Постанова
іменем України
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 537/1464/15-к
провадження № 51-6114 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
особи, кримінальне провадження
щодо якої закрито
в режимі відеоконференції ОСОБА_1 ,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_2 ,
захисників в режимі відеоконференції Шевченка С.М., Стаханова М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Зоріна В.С. та потерпілого ОСОБА_3 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 12013180070000455 від 01 грудня 2013 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Кременчука Полтавської області, мешканця АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки кожного.
Цим же вироком згідно положень ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Крім того, на підставі п. «в» ст. 1 закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_2 звільнено від відбування основного та додаткового покарання.
Цивільний позов ОСОБА_4 до обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ОСОБА_4 82 355 грн на відшкодування матеріальної шкоди.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за наступних обставин.
01 грудня 2013 року приблизно о 17:30, в темний час доби при увімкненому міському освітленні, по сухому асфальтобетонному покриттю, по вул. Набережній Лейтенанта Дніпрова, зі сторони пров. Червоноармійського в напрямку вул. Дем`яна Бєдного у м. Кременчуці Полтавської області, керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2170», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ОСОБА_1 , який перевозив на передньому сидінні пасажира ОСОБА_5 .
В цей саме час, з виїзду прилеглої території будинку № 54-А по вул. Набережній Лейтенанта Дніпрова на головну дорогу виїхав автомобіль марки «MAZDA CX7», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2
Рухаючись по вказаному напрямку, на ділянці дороги, де швидкість руху обмежена дорожнім знаком 3.29 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) до 40 км/год, зі швидкістю не менше 65,8 км/год, та наближаючись до виїзду з прилеглої території по вул. Набережній Лейтенанта Дніпрова, 54-А, ОСОБА_1 , маючи можливість виявити автомобіль марки «MAZDA CX7», який виїжджав з прилеглої території на головну дорогу, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості, чим порушив вимоги п.п. 12.3, 12.9 «б», п. 3.29 розділу 33 ПДР, та допустив зіткнення із задньою правою частиною автомобіля марки «MAZDA CX7» під керуванням водія ОСОБА_2 , який при цьому порушив вимоги п.п. 10.1, 10.2 ПДР, оскільки не переконався у безпеці виконуваного маневру та не надав переваги у русі автомобілю «ВАЗ 2170». Внаслідок зіткнення зазначених транспортних засобів пасажир автомобіля «ВАЗ 2170» ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника Шевченка С.М. та обвинуваченого ОСОБА_1 задоволено. Вирок місцевого суду в частині засудження обвинуваченого ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Цивільні позови ОСОБА_4 та прокурора до ОСОБА_1 залишено без розгляду. Виключено з вироку суду першої інстанції вказівку про стягнення грошових коштів солідарно з ОСОБА_1 .
Вирок місцевого суду щодо обвинуваченого ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі прокурор Зорін В.С., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що висновки апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є незаконними та необґрунтованими, оскільки однією з підстав виникнення ДТП, в якій загинув потерпілий ОСОБА_5 , стало те, що водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 12.3, 12.4, 12.9 ПДР, а саме рухався з неприпустимою в населеному пункті швидкістю та своєчасно не вжив заходів для її зниження, тобто допустив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
Крім того, прокурор зазначає, що вина ОСОБА_1 також підтверджується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, а саме показаннями обвинувачених, свідків та наданих стороною обвинувачення письмовими доказами, які були предметом дослідження суду першої інстанції, однак залишені поза увагою в ході апеляційного розгляду.
Одночасно прокурор зауважує, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , необґрунтовано та безпідставно, порушуючи вимоги статей 84, 85, 86, 94, 370 КПК України, не взяв до уваги висновок комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 23 квітня 2014 року № 1/2, а також висновок комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 04 лютого 2019 року № 18-2059/2060, які були досліджені місцевим судом та покладені в основу обвинувального вироку.
У своїй касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Разом з тим вказує, що апеляційним судом безпідставно не було взято до уваги висновок комісійної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 04 лютого 2019 року № 18-2059/2060 та висновок комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 23 квітня 2014 року № 1/2, при цьому належного обґрунтування такої позиції суд у своєму рішенні не навів.
При цьому зазначає, що апеляційний суд, не приймаючи до уваги висновок експерта від 23 квітня 2014 року № 1/2, послався на те, що дане експертне дослідження було проведено на підставі показань свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та водія ОСОБА_2 , які відповідно до висновку експерта від 26 лютого 2015 року № 14073/2026 є неспроможними. Однак такі доводи апеляційного суду, на думку потерпілого, є необґрунтованими, оскільки показання зазначених осіб були визнані неспроможними висновком експерта від 29 квітня 2016 року № 1367/3817 та лише в частині встановлення місця зіткнення автомобілів, а тому позиція суду щодо неврахування висновків експертного дослідження з підстав часткової неспроможності показань свідків, є необґрунтованою.
Крім того, потерпілий вказує, що апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, врахував лише висновок додаткової судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 29 квітня 2016 року № 1367/3817, а інші експертні дослідження залишив поза увагою, при цьому належним чином не обґрунтував свого рішення.
Одночасно потерпілий не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, посилаючись на те, що вина останнього повною мірою підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Так, на переконання потерпілого, висновки судових експертиз, які були досліджені місцевим судом, а також показання свідків підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Також потерпілий вважає необґрунтованим застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, оскільки вказані в матеріалах справи підстави, за яких останнього судом першої інстанції було звільнено від відбування призначеного покарання, є неналежними та недостатніми для можливості застосування наведеної норми кримінального закону. При цьому потерпілий зазначає, що місцевий суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, не врахував усіх обставин вчинення злочину та даних про особу обвинуваченого, а також те, що останній вину у вчиненні злочину не визнав, щиро не розкаявся, вибачення перед батьками померлого не просив, матеріальної допомоги на поховання не надавав.
Крім того, потерпілий не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 1 закону України «Про амністію у 2014 року», посилаючись на те, що вказана норма застосовується до засуджених, які з-поміж іншого вчинили необережні злочини, які не відносяться до категорії особливо тяжких, проте суди належним чином не обґрунтували чи дійсно вчинений ОСОБА_2 злочин, було скоєно саме з необережності.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та потерпілого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Чабанюк Т.В. підтримала подані касаційні скарги, просила їх задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Особа, щодо якої закрито кримінальне провадження, ОСОБА_1 та його захисник Шевченко С.М. заперечували щодо задоволення поданих касаційних скарг, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Засуджений ОСОБА_2 та його захисник Стаханов М.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги потерпілого в частині оскарження ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_2 , а в іншій частині касаційної скарги потерпілого та щодо касаційної скарги прокурора послалися на розсуд суду.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги прокурора та потерпілого підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи потерпілого ОСОБА_3 про незаконність судових рішень судів попередніх інстанцій щодо засудженого ОСОБА_2 , на переконання Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Так, у своїй касаційній скарзі потерпілий, посилаючись на безпідставність звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 1 закону України «Про амністію у 2014 році», вказує, що наведена норма закону застосовується до засуджених, які з-поміж іншого вчинили необережні злочини, які не відносяться до категорії особливо тяжких, проте судами належним чином не було обґрунтовано чи дійсно вчинене ОСОБА_2 кримінальне правопорушення було скоєно саме з необережності.
Однак з такими твердженнями потерпілого колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 1 закону України «Про амністію у 2014 році» передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України.
Пунктом «в» вказаної норми встановлено, що положення цього закону з-поміж іншого застосовуються і до осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 01 грудня 2013 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що суб`єктивна сторона інкримінованого засудженому ОСОБА_2 злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною. Тобто кримінально каране діяння, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, класифікується як необережний злочин.