ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2022 року
м. Київ
справа №462/1156/18
провадження № 51-1028км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Фоміна С.Б.,
суддів Булейко О.Л., Ковтуновича М.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Письменної Н.Д.,
прокурора Вараниці В.М.,
у режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_1 ,
захисника Богуша І.М.,
перекладача Маркелової Л.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, постановлену у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та громадянина Республіки Судан, жителя АДРЕСА_1 ),
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 332 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Залізничного районного суду міста Львова від 26 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 332 КК, та призначено йому покарання, із застосуванням частини 1 статті 69 цього Кодексу, у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 2 роки.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 цього Кодексу.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, реалізуючи спільний із невстановленою досудовим розслідуванням особою умисел, направлений на організацію незаконного перетину державного кордону України поза пунктами пропуску до Республіки Польща, зателефонував до ОСОБА_2 та повідомив про необхідність її приїзду у місто Львів для подальшого перетину кордону.
Для виконання спільного злочинного плану ОСОБА_1 залучив ОСОБА_3, який мав забезпечити безпосереднє переправлення осіб через лінію державного кордону України у визначеному напрямку, та ОСОБА_4, який мав зустріти ОСОБА_2 на території Республіки Польщі для подальшого переміщення останньої до Французької Республіки.
26 грудня 2017 року на станції залізничного вокзалу "Львів" ОСОБА_1 зустрів громадянку Республіки Судан ОСОБА_2, яку перевіз за місцем свого проживання на АДРЕСА_2, де остання передала ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1800 доларів США в якості оплати за її незаконне переправлення через державний кордон України.
Того ж дня ОСОБА_1 на АДРЕСА_3, навпроти Торгівельного центру "Метро" згідно з попередньою домовленістю передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 200 доларів США як аванс за переправлення ОСОБА_2 через лінію державного кордону, та, переконавшись, що всі необхідні дії для реалізації злочинної домовленості виконані, поїхав за місцем свого проживання, а ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 вирушила у напрямку державного кордону України з метою його подальшого незаконного перетину.
26 грудня 2017 року о 23 год 25 хв ОСОБА_2 було затримано працівниками прикордонної служби при спробі незаконного перетину державного кордону.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 у частині призначеного покарання змінено, виключено з вироку суду застосоване додаткове покарання - позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор не погоджується із судовим рішенням, постановленим у справі, просить його скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості злочину та особі засудженого через м`якість.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор стверджує, що ухвала апеляційного суду не містить належних спростувань доводів апеляції сторони обвинувачення про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання та безпідставність застосування приписів статей 69, 75 КК.
Так, скаржник наполягає на відсутності у справі обставин, що пом`якшують покарання, на які, всупереч відсутності об`єктивних даних, посилається місцевий суд у вироці. Зокрема, на переконання прокурора, помилковим є твердження суду про утримання засудженим малолітньої дитини, адже згідно зі свідоцтвом про її народження він не є її батьком. Крім того, вину у скоєному ОСОБА_1 визнав лише під час повторного допиту перед початком судових дебатів під тягарем зібраних стороною обвинуваченням доказів, що спростовує вказівки суду про щирість його каяття та сприяння у розкритті вчиненого ним злочину. Не врахував суд також і стійкої антисоціальної поведінки засудженого, про що свідчать дані про притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину.
Відтак наведеного апеляційний суд не врахував, а тому ухвала, постановлена за наслідками апеляційного провадження, приписам статті 419 КПК не відповідає.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор наполягав на задоволенні касаційної скарги, стверджував про відсутність підстав у кримінальному провадженні для застосування приписів статей 69, 75 КК.
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Богуш І.М. просили відмовити у задоволенні касаційних вимог про скасування ухвали апеляційного суду, вказували на відсутність об`єктивних підстав вважати ОСОБА_1 суспільно-небезпечною особою, а відтак і необхідності призначати йому покарання із реальним його відбуттям.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, засудженого та його захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за частиною 3 статті 332 КК у поданій касаційній скарзі не оспорюються.
Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як слідує з приписів частини 2 статті 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати прийняття рішення по кожному із них.
Не погоджуючись із обвинувальним вироком місцевого суду, сторона обвинувачення звернулася до апеляційного суду зі скаргою, в якій стверджувала, що покарання призначене ОСОБА_1, із застосуванням статті 69 КК, є надто м`яким, а рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК - необґрунтованим, й наводила доводи на обґрунтування своєї позиції.
Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру скоєних дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
За правилами частини 1 статті 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.