Постанова
Іменем України
28 червня 2022 року
м. Київ
справа № 331/3589/20
провадження № 61-21284св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2021 року в складі судді Світлицької В. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.
На обґрунтування позову зазначив, що 13 жовтня 2000 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2015 року шлюб між сторонами розірвано.
В період шлюбу сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), про що свідчить договір купівлі-продажу від 21 жовтня 2004 року за № 3534 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОП ЗМБТІ від 27 жовтня 2004 року. Зазначене майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Зі сторони відповідача вчиняються дії щодо виселення позивача та перешкоджання у праві користування майном.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки спірна квартира набута сторонами за час шлюбу в інтересах сім`ї, то вона є спільною сумісною власністю подружжя і ОСОБА_1 має право на 1/2 частину спірної квартири.
Належність вказаного майна до особистої приватної власності ОСОБА_2 у цій справі не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на набуте в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, відповідачем не спростована.
Суди не прийняли до уваги доводи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки відлік строку позовної давності при поділі майна колишнього подружжя через суд починається не з дати розірвання шлюбу, а з моменту порушення права одного із співвласників та/або його невизнання іншими особами. Відповідач не надала доказів, які б підтверджували, що позивач знав про перешкоджання відповідачем реалізації йому права власності на квартиру саме, починаючи з наступного дня після розірвання шлюбу. Крім того суди врахували, що позивач зареєстрований в спірній квартирі, де й проживав й на час розгляду справи. Спір між сторонами щодо поділу квартири виник у вересні 2020 року, оскільки відповідач почала чинити перешкоди в користуванні спірною квартирою.
Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000,00 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 листопада 2021 року.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеними у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15, від 22 лютого 2017 року в справі № 6-17цс17, від 28 грудня 2020 року в справі № 345/2962/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в застосування строків позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог. Зазначає, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2015 року, яке набрало законної сили 07 березня 2015 року. ОСОБА_1 подав позов 28 вересня 2020 року, тобто більше ніж через п`ять років після розірвання шлюбу.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про поділ спільного майна подружжя в межах строку позовної давності суперечить правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-258цс15, від 22 лютого 2017 року в справі № 6-17цс17, від 28 грудня 2020 року в справі № 345/2962/14.
В цій справі суди першої та апеляційної інстанцій не вказали на підставі яких доказів вони дійшли до висновку про те, що позивач не знав і не міг дізнатися про порушення свого цивільного права одразу після розірвання шлюбу.
Висновки суду першої інстанції щодо придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини справи щодо походження коштів, за які придбане спірне нерухоме майно, зокрема внесення відповідачем особистих коштів за квартиру отриманих у позику, та що спірне майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Крім того, суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази та ненадав їм належної оцінки.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2022 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із Жовтневого районного суду м. Запоріжжя цивільну справу.
Фактичні обставини справи, встановленні судами
Суди встановили, що13 жовтня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Орджонікідзевського району м. Запоріжжя актовий запис № 303 (т. 1 а. с. 13).
У шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 14).
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 лютого 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (т. 1 а. с. 15).
За час перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Серовською М. В., ОСОБА_2 придбала спірну квартиру за 124 200, 00 грн (т. 1 а. с. 16).
Згідно з кредитним договором від 21 жовтня 2004 року № 123-10-К/Р, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, остання отримала кредит у розмірі 12 000, 00 дол. США, терміном повернення не пізніше 20 жовтня 2019 року (т. 1 а. с. 51-57).
На забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, що виникли з кредитного договору від 21 жовтня 2004 року № 123-10-К/Р було укладено договір поруки від 21 жовтня 2004 року № 123-10-К/Р/П з ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 58, 59).
Відповідно до копії розписки від 20 жовтня 2004 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 12 000,00 дол. США для купівлі та оформлення спірної квартири. ОСОБА_2 зобов`язалася повернути позику за першою вимогою (т. 1 а. с. 63).
Відповілно до копіїї розписки від 18 жовтня 2005 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 12 000,00 дол. США для погашення кредиту (т. 1 а. с. 64).
Повернення грошових коштів за кредитним договором від 21 жовтня 2004 року № 123-10- К/Р, який укладений між "УкрСибанк" та ОСОБА_2 у розмірі 12 000,00 дол. США здійснювалося періодичними платежами ще до моменту розірвання шлюбу (т. 1 а. с. 60, а. с. 207-214).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.