У Х В А Л А
30 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 320/12137/20
Провадження № 11-54апп22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
розглянула матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 320/12137/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (далі - ТОВ "РГК") до ГУ ДПС у Київській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ГУ ДКС України у Київській області), про стягнення коштів і моральної шкоди та
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2020 року ТОВ "РГК" звернулося до суду з позовом до ГУ ДПС у Київській області, у якому просило стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області на свою користь: пеню в розмірі 4 939 747,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року; пеню в розмірі 903 111,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 05 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року; збитки у розмірі 7 151 915,51 грн; інфляційні втрати у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; 3 відсотки річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; моральну шкоду у розмірі 10 000 000 грн, всього на суму 39 170 366,46 грн, у зв`язку з протиправною бездіяльністю Головного управління ДФС у Київській області щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно з декларацією з податку на додану вартість (далі - декларація; ПДВ відповідно) за лютий 2014 року (вх. № 9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК".
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатом розгляду справи № 320/1844/19 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, встановлено факт протиправної бездіяльності щодо неподання Головним управлінням ДФС у Київській області, правонаступником якого є ГУ ДПС у Київській області, висновку із зазначенням суми ПДВ в розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК". Судом зобов`язано податковий орган подати відповідний висновок та присуджено до стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області на користь ТОВ "РГК" заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ за спірний період та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року.
Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 червня 2021 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7 151 915,51 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року у розмірі 4 912 380,75 грн та за період з 05 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899 690,90 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" інфляційні втрати за період з 01 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 14 317 514,54 грн; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" 3 відсотки річних за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1 856 276,41 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в судовому порядку за результатом розгляду справи № 320/1844/19 установлено, що довідкою Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 15 квітня 2014 року було підтверджено заявлену ТОВ "РГК" до відшкодування суму ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 10 952 811 грн згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9015879312 від 19 березня 2014 року). Тому п`ятиденний строк на складання та подачу висновку про бюджетне відшкодування суми ПДВ у розмірі 10 952 811 грн згідно з декларацією за лютий 2014 року спливає 22 квітня 2014 року (з урахуванням святкового дня (Великдень) - 20 квітня 2014 року та наступного за святковим днем вихідного дня - 21 квітня 2014 року). Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що право на нарахування пені у позивача за сумою ПДВ, що підлягає відшкодуванню згідно з декларацією за лютий 2014 року, виникло з 30 квітня 2014 року (з урахуванням 5-ти операційних днів після закінчення строку отримання висновку про бюджетне відшкодування), а кінцевою датою нарахування пені є 23 грудня 2019 року (день фактичного перерахування бюджетної заборгованості). Наведене слугувало підставою для часткового задоволення позовних вимог ТОВ "РГК" про стягнення із Державного бюджету України пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року (попередній день перед днем нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи № 320/1844/19, тобто 1436 днів) у розмірі 4 912 380,75 грн та з 05 квітня 2019 року (наступний день після дня нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи № 320/1844/19) по 23 грудня 2019 року (263 дні) у розмірі 899 690,90 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про застосування до спірних правовідносин в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року та 3 відсотків річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Такі висновки судів обох інстанцій обґрунтовані правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 щодо віднесення такого спору до юрисдикції адміністративних судів.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь ТОВ "РГК" інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з відповідності проведеного нарахування положенням Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Ураховуючи такі розрахунки, судами обох інстанцій констатовано, що позивач заявив до стягнення інфляційні втрати в сумі 14 317 514,54 грн, розмір яких є меншим розрахованого судом. Виходячи з принципу диспозитивності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у заявленому позивачем розмірі.
Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення 3 відсотків річних, суди попередніх інстанцій урахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 922/1008/16, щодо неправомірного стягнення 3 відсотків річних за день, коли гроші сплачено (стягнуто), тому дійшли висновку, що на користь ТОВ "РГК" підлягають стягненню 3 відсотки річних з простроченої суми основного боргу за період з 01 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року (день, що передує дню фактичного перерахування бюджетної заборгованості) у сумі 1 856 276,41 грн.
Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 жовтня 2021 року відмовив у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Київській області про закриття провадження в справі з підстав порушення правил підсудності.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що у пункті 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закріплена спеціальна юридична норма, якою окреслено юрисдикцію господарських судів, та виокремлено непідвідомчість господарським судам спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України. Аналогічні норми було закріплено й у статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", після втрати чинності яким підвідомчість спорів за участю боржника врегульовує Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
За результатом аналізу змісту положень статті 7 КУзПБ апеляційний суд дійшов висновку, що майнові вимоги у судовому спорі мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі.
Визначаючись щодо юрисдикційної належності спору, суд апеляційної інстанції вказав на те, що спеціальною нормою для визначення юрисдикції в цій справі має бути саме пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України, відповідно до якого до господарської юрисдикції не відносяться спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань, визначених відповідно до ПК України.
Виходячи з того, що приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що спори у межах справи про банкрутство, де однією із сторін є податковий орган, за характером і змістом відносин пов`язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань відповідно до ПК України. Оскільки такі позовні вимоги стосуються, насамперед, перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги у межах цього спору підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відхиляючи доводи ГУ ДПС у Київській області щодо підвідомчості справ цієї категорії господарським судам з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, суд апеляційної інстанції зауважив, що предметом спору у зазначеній справі є податкове повідомлення-рішення. Натомість предметом спору, який розглядається, є стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, збитків, інфляційних втрат, 3 відсотків річних у зв`язку з протиправною бездіяльністю податкового органу щодо неподання до органу казначейської служби висновку із зазначенням суми ПДВ, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року, як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК".
Не погодившись із указаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Київській області подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій вказало, що суди першої та апеляційної інстанцій насамперед порушили правила юрисдикційної належності цього спору та ухвалили оскаржувані рішення без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, оскільки відносно позивача відкрито провадження у справі про банкрутство, а постановою Господарського суду Київської області від 05 липня 2016 року у справі № 911/3456/15 ТОВ "РГК" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Відповідач просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ "РГК".
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 19 травня 2022 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 346 КАС України.
Відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив таке.
Згідно з частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призведе до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, нової хвилі плутанини у визначенні належного суду, що, зрештою, призведе до порушення принципів верховенства права і правової визначеності, та є прямим порушенням означеної норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Головним критерієм розмежування господарської та адміністративної судових юрисдикцій має бути предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.