ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 500/63/20
касаційні провадження №К/9901/7632/21, №К/9901/8057/21, №К/9901/8211/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Верховинської селищної Верховинського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 (головуючий суддя: Подлісна І.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 (головуючий суддя: Сеник Р.П., судді: Судова-Хомюк Н.М., Шевчук С.М.) і ОСОБА_2 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 у справі №500/63/20 за позовом ОСОБА_2 до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, третя особа: ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У січні 2020 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 або позивач) звернувся з позовом до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області щодо невключення до Генерального плану смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області проходження дороги проїзду (шляху) з АДРЕСА_1, як існуючого об`єкту містобудування та частини інфраструктури населеного пункту смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області, вздовж будівель колишнього банно-прального комплексу до земельної ділянки, яка перебуває у власності позивача площею 0,0162 га кадастровий номер 2620855100:02:003:0425, яка розташована по АДРЕСА_1 і не внесення змін до Генерального плану населеного пункту, щодо визначення такого проїзду (існуючого шляху), після набранням законної сили рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №500/370/19;
зобов`язати відповідача в установленому законом порядку вчинити дії із внесення змін до Генерального плану смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області в частині визначення (відображення у ньому) проходження проїзду (шляху) з АДРЕСА_1, як існуючого об`єкту містобудування та складової містобудівної інфраструктури населеного пункту смт. Верховина Верховинського району Івано- Франківської області, вздовж (суміжних) будівель колишнього банно-прального комплексу (між вказаними будівлями та потоком Бречник ) до земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 площею 0,0162 га кадастровий номер 2620855100:02:003:0425, що розташована по АДРЕСА_1 ;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 100 000 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 в частині стягнення моральної шкоди і у цій частині прийнято нове про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 і постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021, відповідач і третя особа подали касаційні скарги, у яких просять суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; закрити провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції адміністративних судів.
Позивач також не погодився із постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 в частині відмови у стягненні моральної шкоди у зв`язку із чим подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати в зазначеній частині оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 24.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою третьої особи на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації, зазначеної у витягу про державну реєстрацію прав обласного КП "Коломийське міськрайонне бюро технічної інвентаризації" №29605325 від 08.04.2011, позивач є власником павільйону хімчистки, що знаходиться по АДРЕСА_1, площею 88,3 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2008, укладеного з Управлінням майном спільної власності територіальних громад Верховинського району Івано-Франківської області.
Рішенням Верховинської селищної ради від 02.09.2008 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту відводу на земельну ділянку, яка знаходиться по АДРЕСА_1 для обслуговування хімчистки з метою передачі земельної ділянки в оренду.
На замовлення позивача проектною організацією було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування приміщення хімчистки на території в АДРЕСА_1, погоджений висновком комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою у Верховинському районі від 22.06.2011 №07-05-18/45.
На підставі рішення Верховинської селищної ради від 02.08.2011, між Верховинською селищною радою та позивачем 23.06.2014 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0162 га, для обслуговування приміщення хімчистки, яка знаходиться в АДРЕСА_1, строком на 5 років.
Відповідно до акту передачі земельної ділянки від 23.06.2014, Верховинська селищна рада передала, а ОСОБА_2 прийняв земельну ділянку, площею 0,0162 га, в строкове платне володіння і користування на 5 років для обслуговування приміщення хімчистки за вищевказаною адресою.
Також, ОСОБА_2 є власником однієї другої частки житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 668,2 кв.м., на підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 11.10.2018, укладеного з ОСОБА_4, що підтверджується інформацією, зазначеною у витягу про державну реєстрацію прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №141119641 від 11.10.2018.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 протягом 2018 року неодноразово звертався до селищної ради з проханням відобразити в генеральному плані смт. Верховина, який розроблявся, заїзд до орендованої ним земельної ділянки по наявному під`їзному шляху з АДРЕСА_1, за результатами розгляду яких рада проінформувала, що місцеві проїзди та під`їзди до житлових будинків не враховуються на стадії генерального плану населеного пункту та необхідність розробити детальний план території в масштабі 1:500 у якому буде враховано існуючу ситуацію і розроблено під`їзди до будівель.
В той же час на підставі рішення Верховинської селищної ради від 22.03.2018, між Верховинською селищною радою та ОСОБА_1 04.05.2018 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0,0794 га, для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (для викупленої будівлі (лазня), яка знаходиться в АДРЕСА_1, строком на 5 років. Відповідно до акту передачі земельної ділянки від 04.05.2018, Верховинська селищна рада передала земельну ділянку, площею 0,0794 га, в строкове платне володіння і користування на 5 років для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (для викупленої будівлі (лазня) за вищевказаною адресою.
18.09.2018 ОСОБА_2 в черговий раз звернувся до відповідача із заявою про необхідність відобразити у генеральному плані населеного пункту дорогу до власної земельної ділянки в АДРЕСА_1 по наявному під`їзному шляху, за результатами розгляду якої Верховинською селищною радою рішенням від 21.09.2018 №174-23/2018 було доручено спеціалістами селищної ради спільно із депутатською комісією з питань розвитку агропромислового комплексу та земельних відносин, екології та раціонального природокористування вивчити це питання та подати пропозиції на розгляд чергової сесії селищної ради.
За результатами розгляду звернення від 07.09.2018, відповідач листом від 18.09.2018 №Ш-47 повідомила заявника про те, що під`їзна дорога по АДРЕСА_1 до орендованої земельної ділянки не вказана в генеральному плані забудови селища, також згідно норм ДБН 360-92 відстань проїзду від стін житлових чи громадських будинків має бути не менше 5 метрів і тому рішенням сесії Верховинської селищної ради земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_1 для обслуговування лазні. Одночасно, Комісія з питань агропромислового комплексу, земельних відносин, екології та раціонального природокористування запропонувала позивачу проїзд через дерев`яний місток, а в разі незгоди звернутися із заявою до виконкому селищної ради щодо надання дозволу облаштування заїзду до орендованої земельної ділянки. Аналогічного змісту інформація викладена і у листі від 06.11.2018 №ш-56.
Розробнику генерального плану Верховинською селищною радою листом від 05.10.2018 №239/02-15/06 надано протокол засідання комісії, яка відбулася 18.09.2018, щодо обговорення генерального плану смт. Верховина та с. Віпче з переліком питань які необхідно внести в даний розроблений проект та листом від 22.12.2018 №310/02-15/06 надіслано проект генерального плану смт. Верховина та с. Віпче із поправками, розглянутий депутатською комісією, де було виявлено невідповідності, які просили внести та поправити згідно поданих картографічних матеріалів.
Рішенням Верховинської селищної ради від 12.02.2019 №202-25/2019 затверджено генеральний план смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області, у якому дороги (проїзду) до орендованої позивачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 по наявному під`їзному шляху з АДРЕСА_2 так і не відображено.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №500/370/19, яке набрало законної сили, встановлено факт протиправної бездіяльності Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області щодо невключення в генеральний план смт. Верховина дороги (проїзду) до земельної ділянки позивача, площею 0,0162 га, по наявному під`їзному шляху з АДРЕСА_1 .
Проте відповідач не вчинив необхідних дій та не прийняв належних рішень на неодноразові звернення позивача щодо організації під`їзду з АДРЕСА_1 до орендованої ним земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом відображення дороги в генеральному плані смт. Верховина.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що проїзд до його приміщення та орендованої земельної ділянки здійснювався через землі загального користування Верховинської селищної ради. Через невизначеність та відсутність чітких меж проїзду при його використанні між власниками суміжних земельних ділянок виникають взаємні перешкоди у доступі до власних об`єктів нерухомості. Позивач неодноразово звертався до відповідача із проханням включити до генерального плану смт. Верховина дорогу до орендованої земельної ділянки площею 0,0162 га по АДРЕСА_1 по наявному під`їзному шляху, згідно з викопіюванням з генерального плану населеного пункту смт. Верховина. Проте відповідач це питання не вирішив, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у справі №500/370/19 про визнання бездіяльності селищної ради протиправною. За наслідками розгляду справи №500/370/19 було ухвалено рішення про задоволення позову, однак відповідач продовжує ігнорувати звернення позивача щодо відображення у генеральному плані смт. Верховина заїзду до орендованої ним земельної ділянки по наявному під`їзному шляху з АДРЕСА_1 . Також позивач просить стягнути з Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області моральну шкоду в сумі 100 000 грн.
Відповідач проти позову заперечує та наголошує на тому, що в генеральному плані смт. Верховина проїзд до земельної ділянки позивача зазначений саме там, де зазначений і в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 - впритул до наданої йому в оренду земельної ділянки. Водночас, під`їзна дорога з АДРЕСА_1 до орендованої земельної ділянки не вказана в генеральному плані забудови селища. Також згідно норм ДБН 360-92 відстань проїзду від стін житлових чи громадських будинків має бути не менше 5 метрів і тому рішенням сесії Верховинської селищної ради земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_1, що виключає можливість задоволення питання на користь позивача.
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вчинив необхідних дій та не прийняв належних рішень на неодноразові звернення позивача щодо організації під`їзду з АДРЕСА_1 до орендованої ним земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом відображення дороги в генеральному плані смт Верховина, а також не вчинив необхідних дій та не прийняв належних рішень для виконання вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо розроблення генерального плану населеного пункту в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, зокрема публічного обов`язку місцевої ради на забезпечення проїзду до будівлі ОСОБА_2 пожежного та приватного транспорту. Місцевий суд з посиланням на преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у цивільній та адміністративній справах №340/805/14-ц і №500/370/19, констатував факт наявності існуючого проїзду, який позивач просив відобразити у містобудівній документації.
Зважаючи на встановлену протиправну бездіяльність відповідача, і з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача спірними правовідносинами, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача вчинити дії із внесення змін до генерального плану смт. Верховина Верховинського району Івано-Франківської області в частині визначення (відображення у ньому) проходження проїзду (шляху) з АДРЕСА_1 до земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 площею 0,0162 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд із таким висновком суду першої інстанції погодився повністю. Одночасно суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованою пропозицію відповідача користуватися для заїзду до орендованої позивачем земельної ділянки дерев`яним місточком, оскільки згідно інформації, зазначеній у листі Верховинського районного відділу управління ДСНС України в Івано-Франківській області від 15.05.2019 №196/22-23, дерев`яний перехід, який проходить через річку Бречник, знаходиться в аварійному стані, що не дасть змоги пожежним автомобілям дістатись до місця виклику. З АДРЕСА_1, де згідно будівельних норм існує під`їзд до будівель за адресою: АДРЕСА_1 та буд. АДРЕСА_2, самовільно перекрито дерев`яною огорожею, що не дасть змоги пожежним автомобілям прибути до місця виклику чи надзвичайної ситуації (події).
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ігнорування Верховинською селищною радою вимог позивача на протязі тривалого часу, а також невиконання ним рішень судів та усних і письмових заяв позивача, спричинило позивачу сильні душевні страждання, відсутність спокійного сну, нервові напруження, що загалом призвело до розладів його здоров`я. На переконання місцевого суду, позивач надав переконливі докази на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). При цьому, за висновком суду першої інстанції, доказом спричинення позивачу моральної шкоди є не лише факт порушення його прав з вини відповідача, а і тривалі моральні страждання, позбавлення законних сподівань у зв`язку із відмовою селищної ради задовольняти його заяви та виконати рішення судів, надання переваг іншим громадянам у аналогічних обставинах по відношенню до позивача.
Натомість відповідач не довів суду, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічних напружень та тривалих переживань у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались.
Апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. З посиланням на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 27.11.2019 (справа №750/6330/17) суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
В контексті наведеного суд апеляційної інстанції зазначив, що хоча бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду його звернень є неправомірною, проте за своїм характером не може вважатися засобом негативного впливу на позивача як і причиною досягнення ним негативних емоцій, рівня страждання або приниження. Апеляційним судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між доводами позивача та необхідність відшкодування моральної шкоди.
За таких обстави, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у заявленому ним розмірі.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
1) Не погоджуючись із рішенням судів обох інстанцій, відповідач і третя особа подали касаційні скарги, у яких просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову; закрити провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції адміністративних судів.
Касаційні скарги відповідача і третьої особи обґрунтовані наступним.
Скаржники стверджують, що суть спору, на їх погляд, полягає у бажанні позивача набути право проїзду на транспортному засобі через суміжну земельну ділянку комунальної власності по АДРЕСА_2, яка передана в оренду ОСОБА_1 для обслуговування нерухомості, належної останньому на праві приватної власності, при тому, що генеральним планом та землевпорядною документацією до ділянки позивача передбачено окремий проїзд з АДРЕСА_3 . Таким чином, на переконання відповідача та третьої особи, позивач має намір мати два заїзди до його земельної ділянки.
За твердженнями відповідача та третьої особи, цей спір, що виник між сторонами, жодним чином не вирішує питання поновлення порушених прав позивача, а має приховану мету - встановити в обхід закону наявність шляху через земельну ділянку по АДРЕСА_2 для проїзду, що матиме преюдиційне значення для подальших ймовірних кроків щодо встановлення земельного сервітуту при тому, що правовстановлюючими документами на ділянку, землевпорядною документацією та генеральним планом підтверджується відсутність такого проїзду.
Таким чином, за висновками скаржників, провідним мотивом заявлених вимог є бажання отримати результат, який у кінцевому підсумку має призвести до виникнення права користування у позивача на земельну ділянку по АДРЕСА_2, яка перебуває у користуванні ОСОБА_1. Тобто фактично у цих правовідносинах має місце спір між позивачем і ОСОБА_1 стосовно права користування земельною ділянкою.
З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 23.01.2019 у справі №560/1218/15-а, від 22.08.2018 у справі №815/1568/16, від 26.06.2018 у справі №902/517/17, а також Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №2а-11449/11/2670, від 29.01.2020 у справі №344/8417/17, від 13.02.2020 у справі №653/3211/18, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 13.05.2020 у справі №160/4250/19, обставини та підстави позову в яких є подібними до справи, що розглядається, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер матеріальних правовідносин у їх сукупності, скаржники стверджують, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули цю справу у порядку адміністративного судочинства.
Також, з посиланням на неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, скаржники стверджують про порушення судами обох інстанцій норм процесуального права. За твердженнями скаржників, сторони, підстави і предмет у цій справі та у справі №500/370/19 є однаковими, тому суди мали закрити провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України (суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).
Крім того, скаржники також вважають, що позов у цій справі подано поза межами, встановленого частиною другою статті 122 КАС України шестимісячного строку, що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.
Скаржники також стверджують, що суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема, частину п`яту статті 21 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка визначає, що пропозиції громадськості подаються у строк, визначений для проведення процедури громадського обговорення, а пропозиції подані після встановленого строку не розглядаються. Відповідно після 25.12.2016 пропозиції громадськості щодо генерального плану смт. Верховина розгляду не підлягають. Відтак, враховуючи, що з пропозицією про зазначення дороги до його ділянки по наявному під`їзному шляху на генеральному плані смт. Верховина ОСОБА_2 звернувся з пропуском встановленого законом строку, селищна рада у повній відповідності до вимог законодавства забезпечила виконання процедури розроблення та погодження генерального плану смт. Верховина без врахування думки позивача.
Крім наведеного вище, відповідач також заперечує факт допущення ним протиправної бездіяльності, позаяк останній вчиняв належні дії щодо розгляду порушеного у зверненнях позивача питання, незважаючи на те, що позивач пропустив строк надання пропозицій у процедурі громадських обговорень. Зазначає, що селищна рада навіть після затвердження генерального плану продовжує проводити роботи з облаштування проїзду до ділянки позивача зі сторони АДРЕСА_3 . Зокрема ведеться робота із облаштування належного мостового переходу через потік Бренчик зі сторони АДРЕСА_3 .
З огляду на відсутність з боку відповідача бездіяльності, вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.
На переконання скаржників, суди обох інстанцій не дослідили зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин відсутності проїзду через земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,0794 га, кадастровий номер 2620855100:02:003:0206, яка перебуває у користуванні третьої особи.
Також відповідач переконаний, що зобов`язуючи його вчинити певні дії суди попередніх інстанцій втрутилися у його дискреційні повноваження.
Позивач скористався своїм процесуальним правом та подав відзиви на касаційні скарги відповідача і третьої особи.
У своїх відзивах позивач наголошує, що предметом цього спору не є вимога про встановлення проїзду, як про це стверджують відповідачі і третя особа, а відображення вже існуючого проїзду в генеральному плані населеного пункту, тобто предметом спору є діяльність відповідача з планування території населеного пункту, що належить до компетенції суб`єкта владних повноважень і є публічно-правовим спором з реалізації управлінських повноважень в сфері містобудування.
Позивач наголосив, що прийняті судові рішення не зачіпають права ОСОБА_1, оскільки не встановлюють нового проїзду чи визначення іншим чином меж такого проїзду, а лише надають правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень з планування території населеного пункту. Зокрема, земельна ділянка та проїзд є різними об`єктами, за своїм використанням та призначенням.
Стверджує, що цивільно-правовий спір між сторонами стосовно права проходу та проїзду через земельні ділянки вже вирішено у справі №340/805/14-ц, під час розгляду якого встановлено наявність існуючого проїзду, який позивач просив відобразити у містобудівні документації, а тому, цивільно-правовий спір вже розглядався судом цивільної юрисдикції.
Натомість відповідач жодним допустимим доказом не підтвердив того, що селищна рада у відповідності до вимог чинного законодавства, не відображаючи існуючий проїзд, належним чином реалізовувала управлінські функції у сфері планування територій населеного пункту.
В спростування тверджень скаржників про наявність підстав для закриття провадження у справі у зв`язку із набранням рішення у справі №500/370/19 законної сили, позивач зазначив, що підстави і предмет у цій справі і у справі №500/370/19 не є тотожними. У справі, на яку посилаються скаржники, вимога зобов`язального характеру не відсутня. Також є відмінними і підстави позову у цій справі і у справі №500/370/19, оскільки відповідач, попри визнання у судовому порядку протиправної бездіяльності селищної ради із розгляду порушеного у зверненнях питання, продовжує свідомо вчиняти бездіяльність.
Також позивач не погоджується із доводами скаржників про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, оскільки бездіяльність селищної ради носить триваючий характер. Набрання судовим рішенням у справі №500/370/19 законної сили не може вважатися моментом, з якого необхідно обчислювати строк звернення до суду.
Крім наведеного, позивач наголошує, що відповідач порушив законодавчо визначену процедуру опублікування оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, що призвело до неознайомлення громадськості з відповідною інформацією та позбавило можливості реалізації законних прав та інтересів територіальної громади с. Верховина, у тому числі й позивача.
2) Позивач, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, також подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2021 в оскаржуваній частині і залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.05.2020.
Касаційна скарга позивача обґрунтована тим, що за практикою Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що задають моральної шкоди.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом державної влади чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
У справі №504/4338/15-а (постанова від 08.07.2020) Верховний Суд також погодився із висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення моральної шкоди з огляду на триваючий характер неналежного виконання відповідачем своїх управлінських функцій.
Враховуючи наведену вище судову практику, позивач стверджує, що тривалість невиконання судового рішення завдає йому моральних страждань, посилює відчуття безнадійності і відсутності правового захисту. У свою чергу відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та принижень, а отже, що моральна шкода не завдана.
Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 №750/6330/17 зазначив, що з огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Водночас, у справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв`язку із очікуванням вирішення питання безперешкодного доступу до орендованої ним земельної ділянки і розчаруванням в діяльності органу місцевого самоврядування.