Постанова
Іменем України
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 641/8187/17
провадження № 61-15983св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Петренко Олена Миколаївна, на рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року у складі судді Боговського Д. Є. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Четверта Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним та відновлення попереднього заповіту.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, яка є рідною тіткою ОСОБА_1 .
Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
18 червня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт, за змістом якого на випадок смерті зробила розпорядження, що усе своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що за законом матиме право - заповіла ОСОБА_1 .
Позивач вказував, що оскільки він постійно проживав зі спадкодавцем та був зареєстрований у квартирі, яка є спадковим майном, тому згідно з частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважається таким, що прийняв спадщину, у зв`язку з чим не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Разом з тим, із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса звернулися ОСОБА_2 і ОСОБА_3 як спадкоємці за заповітом від 27 серпня 2016 року, складеного ОСОБА_4 .
Свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям не видавалося, оскільки ОСОБА_1 виявив намір оскаржувати в суді заповіт від 27 серпня 2016 року.
Позивач зазначав, що під час складення заповіту від 27 серпня 2016 року на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заповідач ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок психічного та неврологічного розладу.
Таким чином, заповіт від 27 серпня 2016 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.
Ураховуючи те, що заповіт від 27 серпня 2016 року підлягає визнанню недійсним на підставі статті 225 ЦК України, тому на підставі частини четвертої статті 1254 ЦК України підлягає відновленню заповіт від 18 червня 2014 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 .
Посилаючись на зазначене та з урахуванням збільшених позовних вимог ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним заповіт від 27 серпня 2016 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2 і ОСОБА_3, відновити попередній заповіт від 18 червня 2014 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений 27 серпня 2016 року державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 6-17.
Відновлено попередній заповіт ОСОБА_4, складений нею на користь ОСОБА_1, посвідчений 18 червня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шишко В. А., реєстровий номер 756.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами доведено складення ОСОБА_4 заповіту від 27 серпня 2016 року, яка у момент його складення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що є підставою для визнання цього заповіту недійсним на підставі статті 225 ЦК України.
Визнання заповіту недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України є підставою для відновлення чинності попереднього заповіту в силу частини четвертої статті 1254 ЦК України.
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
При цьому апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи наявні достатні докази того, що ОСОБА_4 на час складення заповіту від 27 серпня 2016 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, зокрема висновок експерта від 23 вересня 2019 року про проведення посмертної комісійної судово-медичної експертизи, висновком експерта від 28 липня 2020 року про проведення додаткової посмертної комісійної судово-медичної експертизи, виписки із медичної карти амбулаторного хворого та інша медична документація.
При проведенні посмертної комісійної судово-медичної експертизи у складі експертної комісії приймав участь лікар-психіатр, а висновки експертиз характеризують нездатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Оскільки судом визнано недійсним заповіт від 27 серпня 2016 року на підставі статті 225 ЦК України, тому наявні підстави для задоволення позову й у частині відновлення попереднього заповіту від 18 червня 2014 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року, ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Петренко О. М., просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12), постановах Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі № 665/1935/16-ц (провадження № 61-19718св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 372/1862/17 (провадження № 61-10937св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що в контексті частини першої статті 225 ЦК України заповідач має страждати тяжким психічним розладом, а не будь-якою іншою хворобою.
Сама по собі обставина, що заповіт складений у період, коли заповідач систематично хворів, не є підставою для висновку про те, що особа страждала таким розладом здоров`я, який би впливав на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і який би позбавив його можливості вільно і свідомо висловити свою волю.
Жоден з висновків експерта не містить чіткої відповіді на питання щодо стану померлої саме на час складання заповіту від 27 серпня 2016 року та є суперечливими.
Суди ухвалили рішення взявши до уваги лише два висновки експертизи, які не містять чіткого визначення стану ОСОБА_4 на час укладення спірного заповіту, не з`ясували відповідність їх іншим фактичним обставинам та матеріалам справи.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та зазначав, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 є необґрунтованими, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому вказував, що висновки експертів є вмотивованими, при проведенні експертизи у складі експертної комісії приймав участь лікар-психіатр, за їх змістом на час складення заповіту від 27 серпня 2016 року ОСОБА_4 була недієздатною.
Інший учасник судового процесу не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року поновлено ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Петренко О. М., строк на касаційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22 березня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Комінтернівського районного суду міста Харкова.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 жовтня 2004, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1, в якій вона проживала.
18 червня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт та на випадок своєї смерті зробила розпорядження, що усе своє майно, що буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, на що за законом матиме право - заповіла ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 14).
27 серпня 2016 року ОСОБА_4 склала заповіт, за змістом якого зробила розпорядження, що усі права та обов`язки, які їй належать на момент складення цього заповіту, а також права та обов`язки, які можуть належати їй у майбутньому, та усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, вона заповіла у рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області 20 лютого 2017 року складено відповідний актовий запис № 2715 (т. 1, а. с. 105).
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 14 лютого 2017 року, видану Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" дільниця № 54, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 13).
Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 14 березня 2017 року, видану Комунальним підприємством "Жилкомсервіс", на день смерті ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 119).
25 лютого 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті після ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою державного нотаріуса Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори від 20 січня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що заповіт, складений нею 18 червня 2014 року, був скасований заповітом від 27 серпня 2016 року, яким все своє майно заповіла іншим особам (т. 1, а. с. 49 - 50).
Згідно з висновком експерта від 13 лютого 2020 року № 08-248/2019, складеним судово-медичною експертною комісією Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації у складі: голови - лікаря судово-медичного експерта, членів: лікаря судово-медичного експерта, лікаря-психіатра вищої кваліфікаційної категорії зі спеціальності "Психіатрія", лікаря клінічного фармаколога, лікаря-терапевта вищої кваліфікаційної категорії, лікаря неврологічного відділення, за результатами проведення посмертної комісійної судово-медичної експертизи, із матеріалів медичної документації ОСОБА_4 відомо, що на момент підписання договору остання на протязі останніх 12 років страждала гіпертонічною хворобою ІІІ ступеня з дуже високим ризиком. Захворювання за своїм перебігом має прогресуючий характер. Крім того, за два роки до цього (02 червня 2014 року) ОСОБА_4 перенесла ішемічний інсульт в басейні правої задньої мозкової артерії. Висновком комп`ютерної томографії головного мозку від 02 червня 2014 року - КТ-ознаки ішемічного лакунарного інфаркту в правом таламусі (басейні правої задньої мозкової артерії) на фоні вираженої дисцикулярної єнцефалопатії. Наявність даної патології свідчить про зниження інтелектуальної та мнестичної (пам`ять) діяльності та не спроможності людини усвідомлювати свої дії. Згідно висновку лікаря-невролога від 13 липня 2016 року встановлено діагноз - дисциркуляторна (гіпертоніко-дисметаболічна) енцефалопатія ІІІ ступеня з вираженими конгітичними порушеннями, вертебо-базилярною недостатностю. Остаточні явища ішемічного інсульта в басейні правої задньої мозкової артерії. Судинна деменція. Останне (деменція) в судово-психіатричній експертизі відповідає статусу недієздатності. Таким чином, ОСОБА_4 на момент підписання спірного заповіту по своєму психічному стану не могла в повній мірі усвідомлювати свої дії і не могла керувати ними.
Даних за будь-які лікарські препарати, прийом яких міг негативно вплинути на центральну нервову систему та розумову діяльність ОСОБА_4 на час, який відповідав даті підписання заповіту, в наданій медичній документації не встановлено.
У ОСОБА_5 на час підписання договору 27 серпня 2016 року мали місце хронічні захворювання серцево-судинної, ендокринної та нервової систем з їх ускладненнями. Зокрема, дисциркуляторна гіпертоніко-дисметаболічна енцефалопатія (ДЕП) III ст., яка за даними медичної літератури проявляється прогресуючим багатовогнищевим розладом функцій головного мозку із значною інвалідизацією, в основі якої лежить недостатність мозкового кровообігу, що із часом приводить до неврологічних, нейропсихологічних та психічних порушень. Однією з найтяжких її прояв є судинна деменція. Судинна деменція - це придбане недоумство, яке супроводжується стійким зниженням пізнавальної діяльності, втратою раніше засвоєних знань, практичних навичок і утрудненням або неможливістю придбання нової інформації. У хворих на ДЕП III ст. зменшується критика до свого стану, значно знижується пам`ять та розумова діяльність; хворі стають непрацездатними із суттєвим порушенням соціальної та побутової адаптації; такі хворі завжди потребують стороннього нагляду.
При аналізі медичної документації експертною комісією було виявлене такі ускладнення хронічних соматичних захворювань у ОСОБА_4, які суттєво впливали на її психічну діяльність на час підписання договору 27 серпня 2016 року та обмежували її можливості (т. 2, а. с. 98 - 105).
За підсумками судово-медичної експертної комісії на час підписання заповіту від 27 серпня 2016 року існуюча у ОСОБА_4 хронічна соматична патологія привела до такого зниження інтелектуальної і мне стичної (пам`ять) діяльності, яка не дозволяла їй повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі розуміти зміст документу, адекватно реагувати на оточення тощо (т. 2, а. с. 105 - 106).
Згідно з висновком експерта від 22 жовтня 2020 року № 08-261/2000, складеним експертною комісією Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації у складі: голови - лікаря судово-медичного експерта, членів: лікаря-психіатра вищої кваліфікаційної категорії зі спеціальності "Психіатрія", лікаря судово-медичного експерта, за результатами проведення додаткової посмертної комісійної судово-медичної експертизи, підстав стверджувати, що на час підписання заповіту від 27 серпня 2016 року інтелектуальна і мне стична (пам`ять) діяльність ОСОБА_4 дозволяли їй усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі повністю розуміти зміст документу, комісією не встановлено.
Скарги ОСОБА_4, зафіксовані лікарем-терапевтом (з медичної карти амбулаторного хворого міської поліклініки № 3), не можуть виключати зниження інтелектуальної та мнестичної діяльності, прояви яких були зафіксовані неврологом під час суміжних за часом огляді хворої. Поняття абсолютної неспроможності в судово-медичній практиці не існує, судово-медична експертна комісія може надати оцінку психічного стану особи, який обумовлений клінічною течією хронічних соматичних захворювань та їх ускладненнями (т. 2, а. с. 178 - 201).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.