Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 199/6591/19
провадження № 61-18818св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Територіальна громада в особі Дніпропетровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 02 березня 2021 року у складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на частину домоволодіння за набувальною давністю,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила визнати за нею право власності на 27/50 частин домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , житловою площею 38,6 кв. м, загальною площею 57,5 кв. м, та яке складається із: А-1 - житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами.
Зазначений позов, ОСОБА_1 мотивувала тим, що в 2001 році вона разом із своєю сім`єю переїхала для постійного проживання до міста Дніпропетровська.
Через потребу житла вона познайомилася з ОСОБА_3 , який запропонував їй придбати у нього частину домоволодіння та разом з родиною поселитися у вільній частині спірного будинку.
Домоволодіння було поділено на дві відокремлені частини з двома окремими входами, але під одним дахом, тому була можливість оселитися в окремій частині будинку.
Улітку 2001 року вона разом із сім`єю заселилася в частину будинку, а ОСОБА_3 продовжив проживати в іншій частині будинку.
На час заселення до частини домоволодіння, а саме 27/50 його частин, у ній ніхто не проживав, ключі були у ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 до жовтня 2006 року (дата смерті) проживав у інших 23/50 частин домоволодіння, але прописаний там ніколи не був.
Через відсутність письмового договору купівлі-продажу частини будинку, задля впевненості, що її разом із сім`єю не виселять із домоволодіння та на підтвердження придбання частини домоволодіння, ОСОБА_3 у 2002 році склав на її ім`я заповіт на належні йому 23/50 частини домоволодіння.
Одразу після заселення до частини домоволодіння вона із своєю сім`єю зареєструвалась в ньому та до теперішнього часу постійно проживає, зробили ремонт, установили газовий котел, провели по всій частині домоволодіння газове опалення, регулярно сплачує комунальні послуги.
Зазначила, що після смерті ОСОБА_3 до неї звернувся його син ОСОБА_2 з проханням відмовитися від заповіту, задля оформлення спадщини на своє ім`я, та в подальшому обіцяв оформити належним чином на неї частину домоволодіння, придбану у ОСОБА_3 , та якою вона відкрито та безперервно володіла і володіє упродовж багатьох років.
Вона відмовилася від заповіту ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що до 2019 року вона не знала, що ОСОБА_3 ніколи не був власником спірних 27/50 частин домоволодіння, а вона понад вісімнадцять років добросовісно, відкрито та безперервно володіла, володіє та користується спірним майном, а тому просила задовольнити позов.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 02 березня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбулася угода купівлі-продажу, що унеможливлює визнання за нею права власності в порядку статті 344 ЦК України.
Також відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що 27/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 є спадковим майном, яке внаслідок об`єктивних чинників не перейшло до спадкоємців, і згідно з чинним законодавством передбачено визнання такої спадщини відумерлої за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, тому відсутні такі обставини, які мають значення для справи, як відкритість та добросовісність володіння чужим майном.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 02 березня 2021 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у листопаді 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 02 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що саме по собі набуття у власність передбачає наявність певного титулу. Наявність усного договору купівлі-продажу є ознакою набуття права власності на спірне майно на підставі певного титулу.
На час розгляду справи відсутня жодна можливість визнати право власності на майно за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, тому наявні підстави для відступу від правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17.
Нормами як діючого на час укладення усного договору купівлі-продажу спірної частини домоволодіння ЦК УРСР, так і нормами чинного ЦК України не передбачено укладення договорів купівлі-продажу в усній формі, а лише у письмовій нотаріально посвідченій, а договір купівлі-продажу спірної частини домоволодіння було укладено в усній формі, тому він є недійсним. Недійсність вказаного договору не потрібно визнати судом, оскільки він є недійсним в силу закону.
Зазначені обставини судами попередніх інстанцій не досліджувалися, тому вона є добросовісним набувачем.
Жодним нормативно-правовим актом не розтлумачено та не надано вичерпного переліку за яких саме підстав та обставин добросовісний володілець повинен заволодіти майном (набути право власності), щоб це володіння було добросовісним та безтитульним.
Судом першої інстанції не було досліджено ким ОСОБА_4 приходився ОСОБА_5 та яке він мав право укладати усний договір купівлі-продажу спірної частини домоволодіння, оскільки він ніколи не був власником спірного майна.
Суди попередніх інстанцій помилково вказали про те, що спірне майно є відумерлою спадщиною та те, що відумерла спадщина, яка не оформлена за територіальною громадою не може бути об`єктом набувальної давності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Боровик Л. О. у червні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що всі наведені у касаційній скарзі підстави не стосуються позовних вимог ОСОБА_1
ОСОБА_1 вважала себе власником спірного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим зазначена обставина повністю виключає можливість звертатися до суду з позовом на підставі статті 344 ЦК України.
Позивачем не надано судам попередніх інстанцій належних та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог.
Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, посилання позивача на володіння майном на підставі юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 січня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Справа № 199/6591/19 надійшла до Верховного Суду 10 лютого 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2022 року продовжив представнику ОСОБА_2 - адвокату Боровик Л. О. строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1
Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2022 року відзив Дніпровської міської ради повернув без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Домоволодіння АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_5 у розмірі 27/100 частин на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 23 липня 1964 року, виданого Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-3427, та 27/100 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину від 23 липня 1964 року, виданого Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 2-3429, а ОСОБА_2 належить 23/50 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 3-3582 та договору про розподіл спадкового майна № 3-3584 від 08 червня 2007 року.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після смерті ОСОБА_5 . Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу на підставі заяви ОСОБА_6 від 19 січня 1966 року.
Судами також встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено усний договір купівлі-продажу 27/50 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 передавала обумовлену суму коштів ОСОБА_3 .
Зазначені обставини визнала ОСОБА_1 , а також підтвердила їх при допиті її як свідка.
Крім того, судами також встановлено, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцем її майна є сестра ОСОБА_6 , яка подала заяву про прийняття спадщини, проте не зареєструвала своє право у встановленому законом порядку та не відмовилась від права власності на відповідне нерухоме майно.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;