по країні походження та інших матеріалів Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
15. На підставі вивчення документів та матеріалів, підтримуючи висновок Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.08.2018 № 259-18.
16. Позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 03.09.2018 №58, в якому вказано, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 № 259-18.
17. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, оскаржив його до суду.
18. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2018, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019, у справі № 2040/7474/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області - про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії було задоволено частково: скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 № 259-18; зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 07.05.2019 № 186 прийнято рішення про повторний розгляд заяви громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 .
20. Рішенням Державної міграційної служби України від 21.04.2020 № 108-20 відмовлено громадянину Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. Позивачем було отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області № 29 від 30.04.2020 року про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу повторно було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закони відсутні, відсутні на підставі рішення Державної міграційної служби України від 21.04.2020 року № 108-20.
VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
22. Конституція України.
Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)
Частина 2 статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
24. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також сформульовано поняття "біженець", під яким розуміють особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання у результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї унаслідок таких побоювань.
Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 01 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.