ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/19294/13
провадження № 61-4692св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Родовід банк", правонаступником прав та обов`язків якого є Товариство з обмеженою
відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року, ухвалене у складі судді Москаленко К. О., та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Рубан І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариства (далі - ПАТ) "Родовід банк" звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову вказувало, що 20 грудня 2007 року ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 38.3/АА-008.07.2, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 33 548 доларів США терміном до 20 грудня 2014 року зі сплатою 12,5% річних.
Належне виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено заставою транспортного засобу Mitsubishi Grandis відповідно до укладеного сторонами договору застави транспортного засобу № 38.3/АА-008.07.2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н. В. 21 грудня 2007 року.
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором щодо повернення коштів, просить стягнути заборгованість, яка виникла на 7 серпня 2013 року у розмірі 318 298,72 доларів США, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 34 166,57 доларів США, пені у розмірі 282 681,13 доларів США та 3 % річних у розмірі 1 451,03 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 липня
2014 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід банк" заборгованість за кредитним договором № 38.3/АА-008.07.2 від 20 грудня 2007 року
у розмірі 318 298,72 доларів США.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Родовід банк" 3 441 грн у відшкодування судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення умов кредитного договору взяті на себе зобов`язання з погашення кредитної заборгованості на 7 серпня 2013 року не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у загальному розмірі 318 298,72 доларів США, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Також суд вважав відсутніми підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що строк повернення грошових коштів за кредитним договором встановлено до 20 грудня 2014 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_1, задоволено частково.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", якого залучено до участі у справі як правонаступника ПАТ "Родовід банк", заборгованість за кредитним договором № 38.3/АА-008.07.2 від 20 грудня
2007 року у розмірі 34 166,57 доларів США, з яких 24 615,38 доларів США - сума основного боргу, 9 551,17 доларів США заборгованість за процентами, і пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 174 507,97 грн.
Компенсовано за рахунок держави понесені ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" витрати з оплати судового збору у розмірі 746,70 грн.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції не погодився з поданим банком розрахунком заборгованості та зазначив про необхідність застосування спеціальної позовної давності за вимогами банку про стягнення пені.
Апеляційний суд вважав доведеним розмір заборгованості, визначений висновком експерта за результатами проведення економічної експертизи
від 16 липня 2019 року № 2649/19-72, згідно з яким на 7 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ "Родовід Банк" за кредитним договором становить 34 166,57 доларів США, з яких 24 615,38 доларів США - заборгованість за основним боргом та 9 551,17 доларів США - заборгованість за процентами, і 174 507,97 грн неустойки за несвоєчасне виконання фінансових зобов`язань, з яких 143 950,73 грн - пеня за прострочення основного боргу, 21 758,92 грн - пеня за прострочення процентів, 5 543,34 - штраф (3% річних за прострочення основного боргу) та 3 254,98 грн - штраф (3% річних за прострочення процентів).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2020 рокуОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просила скасувати заочне рішення Печерського районного суду міста Києва
від 30 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто неповноважним складом суду як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Зокрема, розпорядженням керівника апарату Печерського районного суду міста Києва № 281 від 2 червня 2014 року призначено повторний автоматичний розподіл даної справи, однак у справі відсутні протокол про її автоматичний розподіл та ухвала про відкриття провадження новим складом суду. Крім того, після створення Київського апеляційного суду та передання справи на розгляд цьому суду до справи не долучено протокол про її автоматичний розподіл, ухвалу про відкриття провадження Київський апеляційний суд не приймав.
Суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права замінив сторону позивача у справі ухвалою, яка занесена до журналу судового засідання, не постановив окремого процесуального документа. При цьому відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду апеляційної інстанції про заміну сторони підлягає касаційному оскарженню. Постановивши ухвалу у такий спосіб, суд апеляційної інстанції порушив права заявника на касаційне оскарження вказаної ухвали.
Заявник вказує, що суд першої інстанції розглянув справу за її відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання. Повістка про її виклик у призначене на 30 липня 2014 року судове засідання повернулася без вручення з причин "закінчення терміну зберігання". Суди не врахували, що приписи ЦПК України не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року
у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року
у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19) та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/4508/16, від 5 грудня 2019 року у справі № 0529/278/2012 (провадження № 61-25125св18), від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18).
Суди попередніх інстанцій не врахували, що протягом розгляду справи позивач не надав суду оригінали заяви на видачу готівки № 1347_1 від 20 грудня
2007 року та квитанцій № 1347_2, № 557_40_20, № 557_24_20 і № 557_23_20
від 20 грудня 2007 року. Подання вказаних доказів в копіях, на думку відповідача, свідчать про їх недопустимість. Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, подання недопустимих доказів є підставою для відмови у задоволенні позову.
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив її клопотання про призначення повторної економічної експертизи у зв`язку з виявленими недоліками у висновку експерта № 2649/19-72 від 17 липня
2019 року.
Суд апеляційної інстанції, на думку заявника, помилково не застосував наслідки спливу позовної давності та не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 1 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника:
- про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня
2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18), від 10 квітня
2019 року у справі № 461/10610/13-ц (провадження № 14-108цс19),
від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/4508/16, від 5 грудня 2019 року у справі № 0529/278/2012 (провадження № 61-25125св18), від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17 (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України);
- про розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду; розгляд справи за відсутності заявника, належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання; недослідження судом зібраних у справі доказів; необґрунтоване відхилення судом клопотання про призначення повторної судової економічної експертизи та клопотання про витребування доказів; встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 грудня 2007 року ВАТ "Родовід Банк", правонаступником якого є ПАТ "Родовід Банк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 38.3/АА-008.07.2, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 33 548 доларів США терміном до 20 грудня 2014 року зі сплатою
12,5% річних.
Належне виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечено заставою транспортного засобу Mitsubishi Grandis відповідно до укладеного сторонами договору застави транспортного засобу № 38.3/АА-008.07.2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Палладій Н. В. 21 грудня 2007 року.
8 грудня 2007 року ТОВ "Автоград" та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу № 1884, згідно з умовами якого відповідач придбала автомобіль марки Mitsubishi Grandis вартістю 169 082 грн.
Пунктом 1.3 укладеного сторонами кредитного договору № 38.3/АА-008.07.2
від 20 грудня 2017 року визначено, що для обліку виданих кредитів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 .
Зі змісту пункту 1.4 кредитного договору № 38.3/АА-008.07.2 від 20 грудня
2017 року суди встановили, що кредити надаються позичальнику готівкою з подальшим їх обов`язковим продажем через касу банку для проведення подальших розрахунків за договорами, вказаними у пункті 1.2 договору, згідно з чинним законодавством України. Надання першого кредиту здійснюється після надання позичальником банку документів, що підтверджують страхування у страховій компанії, визначеній банком, заставленого майна на користь банку від ризиків втрати, ушкодження і викрадення.
Зі змісту заяви на видачу готівки № 1347_1 від 20 грудня 2007 року суди встановили, що ОСОБА_1 отримала грошові кошти у сумі 33 548 доларів США, що еквівалентно 169 417,40 грн, з вказівкою про видачу кредитних коштів на купівлю автомобіля згідно з кредитним договором № 383/АА-008.07.2
від 20 грудня 2007 року.
З висновку експерта за результатами проведення економічної експертизи
від 16 липня 2019 року № 2649/19-72 апеляційний суд встановив, що на 7 серпня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ "Родовід банк" за кредитним договором становить 34 166,57 доларів США, з яких 24 615,38 доларів США - заборгованість за основним боргом та 9 551,17 доларів США - заборгованість за процентами, і 174 507,97 грн неустойки за несвоєчасне виконання фінансових зобов`язань, з яких 143 950,73 грн - пеня за прострочення основного боргу, 21 758,92 грн - пеня за прострочення процентів, 5 543,34 - штраф (3% річних за прострочення основного боргу) та 3 254,98 грн - штраф
(3% річних за прострочення процентів).
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо вимоги про дострокове повернення кредиту та обчислення розміру заборгованості за процентами і пенею
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення
параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.