Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
місто Київ
справа № 465/155/19
провадження № 61-15846св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Борен-А",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року, ухвалене суддею Притулою Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Желепи О. В.,Кравець В. А., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю "Борен-А" (далі - ТОВ "Борен-А", товариство) у січні 2019 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у розмірі 1 731 051, 78 грн.
Позивач, з врахуванням заяви про зміну підстав позову, обґрунтовував свої вимоги тим, що з 15 жовтня 2012 року до 02 березня 2016 року на посаді директора ТОВ "Борен-А" працював ОСОБА_1 . На картковий рахунок ОСОБА_1 у період з 03 квітня 2013 року до 21 червня 2013 року товариство перерахувало грошові кошти у загальному розмірі 2 171 520, 00 грн із призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором позики від 01 квітня
2013 року № ФД-04/01", з яких відповідач повернув позивачеві суму у розмірі 440 468, 22 грн.
Відповідно до договору, на підставі якого здійснено перерахування грошових коштів, від імені ТОВ "Борен-А" договір підписаний заступником директора з правових питань Левковичем Володимиром Юрійовичем на підставі довіреності від 29 березня 2013 року. У той же час у позивача немає цієї довіреності.
Згідно з підпунктом 10.8.2 статті 10.8 Статуту ТОВ "Борен-А" встановлене обмеження у праві директора розпоряджатись майном (коштами) товариства. Рішення загальних зборів учасників ТОВ "Борен-А" щодо надання ОСОБА_1 1 731 051, 78 грн немає, а тому ТОВ "Борен-А" та відповідач не укладали договір позики.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, проте такі вимоги проігноровані, а тому на підставі положень статей 530 та 1212 ЦК України позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 1 731 051, 78 грн (різниця між отриманими відповідачем коштами та повернутими ним).
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначив, що договір позики сторони уклали на суму 1 000 000, 00 грн, з яких він повернув 440 468, 22 грн. Тому товариство на підставі положень статей 1046, 1047, 1049 ЦК України може просити стягнути заборгованість із суми боргу 1 000 000, 00 грн за вирахуванням сплаченої суми в розмірі 440 468, 22 грн. Стверджував, що договір є укладеним та не визнаний судом недійсним або нікчемним, а отже факт його укладення та правомірність підтверджується самим договором.
Відповідач просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 22 березня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва, з урахуванням ухвали цього суду від 07 квітня 2021 року про виправлення описки, позов задовольнив.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Борен-А" 1 731 051, 78 грн. Здійснив розподіл судових витрат.
Постановою від 07 вересня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року - без змін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що договір позики від 01 квітня 2013 року є укладеним. Недійсність правочину у випадку, якщо відсутні повноваження представника однієї із сторін договору на підписання правочину, прямо не встановлена законом, а позивач не звертався до суду із вимогами про визнання договору недійсним. Суд врахував, що відповідно до статті 1046 ЦК України договір є укладений з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідач усупереч умовам договору не повернув отримані в позику кошти, тому суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 559 531, 78 грн (різниця між сумою отриманої позики у розмірі 1 000 000, 00 грн та повернутими коштами у розмірі 440 468, 22 грн). Водночас суд дійшов висновку, що грошові кошти, які отримані понад 1 000 000, 00 грн, що визначено умовами договору позики, є безпідставно отриманими відповідачем, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 1 171 520, 00 грн (2 171 520, 00 грн разом перераховано на рахунок відповідача, з яких 1 000 000, 00 грн згідно з умовами договору позики).
Щодо перебігу позовної давності, то суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав до суду доказів, що учасники товариства були обізнані про отримання ним позики від товариства в сумі 2 171 520, 00 грн, а тому суд вважав, що позивачу про порушення свого права стало відомо в лютому 2017 року, тому позивач у межах встановленого діючим законодавством трирічного строку звернувся до суду з позовом.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 27 вересня 2021 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 06 червня 2018 року у справі № 915/1622/16, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 16 травня 2019 року у справі № 5023/1668/11, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16
(провадження № 12-128гс18), щодо застосування позовної давності, визначення обов`язку учасників юридичної особи знати про стан своїх майнових прав та початок перебігу позовної давності.
Заявник наголошує, що суди задовольнили позов з підстави, передбаченої у статті 1212 ЦК України, відповідно до правил якої право на позов у потерпілої особи виникає на наступний день після безпідставного набуття майна (коштів) іншою особою. ОСОБА_1 вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що про порушення своїх прав товариство дізналося у лютому 2017 року після повідомлення на загальних зборах 20 лютого 2017 року директора ТОВ "Борен-А" про перерахування на рахунок відповідача грошових коштів на підставі договорів позики на загальну суму 2 501 520, 00 грн;
- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки доводам відповідача щодо того, що позивач, затверджуючи щорічні фінансові звіти за результатами діяльності юридичної особи, мав довідатися про безпідставне перерахування коштів відповідачу, тобто про порушення своїх майнових прав;
- суди не дослідили Статут ТОВ "Борен-А";
- керуючись аксіомою "суд знає закони", під час розгляду справи суд повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін та застосувати ті норми права, предметом регулювання яких є спірні правовідносини, а також в частині застосування позовної давності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ "Борен-А" у жовтні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року - без змін.
На переконання позивача, правові висновки, наведені заявником як підстава касаційного оскарження, зроблені Верховним Судом у справах, правовідносини у яких не є подібними до справи, що переглядається.
Товариство зазначило, що під час постановлення оскаржених судових рішень суди врахували всі фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 01 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою від 03червня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 15 жовтня 2012 року до 02 березня 2016 року обіймав посаду директора ТОВ "Борен-А".
01 квітня 2013 року ТОВ "Борен-А", від імені якого на підставі довіреності від 29 березня 2013 року діяв заступник директора з правових питань Левкович В. Ю., та особисто ОСОБА_1 уклали договір позики № ФД-04/1, за умовами якого позикодавець надає позичальнику позику у розмірі 1 000 000, 00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику у строк до 01 квітня 2016 року.
Грошові кошти зараховані на банківський рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "ПУМБ", платіжними дорученнями із призначенням платежу "безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно з договором позики від 01 квітня
2013 року № ФД-04/01":
- від 03 квітня 2013 року № 666 у сумі 421 520, 00 грн;
- від 19 квітня 2013 року № 879 у сумі 200 000, 00 грн;
- від 21 червня 2013 року № 1951 у сумі 1 550 000, 00 грн.
Разом відповідачу перераховано грошові коштів на загальну суму 2 171 520, 00 грн. Зарахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 підтверджується також випискою з банківського рахунку відповідача. Факт перерахування коштів не заперечує і відповідач.
Суди встановили та кожна із сторін визнала, що на виконання умов договору 31 липня 2015 року ОСОБА_1 повернув грошові кошти в сумі 240 268, 22 грн та 04 вересня 2015 року - у сумі 200 000, 00 грн, разом - 440 268, 22 грн.
Згідно з положеннями пункту 10.8 Статуту ТОВ "Борен-А" директор товариства без попереднього письмового дозволу Загальних зборів учасників товариства не має права укладати від імені товариства договори (угоди), одноразова сума яких перевищує 1 000 000, 00 грн.
20 лютого 2017 року відбулися Загальні збори учасників ТОВ "Борен-А", що підтверджується протоколом № 20/02/17-1. Відповідно до протоколу після повідомлення ОСОБА_2 (на той час директора ТОВ "Борен-А") про перерахування на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів на підставі договорів позики на загальну суму 2 501 520, 00 грн без ухвалення рішення Загальних зборів учасників товариства щодо надання ОСОБА_1 позики у зазначеному розмірі, збори ухвалили рішення про зобов`язання ОСОБА_1 повернути грошові кошти товариству та уповноважили директора ТОВ "Борен-А" ОСОБА_2 вжити інших заходів задля погашення заборгованості ОСОБА_1 перед товариством. Збори визнали дії ОСОБА_1 як учасника товариства такими, що шкодять інтересам товариства, оскільки невиконання грошових зобов`язань перед товариством негативно відбивається на фінансовому стані організації.
Листом від 16 січня 2017 року ТОВ "Борен-А" зверталося до ОСОБА_1 з вимогою повернення в семиденний строк з моменту отримання цієї вимоги грошових коштів у сумі 1 731 051, 78 грн, наданих на виконання договору від 01 квітня 2013 року.
ОСОБА_1 отримав цю вимогу 24 січня 2017 року.
Аналогічний лист направлений ОСОБА_1 20 лютого 2017 року та отриманий боржником 28 лютого 2017 року.
Відповідач на ці вимоги не відреагував, позичені грошові кошти не повернув.
Оцінка аргументів касаційної скарги
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ТОВ "Борен-А", виходили із того, що між сторонами виникли правовідносини з договору позики в розмірі 1 000 000, 00 грн, а також з безпідставного набуття ОСОБА_1 від товариства грошових коштів у сумі 1 171 520, 00 грн.
Звертаючись до суду із касаційною скаргою, ОСОБА_1 стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій повинні були застосувати правила про позовну давність в частині стягнення грошових коштів з врахуванням положень статті 1212 ЦК України.
Задля застосування судом правил про позовну давність суд має з`ясувати правову природу спірних відносин, що виникли між сторонами, та визначити в цілому обґрунтованість пред`явлених позовних вимог.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18)).