Постанова
Іменем України
28 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/59416/19-ц
провадження № 61-16495св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Нежури В. А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, вчиненим для приховання правочину купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, вчиненим для приховання правочину купівлі-продажу, переведення прав та обов`язків покупця.
На обґрунтування позовних вимог вказував, що починаючи з 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були співвласниками часткової нерухомої власності, а саме кв. АДРЕСА_1 та кожен з них володів 1/2 квартири, не виділеною в натурі часткою.
03 листопада 2018 року в порушення частини першої статті 362 ЦК України ОСОБА_3 продала свої 1/2 частку квартири ОСОБА_2 за невідому вартість, приховавши цей продаж договором дарування аби обійти переважне право позивача перед іншими особами на купівлю її частки.
При цьому, ОСОБА_2 не є родичем ОСОБА_3 , а орієнтовна ринкова ціна 1/2 частки вказаної квартири приблизно становить 150 000 дол. США.
Тому позивач вважав, що договір дарування від 03 листопада 2018 року підлягає визнанню удаваним на підставі статті 235 ЦК України.
У зв'язку із викладеним позивач просив визнати договір дарування від 03 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , удаваним та вчиненим для приховання правочину купівлі-продажу, та, відповідно до частини четвертої статті 362 ЦК України, перевести на нього права і обов`язки відповідача ОСОБА_2 щодо 1/2 частки кв. АДРЕСА_1 або повернути права та обов`язки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та забезпечити переважне право за позивачем щодо викупу 1/2 частки вказаної квартири.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що відповідач мала на меті приховати продаж належної їй частки квартири шляхом її дарування, оскільки позивачем не надано доказів наявності волі сторін договору, спрямованої на укладення договору купівлі-продажу, та доказів на підтвердження отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 грошових коштів за фактично відчужену 1/2 частку спірної квартири.
Також безпідставними є доводи позивача про те, що договором дарування було порушене його переважне право на купівлю частки у спільній частковій власності, передбачене статтею 362 ЦК України, оскільки переважне право перед іншими особами на купівлю частки майна, яке знаходиться у спільній власності, з`являється у співвласника тільки тоді, коли мова йде про продаж майна. У даній же справі 1/2 частки квартири була не продана, а подарована відповідно до договору дарування від 03 листопада 2018 року. Тому, на зазначені правовідносини положення статті 362 ЦК України не поширюються.
Позивач не довів удаваності договору дарування 1/2 частки квартири від 03 листопада 2018 року з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що фактично, через доводи апеляційної скарги про нікчемність договору, позивач намагається змінити і підстави, і предмет позову, вказуючи нові обставини, відмінні від тих, які розглядав суд першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, з урахуванням уточнень, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким визнати нікчемність договору дарування.
Скаржник посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позивач у касаційній скарзі зазначав, що суди не повно з`ясували обставини справи, зокрема не звернули уваги на його позицію щодо нікчемності договору.
Вказував на те, що договір є нікчемним, оскільки його предметом є неіснуючий об`єкт нерухомості - 1/2 частка квартири, оскільки квартира не поділена на частки та на момент продажу належала на праві власності двом співвласникам, тобто кожен зі співвласників володіє часткою у праві власності на спільне майно у цілому.
Режим спільної часткової власності виключає існування 1/2 частки квартири, а отже правочин щодо продажу такої частки не відповідає вимогам закону та є нікчемним через його невідповідність частинам третій, четвертій, п`ятій статті 203 ЦК України.
Зазначав, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
Аргументи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 757/59416/19-ц та витребувано цивільну справу із Печерського районного суду міста Києва.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшла цивільна справа № 757/59416/19-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 березня 2016 року, яке зареєстроване в реєстрі за № 6-588 державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прудь Н. В. на підставі заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В. В. 07 березня 2012 року, зареєстрованого у реєстрі за № 725, спадкоємцями майна ОСОБА_4 , 1924 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , на 1/2 частку та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , на 1/2 частку.
Спадщина, на яку в указаних частках видано свідоцтво складається з 1/2 частки кв. АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району 04 листопада 1993 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 04 листопада 1993 року за № 2701, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 15 листопада 1993 року за № 7564.
Свідоцтво про право власності на спадщину на 1/4 частку квартири видано ОСОБА_3 .
Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку квартири ще не видано (т. 1 а. с. 96).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 березня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6-589 державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Прудь Н. В., спадкоємцями майна ОСОБА_6 , 1923 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є його дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , на 1/2 частку, син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , на 1/2 частку.
Спадщина, на яку в указаних частках видано свідоцтво складається з 1/2 частки кв. АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району 04 листопада1993 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 04 листопада 1993 року за № 2701, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 15 листопада 1993 року за № 7564.
Свідоцтво про право власності на спадщину на 1/4 частку квартири видано ОСОБА_3 .
Свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку квартири ще не видано (т. 1 а. с. 100).
03 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/2 квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_2 (обдаровувана) прийняла в дар 1/2 частку кв. АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 73-75).
Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко М. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2356, що також підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави (т. 1 а. с. 76).
Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 від 01 листопада 2018 року ринкова вартість спірної квартири становить 4 720 250 грн та ринкова вартість 1/2 частки квартири складає 1 142 506 грн (т. 1 а. с. 106-135).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.