ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2022 року
м. Київ
справа №640/1476/20
адміністративне провадження № К/9901/23993/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
за участю:
секретаря судового засідання Момотюк Ю.С.
учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Орленка А.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/1476/20
за позовом ОСОБА_1
до Генерального прокурора України Рябошапки Руслана Георгійовича, Шостої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року, ухвалене у складі судді Кузьменка В.А.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог.
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генерального прокурора України Рябошапки Руслана Георгійовича (далі - відповідач-1), Шостої кадрової комісії Генеральної прокуратури України (далі - відповідач-2, кадрова комісія, комісія), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-3), у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії від 05 грудня 2019 року щодо неуспішного проходження позивачем атестації;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2070ц про звільнення позивача з посади прокурора четвертого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
1.3. поновити позивача на відповідній посаді в органах прокуратури України з 24 грудня 2019 року;
1.4. стягнути з Генеральної прокуратури України серединний заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 грудня 2019 року і до моменту фактичного поновлення на посаді.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2070ц про його звільнення з посади таким, що прийнятий всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, оскільки відповідач не конкретизував підставу звільнення, чим порушив принцип правової визначеності. Крім цього, позивач наполягав на протиправності спірного рішення кадрової комісії, оскільки про підстави неуспішного проходження співбесіди йому не повідомлено, під час проведення співбесіди не обговорювалося та не надавалася оцінка виконання позивачем практичного завдання, що, на переконання позивача, свідчить про грубе порушення комісією порядку проведення співбесіди. При цьому, позивач звертав увагу, що спірне рішення про неуспішне проходження ним атестації прийняте неуповноваженим органом.
3. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву Офіс Генерального прокурора проти задоволення позовних вимог заперечував та звертав увагу суду на те, що саме кадрові комісії за приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-IX) та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 вересня 2019 року № 233 (далі - Порядок № 223) надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора. При цьому, ухвалення рішень про успішне чи неуспішне проходження атестації за наслідками співбесіди належить виключно до компетенції комісії, а тому кадрова комісія має право на власний розсуд шляхом голосування прийняти рішення про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації. Також відповідач наполягав на тому, що позивач не може бути поновлений в Офісі Генерального прокурора без успішного проходження атестації, оскільки це буде суперечити вимогам закону.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
4. Позивач проходив службу на посаді прокурора четвертого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
5. На виконання положень Закону № 113-IX позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.
6. 05 грудня 2019 року за результатами співбесіди з позивачем кадрова комісія ухвалила рішення №4 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», відповідно до якого позивач є таким, що не успішно пройшов атестацію.
6.1. У цьому рішенні зазначено, що комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам доброчесності в частині придбання квартири братом прокурора Говорущаком В.М. 24 листопада 2017 року ОСОБА_2 видав дружині прокурора Говорущак К.К. довіреність на купівлю будь-якої квартири, 08 грудня 2017 року - на придбання квартири АДРЕСА_1 , а також на відкриття, поповнення та розпорядження будь-якими рахунками в будь-яких банківських установах. Доходи брата вочевидь не дозволяли здійснення такого придбання;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам професійної етики та компетентності при здійсненні процесуального керівництва в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_3 та конфіскацію коштів, здобутих злочинним шляхом;
- на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності вимогам професійної етики та компетентності при здійсненні затримання підозрюваного ОСОБА_4 (в частині дотримання прав дитини підозрюваного).
7. Протокол засідання кадрової комісії від 05 грудня 2019 року та вказане рішення «Про неуспішне проходження прокурором атестації» № 4 не містять детального опису підстав для його прийняття.
8. Наказом Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2070ц на підставі вказаного рішення комісії ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року звільнено з посади прокурора четвертого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях, Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
9. У період з 23 грудня 2019 року до 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується копією листка непрацездатності.
10. Відповідно до довідки від 26 серпня 2020 року № 21-1049зп, виданої Офісом Генерального прокурора, заробітна плата позивача за жовтень 2019 року складає 30 343,24 грн, за листопад 2019 року - 30343,24 грн; середньоденна заробітна плата складає 1411,31 грн.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, позов задоволено.
11.1. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії від 05 грудня 2019 року №4 "Про неуспішне проходження прокурором атестації".
11.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року №2070ц.
11.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме: посаді прокурора четвертого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України, з 24 грудня 2019 року.
11.4. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 540 698,26 грн.
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено можливість звільнення прокурора з посади у разі прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації. При цьому, за висновком суду першої інстанції, посилання в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення. Факт відсутності обставин реорганізації, ліквідації, або скорочення кількості прокурорів прокуратури, в якому працював позивач, на переконання суду першої інстанції, вказує на відсутність правових підстав для звільнення позивача, що є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність спірного наказу.
12.1. Надаючи оцінку спірному рішенню кадрової комісії, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірне рішення стосовно позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, не доведено достовірності даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора без наведення обґрунтування такого висновку.
12.2. Так, суди попередніх інстанцій указали на те, що спірне рішення не містить ані чітких мотивів, з яких воно прийнято, ані обставин, що вплинули на прийняття такого рішення. При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що проведення перевірки способу життя особи та його співмірності з її доходами, а також перевірки законності набуття наявного у неї майна, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII), належить до компетенції НАЗК, а не кадрової комісії. Натомість, за висновками судів попередніх інстанцій, комісія фактично самостійно, замість НАЗК, провела перевірку майна позивача, членів його сім`ї, родичів та достовірності відомостей, указаних у його декларації, що не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема Закону № 1700-VII. Стосовно висновків кадрової комісії у частині невідповідності позивача вимогам професійної етики та компетентності при здійсненні ним процесуального керівництва у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суди попередніх інстанцій зазначили про те, що ані у рішенні комісії, ані під час розгляду цієї справи в суді відповідачами не наведено жодного обґрунтування з приводу того, у чому ж саме полягає вказана невідповідність позивача вимогам професійної етики та компетентності при здійсненні процесуального керівництва, та не надано суду відповідних доказів.
12.3. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що дискреційні повноваження кадрових комісій щодо проведення атестації прокурорів не є абсолютними і повинні здійснюватися із дотриманням приписів чинного законодавства та у встановлених ним межами. При цьому, суди попередніх інстанцій указали на те, що на стадії судового розгляду, відповідно до статті 2 КАС України, безпосередньо завданням суду є перевірити, чи діяли відповідачі при прийнятті спірного рішення та наказу на підставі, у спосіб та у межах наданих повноважень.
12.4. У підсумку, враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у період перебування на лікарняному, відповідачі не надали до суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності прийняття кадровою комісією спірного рішення, а також відсутність обставин скорочення штату, реорганізації чи ліквідації органу, в якому проходив службу позивач, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що рішення кадрової комісії від 05 грудня 2019 року № 4 та наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2070ц є протиправними та підлягають скасуванню.
13. Вирішуючи питання про поновлення позивача на попередній роботі, суд першої інстанції виходив з того, що відбулася лише зміна найменування юридичної особи «Генеральної прокуратури України» в «Офіс Генерального прокурора», тому з метою відновлення порушеного права позивача на працю, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивача належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку обіймав позивач на момент звільнення, а саме: посаді прокурора четвертого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях, Генеральної прокуратури України.
13.1. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що позивач пройшов обидва етапи атестації - склав іспит у формі тестування, за результатами якого набрав необхідну кількість балів, та пройшов співбесіду і, при цьому, рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження позивачем атестації не містить належних обґрунтувань, тому, за висновком суду апеляційної інстанції, фактично позивачем процедуру проходження атестації завершено, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме його подальше звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу запобігання правопорушення в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Кіровоградської області).
14. Розраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися приписами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що після затвердження Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» (далі - Постанова № 1155) посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, середньоденна заробітна плата позивача повинна розраховуватися з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу.
14.1. При цьому, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача-2 про неможливість врахування розмірів посадових окладів Офісу Генерального прокурора, передбачених Постановою № 1155, оскільки, за висновком суду апеляційної інстанції, мало місце лише перейменування відповідного органу прокуратури і саме вказаною постановою визначено коефіцієнт підвищення заробітної плати за посадою, яку позивач займав до свого звільнення та на якій його було поновлено.
14.2. Суд апеляційної інстанції також відхилив доводи відповідача-2 про те, що законодавцем було обмежено розмір заробітної плати прокурорів на період дії карантину, оскільки у цьому випадку здійснюється розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який розраховується із заробітної плати за період до запровадження карантину, має інший механізм розрахунку та інше компенсаційне цільове призначення.
ІV. Касаційне оскарження
15. 01 липня 2021 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу Офісом Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
16. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 9, 10, 13, 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пункту 9 розділу І Порядку № 221 без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, який полягає у тому, що неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що, на думку скаржника, є таким самим юридичним фактом, як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
17. Крім того, скаржник у касаційній скарзі наполягає на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах з питання застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу про можливість переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора лише у разі успішного проходження атестації; пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, на підставі якого затверджено Порядок № 221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком; пункту 12 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора; пунктам 13, 15 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо повноважень кадрових комісій при проведенні співбесід отримувати інформацію в органах прокуратури та інших державних органах, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ Закону № 113-ІХ, як визначеної цим Законом підстави для звільнення прокурорів4 розділу IV Порядку №221 та пункту 12 Порядку № 223; статті 235 КЗПП України щодо поновлення позивача на рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора.
17.1. Так, скаржник наголошує на тому, що комісія не зобов`язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв. При цьому, надання відповідної оцінки прокурорам щодо дотримання ними правил професійної етики та доброчесності, а також рівня їх професійної компетентності за результатами цього етапу атестації належить виключно до компетенції комісії. Суд, на переконання скаржника, не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам. Водночас скаржник наполягає, що спірне рішення кадрової комісії містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень, натомість висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість цього рішення, на переконання скаржника, не відповідають вимогам законодавства. У контексті наведеного, скаржник у касаційній скарзі доводить, що чинне законодавство не вказує на виключність повноважень НАЗК з перевірки декларацій і не заперечує права інших органів в межах їх компетенції здійснювати такі перевірки. Скаржник зазначає, що кадрова комісія не вирішувала питання належності заповнення позивачем декларацій, не встановлювала його вину у вчиненні корупційних правопорушень, тобто не вчиняла дій, віднесених до виключної компетенції інших органів, зокрема НАЗК, а діяла суто у межах своїх повноважень у площині оцінки відповідності прокурора критерію доброчесності під час атестації.
17.2. Скаржник також наполягає на тому, що відповідно до пункту 19 розділу II Закону № 113-ІХ юридичним фактом, що зумовлює звільнення прокурора на підставі пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
18. У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішення не правильно застосували положення статті 235 КЗпП України без врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 травня 2018 року у справі № П/9901/101/18, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 826/12916/15, від 06 березня 2019 року у справі № 824/424/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 826/751/16, від 27 червня 2019 року у справі № 826/5732/16, від 26 липня 2019 року у справі № 826/8797/15, від 09 жовтня 2019 року у справі №П/811/1672/15, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 22 жовтня 2019 року у справі №816/584/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/5596/17, від 19 травня 2020 року у справі № 9901/226/19, від 07 липня 2020 року у справі № 811/952/15.
18.1. Так, покликаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у наведених рішеннях, скаржник наполягає на тому, що у разі встановлення незаконного звільнення, суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено. Тому, на переконання скаржника, захист прав позивача у спосіб поновлення на посаді в Офісі Генерального прокурора не відповідає статті 235 КЗпП України.
19. У касаційній скарзі відповідач-2 також зазначає про те, що при винесені рішення судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16 щодо неможливості використання коефіцієнту підвищення посадового окладу під час обчислення середнього заробітку, передбаченого пунктом 10 розділу IV Порядку №100, якщо таке підвищення відбулося після періоду, з якого обраховується середній заробіток за час вимушеного прогулу.
19.1. Крім того, скаржник наполягає на відсутності підстав для застосування Постанови № 1155 для цілей розрахунку середньоденної заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача, оскільки відповідно до положень Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури У країни, які не призначені до Офісу Генерального прокурора, продовжують отримувати заробітну плату відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
19.2. Скаржник також звертає увагу на те, що у період з квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року нарахування місячної заробітної плати працівникам органів прокуратури здійснювалося із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнаною неконституційною та такою, що втрачає чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020. З огляду на зазначене, скаржник уважає, що судом першої інстанції здійснено розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з порушенням вимог вказаного Закону.
19.3. Водночас скаржник наполягає на невірному визначенні судами попередніх інстанцій кількості робочих днів у періоді вимушеного прогулу, оскільки згідно із листами Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2018 року № 78/0/206-18 «Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2019 рік», від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 12 серпня 2020 року № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік», розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 10 січня 2019 року № 7-р «Про перенесення робочих днів у 2019 році», від 23 жовтня 2019 року № 995-р «Про перенесення робочих днів у 2020 році», від 30 вересня 2020 року № 1191-р «Про перенесення робочих днів у 2020 році», наказів Генеральної прокуратури України від 31 січня 2019 року № 79ц, від 05 листопада 2019 року № 1390ц, від 29 грудня 2020 року № 3042ц, загальна кількість робочих днів у вказаний період складає 279 робочих днів. Отже сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача, за розрахунком відповідача-2, може складати 393755,49 грн (1411,31 грн х 279 робочих днів).
20. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника відповідача-2.
21. Колегія суддів, уважаючи доведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду 11 серпня 2021 року відкрила касаційне провадження та витребувала із Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи № 640/1476/20.
22. 30 серпня 2021 року справа № 640/1476/20 надійшла до Верховного Суду.
23. 31 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому позивач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.
24. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі позивача.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
25. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
27. Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
28. Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин)
28.1. Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
28.2. Згідно з частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (тут у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX. Попередня редакція містила вказівку, що порядку, визначеному «цим законом»).
28.3. Повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора (пункт 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII).
28.4. Пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII визначає, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
29. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин)
29.1. Згідно зі статтею 21 Закону № 113-IX у тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
29.2. Абзацами першим - третім пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ установлено, що:
29.2.1. До дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
29.2.2. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.