Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
місто Київ
справа № 522/9583/16-ц
провадження № 61-10629св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, постановлену суддею Погорєловою С. О., та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"
(далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), у травні 2016 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 27 червня 2007 року ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" кредитний договір № OD30AE00000394, згідно з умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 19 514, 77 дол. США до 26 червня 2012 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором банк та ОСОБА_2, банк та ОСОБА_3 27 червня 2007 року уклали договори поруки за №№ 0394/Р1.
За твердженнями банку, ОСОБА_1 порушив умови повернення кредитних коштів, у результаті чого станом на 19 квітня 2016 року створилася заборгованість у розмірі 63 605, 74 дол. США, у зв`язку з чим ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернувся до суду з позовом.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 15 березня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси частково задовольнив позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість у розмірі 63 605, 74 дол. США, що еквівалентно 1 620 674, 26 грн, за кредитним договором від 27 червня 2007 року № OD30AE00000394.
У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Суд стягнув з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в рівних частках на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" судові витрати у розмірі 24 310, 11 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив факт невиконання боржником та поручителем своїх зобов`язань за кредитним договором та договором поруки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції встановив, що банк звернувся до суду з вимогами до поручителя ОСОБА_3 з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку.
Ухвалою від 15 жовтня 2019 року Одеський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року в частині задоволення вимог ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Закриваючи апеляційне провадження в частині задоволення вимог банку до поручителя ОСОБА_2, апеляційний суд зазначив, що рішенням суду першої інстанції в цій частині не вирішувалося питання про права та обов`язки ОСОБА_1 .
Апеляційний суд також зазначив, що у матеріалах справи бракує доказів надання ОСОБА_4 (представникові ОСОБА_1 ) повноважень представляти інтереси ОСОБА_2 у цій справі, як і немає відомостей про те, що ОСОБА_1, від імені якого подано апеляційну скаргу, вправі представляти інтереси ОСОБА_2, а тому доводи, наведені в апеляційній скарзі, щодо задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 не можуть бути розглянуті.
Постановою від 15 жовтня 2019 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Апеляційний суд скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року у частині задоволення вимог ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Постановою від 29 жовтня 2020 року Верховий Суд залишив без змін постанову Одеського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 29 листопада 2019 року звернувся до суду апеляційної інстанції із відповідною апеляційною скаргою.
Ухвалою від 16 грудня 2019 року Одеський апеляційний суд залишив без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2, надавши строк для усунення недоліків - сплати судового збору та доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 18 вересня 2018 року подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року. Про дату, час та місце розгляду цієї апеляційної скарги суд апеляційної інстанції повідомляв усіх учасників справи. Суд апеляційної інстанції також врахував, що у матеріалах справи є заява ОСОБА_2 про розгляд справи за відсутності відповідача, яка датована 12 вересня 2019 року, відповідно до змісту якої ОСОБА_2 просив розглядати справу за його відсутності, апеляційну скаргу ОСОБА_5 підтримував повністю та просив її задовольнити, також повідомив, що про дату та час судового засідання був сповіщений. У зв`язку з наведеним апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 був обізнаний про те, що в суді апеляційної інстанції розглядається апеляційна скарга на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року, а тому останнім днем для подання апеляційної скарги є 14 жовтня 2019 року.
Ухвалою від 30 січня 2020 року Одеський апеляційний суд поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року, відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції.
Поновлюючи ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції зазначив, що заявник посилається на те, що строк ним пропущений з поважних причин, оскільки про існування оскаржуваного рішення дізнався лише 29 жовтня 2019 року, повний текст отримав 13 листопада 2019 року, після ознайомлення з матеріалами справи.
Апеляційний суд визнав причину пропуску строку, наведену заявником, обґрунтованою і такою, що підтверджується матеріалами справи, а тому задовольнив заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року.
Постановою від 20 квітня 2021 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Апеляційний суд скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року у сумі 63 605, 74 дол. США, що еквівалентно 1 620 674, 26 грн, та стягнення судових витрат.
У цій частині суд ухвалив нове судове рішення, відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 червня 2007 року № OD30AE00000394 та судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених банком до ОСОБА_2, та ухвалюючи в цій частині нове рішення у справі про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що у банку виникло право пред`явити вимогу до ОСОБА_2 про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту починаючи з 27 червня 2012 року і протягом наступних шести місяців. Оскільки банк звернувся до поручителя з позовом 16 травня 2016 року, тобто із пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, то у суду є підстави для відмови у позові у зв`язку із припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ КБ "ПРИВАТБАНК" 25 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження
№ 61-14230сво18). Усупереч правовому висновку, викладеному у зазначеній постанові, суд апеляційної інстанції не мотивував свій висновок про поважність причин пропуску ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Заявник звертає увагу суду касаційної інстанції, що про існування рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 достеменно знав, як і про його реквізити і зміст, оскільки підтримував апеляційну скаргу ОСОБА_1, а отже, був з нею ознайомлений. Щонайменше з 12 вересня 2019 року ОСОБА_2 мав можливість ознайомитися з матеріалами справи, отримати повний текст оскаржуваного рішення суду першої інстанції, однак зробив це лише 13 листопада 2019 року, що свідчить про зловживання ОСОБА_2 своїми процесуальними правами.
Також банк зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що у пункті 16 договору поруки, укладеного з ОСОБА_2, передбачено, що порука припиняється через п`ять років після настання дати повернення кредиту, тобто 26 червня 2017 року, а провадження у справі суд відкрив 10 червня 2016 року, а тому банк не пропустив строк звернення до суду з позовом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у серпні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу АТ КБ "ПРИВАТБАНК" залишити без задоволення, ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року - без змін.
Відповідач зазначає, що не був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у апеляційному суді, не отримував копії рішення суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу протягом тридцятиденного строку з дати отримання копії рішення суду першої інстанції, а тому строк на подання апеляційної скарги був пропущений з поважних причин та підлягав поновленню судом.
По суті спору відповідач зазначив, що банк змінив строк кредитування на 22 жовтня 2008 року, а звернувся до суду з позовом 30 травня 2016 року, тобто за спливом строку пред`явлення кредитором вимоги до поручителя.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 30 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПРИВАТБАНК", а ухвалою від 13 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 червня 2007 року ОСОБА_1 й ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" уклали кредитний договір № OD30AE00000394, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 19 514, 77 дол. США з терміном повернення до 26 червня 2012 року.
На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором банк та ОСОБА_2, банк та ОСОБА_3 уклали договори поруки від 27 червня 2007 року за №№ 0394/Р1.
ОСОБА_1 порушив зобов`язання за кредитним договором, у результаті чого станом на 19 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 63 605, 74 дол. США, з яких: 10 324, 45 дол. США - заборгованість за кредитом; 18 522, 58 дол. США - заборгованість за процентами за користуванням кредитом; 747, 63 дол. США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 34 011, 08 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором.
Відповідно до договору поруки від 27 червня 2007 року № 0394/Р1 в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова (пункт 11 договору поруки) про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є умовою про встановлення сторонами строку припинення дії поруки
Оцінка аргументів касаційної скарги
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що заявник оскаржує як постанову апеляційного суду по суті спору, так і процесуальне рішення суду апеляційної інстанції про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У підпункті 9 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону № 2147-VIII, зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Поновлюючи ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що про існування оскаржуваного рішення ОСОБА_2 довідався лише 29 жовтня 2019 року, а копію повного тексту отримав 13 листопада 2019 року, після ознайомлення з матеріалами справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що:
"Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);
"Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
У цій справі національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Сама концепція "поважних причин", згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою. За таких обставин для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника" (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46-48, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року);
"Саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов`язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків.
Повертаючись до цих заяв, Суд зазначає, що національні суди або посилались на "поважні підстави" (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав.
У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень, що особливо дивно для справ, у яких апеляційні скарги були подані зі значною затримкою (більше 3 років у заяві пані ОСОБА_6 (№ 56107/14) та 2 років і 5 місяців у заяві пані ОСОБА_4 (№ 21478/14)). Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам" (OSOVSKA AND OTHERS v. UKRAINE, № 2075/13, 19306/13, 28131/13, 21478/14, 56107/14, § 27-29, ЄСПЛ, від 28 червня 2018 року);
"У декількох попередніх справах, у яких порушувалися доволі схожі процесуальні питання, Суд встановив, що коли строк для оскарження поновлюється після спливу значного періоду часу без жодної потреби у виправленні серйозних судових помилок чи недоліків правосуддя, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Тоді як вирішення питання про будь-яке поновлення строку на оскарження відноситься саме до повноважень національних судів, такі повноваження не є необмеженими. У кожній справі національні суди мають перевірити, чи є підстави для поновлення строку на оскарження виправданими, а також обґрунтувати своє рішення про поновлення строку. У цій справі провадження було відновлено після затримки у шість місяців, що є суттєво меншим періодом, аніж затримки у понад два роки та один рік відповідно у згаданих справах "Пономарьов проти України" та "Устименко проти України". Проте, це не означає, що у цій справі для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції ВССУ користувався необмеженою свободою розсуду, розглядаючи питання про відновлення провадження за поданою із запізненням касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області. ВССУ повинен був застосовувати відповідні процесуальні норми згідно з принципом юридичної визначеності. З цього випливає, що ВССУ просто погодився з аргументом заступника прокурора про порушення строку з "поважних причин", оскільки про рішення апеляційного суду Херсонської області від 27 вересня 2011 року він дізнався зі звернення одного з опонентів заявника, поданого до прокуратури 04 квітня 2012 року, і задовольнив його клопотання про поновлення строку. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування щодо відновлення провадження у справі заявника" (SABADASH v. UKRAINE № 28052/13, § 31-34, ЄСПЛ, від 23 липня 2019 року).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження
№ 61-14230сво18) зазначив, що "апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама лише вказівка на те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки на наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наведене процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження".
Верховний Суд врахував, що, вирішуючи питання про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження судового рішення, апеляційний суд не врахував встановлені ним обставини під час залишення без руху апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції.
Так, залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 18 вересня 2018 року подав апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року. Про дату, час та місце розгляду цієї апеляційної скарги суд апеляційної інстанції повідомляв усіх учасників справи. Суд апеляційної інстанції також врахував, що у матеріалах справи є заява ОСОБА_2 про розгляд справи за відсутності його як відповідача, яка датується 12 вересня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_2 просив розглядати справу за його відсутності, апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримував у повному обсязі та просив її задовольнити, також повідомив, що про дату та час судового засідання сповіщений. У зв`язку з наведеним апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_2 був обізнаний про те, що в суді апеляційної інстанції розглядається апеляційна скарга на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2017 року, а тому останнім днем для подання апеляційної скарги є 14 жовтня 2019 року.
Верховний Суд врахував, що безумовно, враховуючи, що ОСОБА_2 не брав участі у розгляді справи судом першої інстанції, тому з об`єктивних причин не міг у строки, встановлені статтею 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), звернутися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, проте такі обставини не дають підстав заявнику звертатися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою у будь-який момент.
Водночас за встановлених обставин справи апеляційний суд мав врахувати, що ОСОБА_2 було достеменно відомо про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції, яку він підтримав та просив апеляційний суд задовольнити, про що 17 вересня 2019 року подав заяву до апеляційного суду, просив розглянути справу за його відсутності, повідомив, що він сповіщений про час та дату судового засідання.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулася з апеляційною скаргою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Достеменно знаючи про ухвалене судом рішення, його зміст (враховуючи, що ОСОБА_2 підтримував апеляційну скаргу ОСОБА_1 ), відповідач не вчиняв залежних від нього дій задля отримання копії рішення суду першої інстанції, ознайомлення з матеріалами справи та оскарження рішення суду в розумні строки.
У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 203/642/14-ц (провадження № 61-10226св18) зроблено висновок, що:
"Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не мотивував прийняття такого рішення, не зазначив підстав та мотивів відхилення тих чи інших доказів, а отже, ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2014 року є необґрунтованою, постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору на етапі відкриття апеляційного провадження у справі.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, апеляційний суд, усупереч зазначеним вимогам процесуального закону, необґрунтовано відкрив апеляційне оскарження після спливу значного періоду часу (майже 2 роки з дня ухвалення заочного рішення у справі, яке оскаржено до апеляційного суду) без наведення відповідних підстав та обґрунтувань, чим порушив принцип правової визначеності.
Констатовані судом процесуальні порушення можуть бути усунуті в спосіб скасування рішень апеляційного суду, постановлених на етапі поновлення строку на апеляційне оскарження й ухвалення рішення за наслідками апеляційного провадження з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуальних питань, пов`язаних з прийняттям апеляційної скарги ОСОБА_2, та постановлення рішень відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства".
За таких обставин, поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції мав дослідити зібрані у справі докази, надати їм належну правову оцінку та за результатами наданої оцінки вирішити питання про наявність підстав для поновлення такого процесуального строку. Водночас суд має враховувати, що доводи заявника про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення мають бути підтверджені належними та допустимими доказами, висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях.