ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 242/713/18
провадження № 61-11254св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Прокуратура Донецької області, Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року, ухвалене у складі судді Владимирської І. М., та постанову Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кочегарової Л. М., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області, прокуратури Донецької області, Головного управління казначейської служби України у Донецькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказував, що постановою Селидівського міського суду Донецької області від 24 жовтня 2017 року, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, кримінальне провадження за підозрою його у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 368, частиною другою
статі 15 КК України закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Вказував, що з 1 лютого 2007 року до 16 липня
2007 року (5 місяців 15 днів) він перебував під вартою, а 16 липня 2007 року у зв`язку зі станом здоров`я запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд, який тривав відносно нього до 23 березня 2017 року, що
складає 9 років 7 місяців 7 днів.
Вказував, що після перенесеного інсульту протягом дії запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд він не міг залишити місто Донецьк для проходження реабілітації та санаторно-курортного лікування. У липні 2014 року після припинення роботи суду у місті Донецьк кримінальна справа відносно нього залишилась на окупованій території і йому довелось докласти багато зусиль для передання кримінальної справи на підконтрольну Україні територію та продовження її розгляду.
Крім того, у зв`язку зі слідством його було відсторонено від посади старшого слідчого Київського районного відділу Донецького міського управління УМВС України в Донецькій області (далі - Київський РВ ДМУ УМВС України в Донецької області). У подальшому він продовжував проходити службу у вказаному відділі, де була поширена інформація, що його притягують до кримінальної відповідальності за хабар, що суттєво впливало на рівень поваги до нього колег по службі. Крім того, з 2008 року до 2015 рік йому не присвоювали чергове звання по службі, у зв`язку з чим він звертався до суду. З моменту його допуску до служби на посаді слідчого Київського РВ ДМУ УМВС України в Донецької області він втратив ділову репутацію, оскільки йому не розписували справи, не призначали до чергувань у складі слідчо-оперативної групи, не видавали зброю; відвідував роботу без подальшого розвитку, отримував мінімальну заробітну плату.
Зазначав, що протягом 10 років 10 місяців відносно нього тривало слідство за кримінальним провадженням, що призвело до стану постійного напруження та стресу, викликаних необхідністю неодноразово прибувати на виклики слідчих та суду, витрачати час на допити у слідчого та на перебування в судах при розгляді кримінального провадження, а з 2015 року - ще й докладати додаткових зусиль для явки до Селидівського міського суду Донецької області для розгляду кримінальної справи. Крім того, тривалий час він знаходився без засобів до існування, втратив житло, роботу та, знаходячись під підпискою про невиїзд, тривалий час вимушено перебував на окупованій території України.
На думку позивача, незаконними діями органів попереднього слідства прокуратури Донецької області йому завдано моральну шкоду.
Уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди - 4 506 840 грн, у відшкодування майнової шкоди - 1 210 224 грн та судові витрати у розмірі 534 889,75 грн, з яких: 515 670,55 грн - професійна правнича допомога, 19 219,20 грн - витрати на проведення експертизи.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня
2019 року позов задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди втрачений заробіток за час відсторонення від посади у розмірі 5 250,24 грн та 800 000 грн - в рахунок відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 19 219,20 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених у зв`язку з проведенням експертизи.
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді компенсації втраченого заробітку за період з 2 лютого 2007 року до 1 вересня 2007 року в розмірі 5 250,24 грн, вважаючи такі вимоги доведеними належними і допустимими доказами.
Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, місцевий суд врахував конкретні обставини даної справи, тривалість кримінального переслідування
(з 2 лютого 2007 року до 26 грудня 2017 року, а саме 10 років 10 місяців 26 днів) та докладання позивачем додаткових зусиль для підтвердження і доведеності своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину. Суд першої інстанції врахував посилання позивача про приниження його честі, ділової репутації як працівника органу внутрішніх справ, глибину моральних страждань та, дотримавшись принципів розумності і справедливості, дійшов висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачу є 800 000 грн.
Місцевий суд зазначив, що така сума жодним чином не призводить до збагачення позивача, а є лише частковим відновленням попереднього стану, пов`язаного з тривалим кримінальним провадженням, та компенсацією моральних страждань.
Відмовляючи ОСОБА_1 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з ненадання належних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження адвокатами Клименком О. К. та Гаргачем С. Я., зокрема, на підтвердження виконання послуг; детального опису наданих адвокатами послуг чи виконаних робіт із зазначенням часу, витраченого на їх виконання (надання); документів, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.
Постановою Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року апеляційну скаргу прокуратури Донецької області залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року в частині визначення розміру втраченого заробітку та в частині розподілу судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнено з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування втраченого заробітку 161 151,97 грн; у відшкодування витрат на професійну правничу
допомогу - 60 588 грн.
Стягнено з прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертизи, 19 219,20 грн.
В іншій частині рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року залишено без змін.
Приймаючи постанову в частині вирішення позовних вимог про відшкодування втраченого заробітку, апеляційний суд виходив з помилковості здійсненого судом першої інстанції розрахунку і зазначив про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку у розмірі 161 152,97 грн (1 126,94х143 робочі дні (з 1 лютого 2007 року до 31 серпня 2007 року)).
Апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у кримінальному провадженні, у зв`язку з недоведенням останнім обставин щодо їх понесення, оскільки адвокатом Володіною О. О. надано загальний звіт про надання ОСОБА_1 правничої допомоги, який включає досудове слідство, судове слідство та складання документів; розрахунок адвокатських послуг досудового розслідування, участі адвоката у судових засіданнях у Ворошиловському районному суді міста Донецька, Селидівському міському суді Донецької області; перелік документів - заяв, клопотань, поданих адвокатом. Вказані докази апеляційний суд прийняв і вважав, що їх неподання до суду першої інстанції до проведення дебатів пов`язано з поважними причинами.
З урахуванням складності справи, тривалості надання правової допомоги позивачу та виконаних адвокатом робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт в ході судового слідства та оформлення документів; обсягу наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони та публічним інтересом до справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що понесені
ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката Володіної О. О. підлягають відшкодуванню, виходячи з обумовленої сторонами погодинної оплати, у розмірі 60 588 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 2 липня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатами Гаргачем С. Я. та Клименком О. К., і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не навели мотивів відхилення висновку експерта Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - Донецький НДІСЕ) № 1110-1115 від 15 квітня 2019 року. Неправильно застосувавши статтю 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", не дослідивши висновок експерта, апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, не врахувавши висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19).
Заявник вважає помилковими висновки судів про відсутність підстав для відшкодування витрат на правову допомогу, надану адвокатами Гаргачем С. Я. та Клименком О. К. у кримінальній справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суди не дослідили зібрані у справі докази. Також ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив його клопотання про виклик до суду експерта
(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах міліції на посаді старшого слідчого Київського РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області.
Постановою старшого слідчого прокуратури Донецької області від 1 лютого
2007 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), та відповідно до протоколу затримання ОСОБА_1 затримано 1 лютого
2007 року о 21 год30 хв.
Постановою Пролетарського районного суду міста Донецька від 9 лютого
2007 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому постановою Ворошиловського районного суду міста Донецька
від 16 липня 2007 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено його з-під варти.
Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 27 жовтня
2017 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 368, частиною другою
статті 15 та частиною другою статті 368 КК України, закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.