ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 905/991/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області
на рішення Господарського суду Донецької області від 07.09.2021, додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 20.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі
за позовом Фермерського господарства "Максим"
до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області (нова назва - Миколаївська міська рада Краматорського району Донецької області)
про визнання права постійного користування земельними ділянками та визнання недійсним рішення,
(У судове засідання представники сторін не з`явилися),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Фермерське господарство "Максим" (далі - ФГ "Максим") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням клопотання про зміну предмета позову) до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області (далі - Міськрада), в якому просило:
- визнати за ФГ "Максим" право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0290 та земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0289 на підставі державного акта на право постійного користування землею, виданого ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області, відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224;
- визнати недійсним рішення Міськради від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 створив та зареєстрував ФГ " Максим ", яке є користувачем земельних ділянок, які ОСОБА_1 на підставі рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 отримав на праві постійного користування землею для організації селянського (фермерського) господарства. ОСОБА_1 помер, що підтверджується відповідним актовим записом.
ФГ "Максим" стало відомо, що земельні ділянки, які перебувають у його користуванні, внесено до Державного земельного кадастру, їм присвоєно кадастрові номери та включено до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах. Позивач стверджує, що зі смертю особи, якій надано земельну ділянку на праві постійного користування для ведення фермерського господарства, не припиняється право постійного користування нею, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення останнього.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, рішенням Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 ОСОБА_1 затверджено проект відводу земельної ділянки загальною площею 16,9 га із земель запасу Малинівської сільської ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.
На підставі вказаного рішення радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224.
У 2000 році ОСОБА_1 створив та зареєстрував ФГ "Максим" (код ЄДРПОУ 30951768), що підтверджується статутом ФГ "Максим", свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, серія А01 № 334371, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія ААБ № 328015, та довідкою про взяття на облік платника податків від 20.12.2000 № 54.
Рішенням засновника ФГ "Максим" від 16.12.2013:
- уведено до складу засновників ФГ "Максим" ОСОБА_3 ;
- у зв`язку зі зміною засновників внесені та затверджені зміни до статуту ФГ "Максим" шляхом викладення його в новій редакції;
- обрано з 17.12.2013 головою ФГ "Максим" ОСОБА_3
Внесення змін щодо юридичної особи ФГ "Максим" підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, серія АД № 334067.
ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Слов`янським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) від 15.05.2020.
28.04.2021 ФГ "Максим" звернулося до Міськради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок площею 12,7 га та 4,2 га в натурі (на місцевості), які перебувають у користуванні ФГ "Максим" на підставі державного акта на право постійного користування землею виданого на підставі рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995.
Позивач стверджує, що під час подання вказаної заяви йому стало відомо, що земельні ділянки, якими користується ФГ "Максим", вже зареєстровані в Державному земельному кадастрі для продажу прав на них на земельних торгах.
Вказана обставина слугувала підставою для звернення з відповідними адвокатськими запитами до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та Міськради.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 11.05.2021 № 29-5-0.2-2089/2-21 повідомлено, що за даними Національної кадастрової системи (програмного забезпечення Державного земельного кадастру) відомості про земельні ділянки площею 12,8765 га з кадастровим номером 1424283500:06:000:0290 та площею 4,8756 га з кадастровим номером 1424283500:06:000:0289 внесені до Державного земельного кадастру на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Слов`янського району Донецької області з урахуванням перспективного плану формування території Миколаївської міської територіальної об`єднаної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 № 348-р, розробленої у 2018 році Слов`янським районним відділом Донецької регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" відповідно до наказу Держгеокадастру від 15.03.2018 № 45 "Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності".
Листом виконавчого комітету Міськради від 12.05.2021 № 2541/10-03-01/2021 повідомлено, що у 1995 році земельні ділянки загальною площею 16,9 га на підставі рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 та державного акта на право постійного користування землею передані у постійне користування громадянину ОСОБА_1 . Вищезазначені земельні ділянки внесені до Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи) з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289. Інформацією щодо підстав проведення реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (Національної кадастрової системи) Міськрада не володіє. 06.06.2018 згідно з наказом № 1466-СГ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області передано із державної власності у комунальну власність Міськради земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2532,9988 га, в тому числі земельні ділянки 1424283500:06:000:0290, 1424283500:06:000:0289. 27.07.2018 на ці земельні ділянки зареєстровано право комунальної власності за Міськрадою. Прийняті рішення (розпорядження тощо) щодо державного акта на право користування вищевказаними земельними ділянками у Міськраді відсутні. Згідно з рішенням Міськради від 24.04.2019 № 28-XXXI-8 земельні ділянки були включені до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.09.2021 у справі № 905/991/21 (суддя Фурсова С. М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 (головуючий суддя - Чернота Л. Ф., судді Зубченко І. В., Радіонова О. О.), позов задоволено.
Рішення судів аргументовано тим, що відповідно до законодавства України постійним користувачем згаданих земельних ділянок, які посвідчені державним актом на право постійного користування землею на ім`я ОСОБА_1, на сьогодні є ФГ "Максим", право постійного користування якими зберігається за останнім до припинення діяльності фермерського господарства. В Державному земельному кадастрі зареєстровані сформовані земельні ділянки з присвоєнням їм кадастрових номерів 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289, тобто саме ті, які у 1995 році передані у постійне користування ОСОБА_1, який був засновником ФГ "Максим". Після смерті ОСОБА_1, право постійного користування фермерського господарства згідно з державним актом на право постійного користування землею не припинилося, оскільки на цю дату ФГ "Максим" набуло права постійного користування земельною ділянкою відповідно до наведених норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарство".
Міськрада, приймаючи рішення від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах" в частині включення до такого переліку земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289, діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ "Максим" права використання вказаних земельних ділянок. Прийняттям оспорюваного рішення всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що є підставою для визнання цього рішення недійсним в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.
3.2. Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 20.09.2021 заяву ФГ "Максим" про вирішення питання щодо відшкодування судових витрат у справі № 905/991/21 задоволено. Стягнуто з Міськради 11 000 грн витрат на правову допомогу.
Додаткове рішення аргументовано тим, що у цій справі розмір гонорару за надання правової допомоги визначений договором із розрахунку 1 100 грн за кожну годину витраченого адвокатом часу. Про необхідність вирішення питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в додатковому рішенні ФГ "Максим" заявлено у відповідному клопотанні від 25.05.2021, яке надійшло до Господарського суду Донецької області 01.06.2021.
Заява голови ФГ "Максим" ОСОБА_3 про вирішення питання щодо стягнення витрат на правову допомогу подана з дотриманням положень частини восьмої статті статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката в Господарському суді Донецької області саме на зазначену суму, яка підлягає сплаті відповідною стороною. Суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000 грн є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності розміру та підтверджені матеріалами справи. З огляду на відсутність заперечень відповідача щодо витрат на правову допомогу заявлений розмір витрат у розмірі 11 000 грн підлягає стягненню, оскільки відповідає критеріям обґрунтованості, реальності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 ГПК України.
3.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі № 905/991/21 додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 20.09.2021 залишено без змін.
Постанова у частині оскарження додаткового рішення мотивована тим, що у матеріалах справи наявні всі необхідні докази, якими підтверджуються повноваження адвоката Музиканта В. С., а саме договір про надання правничої допомоги від 28.04.2021, розрахунок фактичних витрат, акт виконаних робіт (надання) послуг від 08.09.2021, розрахунок суми судових витрат (остаточний) на суму 11000 грн, адвокатські запити та підписані документи у справі. Матеріали справи не містять звернення відповідача в суді першої інстанції з клопотанням про зменшення суми судових витрат, крім того, Верховний Суд у справі № 911/4242/15 зазначив, що проти розміру судових витрат на правничу допомогу має заперечувати інша сторона, якщо заперечень збоку іншої сторони не має. Відповідно у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт. За таких обставин наявні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Міськрада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 07.09.2021, додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 20.09.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.11.2021 у справі № 905/991/21 та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.2. Підставою касаційного оскарження з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
4.3. Скаржник стверджує, що суди не врахували висновок Верховного Суду України, зазначений у постанові від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, про те, що відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України (далі - ЦK України) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
4.4. Крім того, судами не взято до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц про те, що відповідно до частини 2 статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Скаржник вважає, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою надавався фізичній особі, а не голові створюваного фермерського господарства, який міг і не стати головою такого господарства. Суди не дослідили дотримання позивачем законодавчих вимог під час створення фермерського господарства.
Суди не залучили як третю особу Краматорську районну раду Донецької області, яка є правонаступником органу, який і видав державний акт на право постійного користування землею. Міськрада є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок та не вчиняла жодних протиправних дій.
4.5. У частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу заявник стверджує, що судами не взято до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16. Скаржник вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності витрат, сам факт надання відповідних адвокатських послуг не підтверджується належними доказами.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
5.4. Спірним питанням у справі № 905/991/21 є те, чи перейшло до ФГ "Максим" право постійного користування, яке було надано ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею.
5.5. Так, Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції, викладеній у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, зазначила, що згідно із частиною 1 статті 51 ЗК України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
За змістом частини 1 статті 23 цього Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки, така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.
Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Згідно із Законом України "Про фермерське господарство", який прийнято 19.06.2003, Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.
За змістом статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
У пунктах 48- 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.