ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/22661/20
адміністративне провадження № К/9901/39812/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
за участю:
секретаря судового засідання Момотюк Ю.С.
учасників справи:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача-2 - Бойко В.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/22661/20
за позовом ОСОБА_1
до Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Офісу Генерального прокурора, керівника Київської міської прокуратури
про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Губської Л.В., суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог.
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Шостої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - відповідач-1, кадрова комісія, комісія), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), керівника Київської міської прокуратури (далі - відповідач-3), у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року №16 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ прокурора міста Києва від 09 вересня 2020 року № 1905к про звільнення позивача з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань прокуратури міста Києва;
1.3. поновити ОСОБА_1 на роботі в Київській міській прокуратурі на посаді прокурора відділу або на рівнозначній посаді;
1.4. стягнути з Київської міської прокуратури Києва на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 10 вересня 2020 року і до моменту фактичного поновлення.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року №16 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, на його переконання, є необґрунтованим, а викладені у цьому рішенні висновки ґрунтуються не на фактах, а виключено на сумнівах та припущеннях членів комісії. За таких обставин, позивач уважає вказане рішення, а також наказ, виданий на підставі цього рішення, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
3. У поданих до суду першої інстанції відзивах на позовну заяву відповідачі-2,-3 проти задоволення позовних вимог заперечували та звертали увагу суду на те, що саме кадрові комісії за приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (далі - Закон № 113-IX) та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 вересня 2019 року № 233 (далі - Порядок № 223) наділено повноваженнями надання оцінки матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора. Повноваження кадрових комісій щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційним.
3.1. Крім того, відповідач-3 зазначив, що, з урахуванням наказу Генерального прокурора від 19 серпня 2020 року № 45ш «Про встановлення граничної штатної чисельності обласних прокуратур та спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)», наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 46ш затверджена структура та штатна чисельність апарату Київської міської прокуратури, відповідно до якої відбулося фактичне скорочення кількості прокурорів апарату Київської міської прокуратури. Третій відділ процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення в суді управління нагляду у кримінальному провадженні та посада прокурора цього відділу в структурі Київської міської прокуратури з 11 вересня 2020 року не передбачені.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 з 2011 року проходив службу в органах прокуратури України, зокрема, з 05 лютого 2020 року - на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва.
5. На підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX ОСОБА_1 подав на ім`я Генерального прокурора заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
6. Наказом Офісу Генерального прокурора від 02 червня 2020 року № 248 з метою проведення атестації прокурорів регіональних прокуратур, у тому числі військових прокуратур регіонів України і об`єднаних сил, утворено шосту кадрову комісію.
7. Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації, у зв`язку із цим його було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
8. За наслідками проведеної співбесіди з ОСОБА_1 кадровою комісією на підставі пунктів 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 6 розділу І, пункту 16 розділу IV Порядку № 221 прийнято рішення від 14 липня 2020 року № 16 про неуспішне проходження ним атестації.
8.1. У цьому рішенні зазначено, що комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема:
- за результатами співбесіди з ОСОБА_1 та дослідження матеріалів атестації, у тому числі особової справи, запитальника та отриманих від ОСОБА_1 письмових відповідей, комісія дійшла висновку та обґрунтованих сумнівів щодо відповідності дій і поведінки ОСОБА_1 передбаченим законодавством вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора;
- на підставі отриманих пояснень прокурора у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики у частині додержання порядку отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Зокрема, у комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо отримання прокурором ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до передбаченого законодавством порядку, з огляду на те, що прокурором не вказано переконливих відомостей щодо проходження стажування. Викладене загалом викликає обґрунтовані сумніви у комісії щодо самостійної здачі іспиту та проходження стажування, у щирості прокурора, чим порушено вимоги статті 11 (професійна честь, гідність, формування довіри до прокуратури), статті 16 (доброчесність, зразковість та дисциплінованість) Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого 27 квітня 2017 року Всеукраїнською конференцією прокурорів (далі - Кодекс професійної етики прокурорів). Вчинення працівником прокуратури дій такого роду є ознакою недоброчесності, дискредитує ОСОБА_1 як прокурора та може зашкодити авторитету прокуратури в цілому;
- ОСОБА_1 у 2015 році безоплатно отримав від знайомої його бабусі у подарунок квартиру площею 52,1 кв.м., розташовану у м. Бровари в Київській області, що викликає обґрунтовані сумніви щодо його доброчесності. Так, договір пожиттєвого утримання, як зазначив ОСОБА_1 , він з власницею квартири не укладав та, нібито, допомагав їй на усних домовленостях. Зазначене викликало сумніви щодо дотримання антикорупційних обмежень ОСОБА_1 , який як прокурор не може отримувати такі цінні подарунки від сторонніх осіб за таких умов;
- на уточнюючі запитання з практичного завдання ОСОБА_1 не зміг чітко та вірно відповісти на запитання з приводу розмежування грабежу та розбою, чим продемонстрував, вочевидь, вкрай низький рівень знань кримінального процесуального законодавства для прокурора, який за таких умов не може належно здійснювати функції процесуального керівництва у кримінальному провадженні.
8.2. У зв`язку з цим комісією вирішено, що прокурор третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва ОСОБА_1 не пройшов атестацію.
9. Переглянувши відеозапис засідання комісії за результатами співбесіди з позивачем, суд апеляційної інстанції встановив, що прокурор ОСОБА_1 під час співбесіди повідомив атестаційній комісії, що у КДКА Закарпатської області склав кваліфікаційний іспит з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, для чого зареєструвався за пропозицією голови Закарпатської КДКА за адресою юридичної особи, при цьому, на запитання члена комісії про особу керівника стажування ОСОБА_1 не зміг назвати його ім`я та по батькові та не зміг пояснити, чому складав кваліфікаційний іспит з метою набуття права на заняття адвокатською діяльністю саме в Закарпатській області, а не за місцем свого постійного проживання.
10. Наказом Генерального прокурора від 09 вересня 2020 року №1905к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 10 вересня 2020 року.
11. Згідно з довідкою Київської міської прокуратури від 23 жовтня 2020 року № 21/477 середньоденна заробітна плата позивача складає 1130,47 грн.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року позов задоволено частково.
12.1. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року № 16 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації.
12.2. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва від 09 вересня 2020 року № 1905к про звільнення ОСОБА_1 з 10 вересня 2020 року з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва та органів прокуратури.
12.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва або на рівнозначній посаді, з 11 вересня 2020 року.
12.4. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 вересня 2020 року до 19 квітня 2021 року в сумі 171 831,44 грн.
12.5. Присуджено на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.
12.6. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року № 16 про неуспішне проходження позивачем атестації, яке слугувало підставою для звільнення позивача з займаної посади, не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, не підтверджено достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у компетентності, доброчесності та професійній етиці прокурора.
13.1. Так, суд першої інстанції указав на те, що висновки комісії стосовно невідповідності позивача як прокурора вимогам професійної етики не ґрунтуються на встановлених стосовно позивача в ході його атестації фактах, а містять лише припущення (сумніви) комісії стосовно того, що позивач не самостійно складав іспит та проходив стажування. Водночас, визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, організація та проведення кваліфікаційних іспитів, прийняття рішення щодо видачі свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту належить до повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та, за висновком суду першої інстанції, виходить за межі повноважень кадрової комісії.
13.2. Також, на думку суду першої інстанції, відповідачами не доведено обґрунтованість сумнівів комісії щодо відповідності позивача вимогам доброчесності у зв`язку з отриманням у власність нерухомого майна на безоплатній основі, оскільки здійснення перевірки способу життя особи та його співмірності з її доходами, а також перевірки законності набуття наявного у неї майна, відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі - Закон №1700-VII) належить до компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), а не кадрової комісії.
13.3. Суд першої інстанції також критично оцінив покликання комісії на низький рівень професійної компетенції позивача та указав на те, що питання невідповідності позивача критерію професійної компетентності не може ґрунтуватись тільки на певних недоліках відповідей позивача з питань кримінального процесуального законодавства під час співбесіди, оскільки перший та другий етапи, які також є складовою професійної компетентності прокурора, позивач пройшов успішно, що відповідачами не заперечується. Суд звернув увагу на те, що позивач пройшов перші два етапи атестації, які визначали рівень знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також визначали загальні здібності і навички прокурора та на цих етапах позивач підтвердив свою професійну компетентність за критеріями, які можливо оцінити та дослідити, однак у спірному рішенні відсутній аналіз цих результатів тестування та обґрунтування при таких результатах професійної некомпетентності позивача.
13.4. Крім того, покликаючись на практику Європейського Суду з прав людини, суд першої інтенції відхилив доводи відповідача-2 щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень суду здійснювати оцінку предмету атестації.
13.5. Таким чином, суд першої інстанції визнав спірне рішення кадрової комісії від 14 липня 2020 року № 16 про неуспішне проходження позивачем атестації таким, що не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, у наслідок чого спірний наказ прокурора міста Києва від 09 вересня 2020 року №1905к про звільнення позивача також підлягає скасуванню як похідний.
14. Вирішуючи питання про поновлення позивача на попередній роботі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних Державному бюро розслідувань, розташованому у місті Києві прокуратури міста Києва або на рівнозначній посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 11 вересня 2020 року
15. Розраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди першої та апеляційної інстанцій застосували Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
16. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року. Прийнято постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
17. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суду апеляційної інстанції виходив з висновку про обґрунтованість висновків кадрової комісії щодо відповідності позивача передбаченим законодавством вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора.
17.1. Так, переглянувши відеозапис засідання комісії за результатами співбесіди з позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на підставі отриманих пояснень позивача у комісії, вочевидь, виникли обґрунтовані сумніви щодо його відповідності вимогам професійної етики у частині додержання порядку отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, оскільки надані ним пояснення є суперечливими, непослідовними та викликають обґрунтований сумнів у їх достовірності.
17.2. Суд апеляційної інстанції зазначив, що НАЗК не вирішує питання доброчесності декларанта, відповідності витрат та майна члена сім`ї декларанта його доходам, відповідності дій декларанта вимогам щодо професійної етики тощо. При цьому, Закон № 113-ІХ, який, за висновком суду апеляційної інстанції, є спеціальними стосовно Закону № 1700-VII, наділяє кадрові комісії компетенцією перевіряти доброчесність прокурорів. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що кадрова комісія, на відміну від НАЗК, має значну долю дискреції та приймає рішення за внутрішнім переконанням її членів, з дотриманням атестаційної процедури.
17.3. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у разі наявності у членів кадрових комісій обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності прокурора критеріям, йому надається можливість довести протилежне до прийняття остаточного рішення за результатами атестації. На відміну від кримінального провадження, у процесі оцінки прокурора під час атестації, на переконання суду апеляційної інстанції, не існує презумпції невинуватості, тому кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора за межами обґрунтованого сумніву. Якщо було встановлено обґрунтований сумнів і прокурор не зміг переконливо спростувати його, даних чинників може бути достатньо для того, щоб кадрова комісія визнала прокурора таким, що неуспішно пройшов атестацію з огляду на серйозність наявності певного одного індикатора або з огляду на наявність сукупності індикаторів.
17.4. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що кадрова комісія не зобов`язана нормами закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.
ІV. Касаційне оскарження
18. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 02 листопада 2021 року.
19. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, неправильно застосовав пункти 11, 12, 13, 15 Розділу II. Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ, пункт 12 Порядку № 233, пункти 5, 6 розділу І та пункт 9 розділу II Порядку № 221 та не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/831/18 (щодо вмотивованості рішення), від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а (щодо: відсутності у комісії повноважень на здійснення перевірки антикорупційного законодавства України, які належать до НАЗК; віднесення спорів про оскарження рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації до компетенції адміністративних судів, а також про наявність у суду повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень як на предмет його законності, так і на дотримання інших критеріїв; обов`язку кадрової комісії належним чином обґрунтувати відповідні висновки, та з посиланням на конкретні докази та обставини пояснити, в чому саме полягає допущене позивачем порушення та чому, на думку комісії, таке порушення свідчить про недотримання позивачем професійної етики).
19.1. Так, покликаючись на правову позицію Верховного Суду у наведених справах, скаржник наполягає, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкових, на його переконання, висновків про те, що кадрова комісія не зобов`язана доводити невідповідність прокурора критеріям. При цьому, суд апеляційної інстанції саме на прокурора поклав обов`язок спростовувати сумніви кадрової комісії та доводити протилежне.
19.2. Скаржник звертає увагу, що для перевірки своїх сумнівів члени кадрової комісії жодним із наданих Законом №113-ІХ та Порядком№ 221 повноважень не скористалися, зокрема, не зверталися із запитами до уповноважених органів. Також позивач наполягає, що судом апеляційної інстанції не враховано, що він правильно виконав письмове завдання та надав правильні відповіді на поставлені додаткові запитання, а висновок про неправильну відповідь лише на одне додаткове запитання, яке не передбачено порядком проведення атестації, насправді, на переконання скаржника, ґрунтується на суб`єктивному сприйняті окремих членів комісії, з точки їх зору, правильності та повноти відповіді.
20. Крім того, у касаційній скарзі позивач зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема, частини другої статті 77 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції не враховав відсутність у матеріалах справи доказів, наданих відповідачами, у підтвердження правомірності спірного рішення кадрової комісії, натомість вимагав у позивача надання додаткових доказів; статті 44 КАС України, яке полягає у порушенні судом апеляційної інстанції права позивача надавати суду пояснення; статті 90 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції, на переконання скаржника, не взяв до уваги доводи, викладені у позовній заяві.
21. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інтенції.
22. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі позивача.
23. Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е. відкрито касаційне провадження та витребувано із Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи № 640/22661/20.
24. 02 грудня 2021 року справа № 640/22661/20 надійшла до Верховного Суду.
25. 06 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
26. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
27. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
28.1. Абзацами першим - третім пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ установлено, що:
28.1.1. до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
28.1.2. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
28.1.3. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
28.2. Пунктами 4 - 6 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що:
28.2.1. День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
28.2.2. Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.
28.2.3. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
28.3. Абзацом першим пункту 7, пунктом 9 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором
28.4. На підставі пунктів 11 - 13 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
28.4.1. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.
28.4.2. Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
28.4.3. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
28.5. За змістом пункту 15 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора <…>.
28.6. Пунктом 17 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.