Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 446/2567/15-ц
провадження № 61-3149св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Таскомбанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Ванівського О. М., Шандри М. М. та касаційні скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мацей Михайло Михайлович, на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Ванівського О. М., Шандри М. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі -ПАТ «ВіЕс Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»), звернулося до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту (справа № 462/5484/15-ц).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01 вересня 2015 року у справі № 462/5484/15-ц позовну заяву ПАТ «ВіЕс Банк» повернуто позивачу у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності.
У листопаді 2015 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту.
Позовну заяву ПАТ «ВіЕс Банк» мотивовано тим, що 15 лютого 2008 року між ВАТ «Електрон Банк» (правонаступник - ПАТ «ВіЕс Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № КF 47127 зі змінами та доповненнями, згідно з яким ВАТ «Електрон Банк» надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 80 000,00 дол. США з кінцевим строком погашення не пізніше 14 лютого 2028 року зі сплатою 11,5 % річних.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 уклали договір поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656, згідно з умовами якого ОСОБА_2 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 .
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 між ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92657, згідно з умовами якого ОСОБА_4 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_1 .
Унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язання утворилась заборгованість у розмірі 70 663,07 дол. США, з яких: 63 636,35 дол. США (1 521 773,26 грн) - заборгованість за кредитом; 6 423,47 дол. США (153 608,20 грн) - заборгованість за відсотками, 603,19 дол. США (14 424,44 грн) - пеня станом на 19 листопада 2015 року.
ПАТ «ВіЕс Банк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 70 663,01 дол. США, що еквівалентно 1 689 805,90 грн.
Не погоджуючись із указаним позовом, у вересні 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали до ПАТ «ВіЕс Банк» зустрічний позов про визнання договорів поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656 та від 15 лютого 2008 року № РО 92657 припиненими.
Зустрічний позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мотивовано тим, що 15 серпня 2008 року між ними та ВАТ «Електрон Банк» були укладені договори поруки № РО 92656 та № РО 92657.
30 березня 2015 року ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») надіслало всім трьох відповідачам повідомлення-вимогу, якою вимагало достроково повернути кредит у повному обсязі, а саме 63 636,36 дол. США основного боргу, 1 159,30 дол. США простроченої заборгованості за процентами.
Зазначають, що виходячи з положень статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням або з дня, встановленого кредитом для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання. Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Враховуючи, що кредитним договором передбачено погашення кредиту черговими платежами, останній платіж боржник ОСОБА_1 здійснив 02 квітня 2015 року у сумі 50,00 дол. США, то шестимісячний строк для пред`явлення позову до поручителів сплив 02 вересня 2015 року.
Пред`явивши вимогу 30 березня 2015 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор змінив строк виконання зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до поручителів протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.
Натомість з позовом ПАТ «ВіЕс Банк» вперше звернулося до суду лише в серпні 2015 року.
З огляду на викладене ОСОБА_2 і ОСОБА_3 просили суд визнати договори поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656 та від 15 лютого 2008 року № РО 92657 припиненими.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 також подав зустрічний позов до ПАТ «ВіЕс Банк», в якому просив визнати пункт 1.2 (валюта кредиту) кредитного договору від 15 лютого 2008 року № КF 47127 недійсним, зобов`язавши ПАТ «ВіЕс Банк» перевести валюту кредитування в гривні за курсом Національного банку України на час підписання договору.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що надання споживчих кредитів в іноземній валюті в Україні забороняється, крім того, його не було попереджено банком, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач та не надано інформації щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 70 663,01 дол. США, що станом на 19 листопада 2015 року еквівалентно 1 689 805,90 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 70 663,01 дол. США, що станом на 19 листопада 2015 року еквівалентно1 689 805,90 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» судовий збір у розмірі 25 956,09 грн.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачами кредитного зобов`язання виникла заборгованість у загальній сумі 70 663,01 дол. США, що еквівалентно 1 689 805,90 грн, з яких: 63 636,35 дол. США (1 521 773,26 грн) - заборгованість за кредитом; 6 423,47 дол. США (153 608,20 грн) - заборгованість за відсотками. Згідно з пунктами 6.2 та 6.3 кредитного договору за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту або його частини, процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання. Пеня станом на 19 листопада 2015 року становить 603,19 дол. США (14 424,44 грн). У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з відповідачів указаної заборгованості, а також судових витрат у справі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо визнання договорів поруки припиненими, суди виходили з такого. Згідно з умовами кредитного договору та додатка № 1 позичальник (а відтак і поручитель) узяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту шляхом сплати платежів до останнього числа кожного календарного місяця (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.
Отже, крім установлення строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше останнього числа кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.
Якщо банк пред`явить вимоги до поручителя пізніше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
30 березня 2015 року ПАТ «ВіЕс Банк» було направлено повідомлення-вимоги відповідачам, в яких зазначалось про їх обов`язок погасити прострочену заборгованість протягом 30 календарних днів з моменту отримання даних повідомлень, та попереджено, що у випадку несплати боргу банк достроково визнає термін повернення кредиту таким, що настав.
Повідомлення-вимогу ОСОБА_1 отримав 24 квітня 2015 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 квітня 2015 року.
Отже, відлік шестимісячного терміну починається з 22 травня 2015 року та 24 травня 2015 року відповідно, тому позов про солідарне стягнення боргу пред`явлено до закінчення шестимісячного строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Також суд вважав, що вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Оспорюваний кредитний договір від 15 лютого 2008 року № КF 47127 укладений в письмовій формі, що відповідає статті 1055 ЦК України, особою (позичальником) із повною цивільною дієздатністю.
Доводи ОСОБА_1 про те, що вказаний кредитний договір є валютним та суперечить нормам чинного законодавства України, а також те, що він, підписуючи кредитний договір, не був попереджений про ризики, які очікують його в майбутньому, є необґрунтованими. Підписавши вказаний кредитний договір, ОСОБА_1 погодився з його умовами.
Короткий зміст постанов апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06 жовтня 2017 року в частині вирішення позову ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 у сумі 66 744,72 дол. США.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ПАТ «ВіЕс Банк», правонаступником якого є АТ «Таскомбанк», задоволено.
Визнано поруку за договором поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92656, укладену між ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник - ВАТ «Електрон Банк»), і ОСОБА_2 , припиненою.
Визнано поруку за договором поруки від 15 лютого 2008 року № РО 92657, укладену між ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник - ВАТ «Електрон Банк») і ОСОБА_3 , припиненою.
У решті рішення суду залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано доведеністю обставин прострочення ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.
30 березня 2015 року банк надіслав ОСОБА_1 повідомлення-вимогу вих. № 09-4/6229 про дострокове повернення кредиту, а саме 63 636,35 дол. США основного боргу та 1 159,30 дол. США простроченої заборгованості за процентами та погашення заборгованості за процентами, пенею та штрафними санкціями. ОСОБА_1 отримав вказану вимогу 24 квітня 2015 року.
Аналогічні повідомлення-вимоги вих. № 09-4/6403 та № 09-4/6404 30 березня 2015 року банк направив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які їх отримали 22 квітня 2015 року.
Відповідачі своїх зобов`язань згідно з кредитним договором та договорами поруки на дату подання позову не виконали.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № КF 47127 станом на 22 травня 2015 року, який подано до суду апеляційної інстанції та враховано колегією суддів, заборгованість ОСОБА_1 становила 66 744,72 дол. США та складається з 63 636,18 дол. США заборгованості за основною сумою кредиту (у тому числі прострочена), 2 794,48 дол. США - заборгованості за відсотками (у тому числі прострочені), 314,06 дол. США - пені на суму простроченої заборгованості (період нарахування пені з 22 травня 2014 року до 21 травня 2015 року).
Апеляційний суд взяв до уваги указаний розрахунок як належний доказ та визнав заборгованість за кредитним договором обґрунтованою та такою, що піддягає стягненню саме у цьому розмірі, а не заявленому у первісній позовній заяві (станом на листопад 2015 року), оскільки ця заборгованість розрахована до 22 травня 2015 року, тобто дати, що настала через 30 днів з моменту отримання боржником вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів та неповернення ним грошових коштів заборгованості. Після 22 травня 2015 року договір кредиту фактично припинив дію і тому банк не вправі був нараховувати відсотки та інші платежі за договором після закінчення строку його дії у зв`язку із достроковим припиненням дії договору.
Водночас, вирішуючи питання про коло осіб, з яких необхідно стягнути указану заборгованість, апеляційний суд виходив з такого.
30 березня 2015 року ПАТ «ВіЕс Банк» звернувся з вимогами до боржника та поручителів про дострокове повернення кредиту в строк протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком вимоги.
Боржником та поручителями отримано вимоги банку 24 квітня 2015 року та 22 квітня 2015 року відповідно і останнім днем дострокового погашення кредиту було 14 травня 2015 року (сорок п`ять календарних днів з дня направлення банком вимоги від 30 березня 2015 року), а не 22 травня 2015 року та 24 травня 2015 року, як вважав позивач (30 днів з дати одержання вимоги). Вимогу про погашення боргу не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення банком вимоги слід вважати пріоритетною порівняно із вимогою про повернення боргу протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги, що вбачається зі змісту вимог.
Отжже, з 14 травня 2015 року банк був вправі звернутися протягом шести місяців з позовом до поручителів про стягнення заборгованості, тобто до 14 листопада 2015 року.
Натомість банк звернувся з позовом до поручителів 20 листопада 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто після припинення дії поруки за обома договорами поруки.
Тому вимоги банку до поручителів слід вважати такими, що задоволенню не підлягали як необґрунтовані, а вимоги зустрічного позову про визнання поруки за договором поруки припиненою - обґрунтованими.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 19 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 1 110,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні решти заяви відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 23 941,58 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 275,60 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Стягнуто з АТ «Таскомбанк» 551,20 грн судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнуто з ОСОБА_1 551,20 грн судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнуто з АТ «Таскомбанк» в дохід держави 2 747,13 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 26 347,30 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави по 606,32 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Додаткову постанову апеляційного суду мотивовано тим, що в постанові Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року не було вирішено питання судових витрат.
Договір про надання правової допомоги між адвокатом Мацеєм М. М. та ОСОБА_1 укладено 01 жовтня 2017 року.
Згідно з пунктом 4.3 договору про надання правової допомоги за ознайомлення, вивчення документів (доказів), формування правової позиції з приводу написання апеляційної скарги, підготовку та написання інших процесуальних та/або непроцесуальних документів, в тому числі, однак не виключно, заяв, заперечень, клопотань, письмових пояснень і ін. клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі двадцять тисяч гривень.
Згідно з пунктом 4.4 вказаного договору додатково у разі позитивного вирішення справи апеляційним судом (задоволення апеляційної скарги повністю чи частково) клієнт сплачує адвокату гонорар (так званий гонорар успіху) в розмірі 5 % від суми позову.
З розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу від 05 лютого 2021 року вбачається, що на ознайомлення, вивчення документів (доказів), формування правової позиції з приводу написання апеляційної скарги, пошук релевантної судової практики, підготовки та написання апеляційної скарги адвокатом затрачено 32 год. та вартість вказаних послуг становить 180 000,00 грн; на пошук релевантної судової практики, підготовку та написання додаткових та письмових пояснень з долученням судової практики Верховного Суду адвокатом затрачено 3 год. 20 хв. та вартість вказаних послуг становить 1 700,00 грн; на підготовку та написання клопотання про зупинення провадження у справі адвокатом затрачено 30 хв. та вартість вказаного становить 300,00 грн.
Загальний час, який затрачений адвокатом на правничу допомогу в апеляційній інстанції, становить 35 год. 50 хв.
Згідно з актом прийняття-передавання наданих послуг від 05 лютого 2021 року вартість послуг адвоката за представництво інтересів ОСОБА_1 в Львівському апеляційному суді становить 20 000,00 грн. Гонорар успіху за позитивне вирішення апеляційної скарги становить 5 % від ціни позову та буде сплачений клієнтом в найближчий термін з моменту підписання цього акта.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 26 жовтня 2017 року № 16 ОСОБА_1 сплатив адвокату 20 000,00 грн.
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 66 744,72 дол. США, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відтак, у відсотковому співвідношенні розмір позовних вимог банку, у задоволенні частини яких відмовлено, складає 5,55 %.
Враховуючи підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Мацеєм М. М. ОСОБА_1 професійної правничої допомоги на суму 20 000,00 грн, що підтверджено відповідними доказами, на користь відповідача з позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції пропорційно до розміру задоволених вимог у розмірі 1 110,00 грн ((20 000,00*5,55%)/100%).
Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Водночас апеляційний суд не встановив підстав для стягнення на користь відповідача у цій справі гонорару успіху за позитивне вирішення справи (задоволення апеляційної скарги повністю чи частково) - 5 % від ціни позову, що становить 99 140,20 грн, виходячи з такого.
Апеляційний суд оцінив можливість стягнення такого розміру витрат з огляду на те, що сторони обумовили сплату коштів саме за представництво інтересів у суді апеляційної інстанції.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару успіху у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.
У суді апеляційної інстанції, крім зазначених в розрахунку документів, апеляційної скарги, письмових пояснень та клопотання про зупинення провадження у справі, адвокат Мацей М. М. двічі подавав клопотання про відкладення розгляду справи та у жодному судовому засіданні ні адвокат Мацей М. М., ні його довіритель ОСОБА_1 присутніми не були.
Відтак суд апеляційної інстанції не встановив обґрунтованої потреби у таких витратах для цієї справи, не вважав, що вони відповідають критерію необхідності.
Також колегія суддів вважала, що заява ОСОБА_1 про розподіл витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 99 140,20 грн не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не є співрозмірними із виконаною роботою у суді апеляційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи матиме надмірний характер.
Заява ОСОБА_1 не містить обґрунтування обсягу фактичних дій його представника, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату.
Крім цього, в постанові Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року не вирішено питання про стягнення судових витрат в частині стягнення судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачу за первісним позовом слід було оплатити за подання позовної заяви 25 347,09 грн судового збору (1,5 % ціни позову) та таким було сплачено 25 347,09 грн. Позивачам за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_6 слід було сплатити 1 102,40 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, враховуючи наявність двох немайнових вимог, однак такими сплачено лише 551,20 грн. Позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 слід було сплатити 1 102,40 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви, враховуючи наявність двох немайнових вимог, однак таким сплачено лише 551,20 грн.
Крім цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід було оплатити за подання апеляційної скарги 30 307,07 грн (110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні первісної позовної заяви, враховуючи наявність однієї майнової вимоги, 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , враховуючи наявність двох немайнових вимог, 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , враховуючи наявність двох немайнових вимог).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалами Львівського апеляційного суду від 08 січня 2019 року та від 04 березня 2019 року відстрочено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 30 307,07 грн (7 307,07 грн та 3000,00 грн) до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи те, що постановою апеляційного суду первісні позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 66 744,72 дол. США заборгованості за кредитним договором, тобто позов задоволено на 94,45 %, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ПАТ «ВіЕс Банк» 23 941,58 грн судового збору, сплаченого позивачем за подання первісної позовної заяви (25 347,09 грн (94,45 %) - 1 405,51 грн (5,55 %)).
Крім цього, зважаючи на те, що зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю, слід стягнути з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 551,20 грн (по 275,60 грн кожному) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та стягнути з АТ «Таскомбанк» 551,20 грн судового збору в дохід держави, недоплаченого позивачами за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за розгляд справи в суді першої інстанції.
Також, зважаючи на те, що у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено та таким не доплачено 551,20 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, вказану суму слід стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави.
Позовні вимоги банку у відсотковому співвідношенні задоволені на 94,5 %, з ОСОБА_1 слід стягнути 26 347,30 грн судового збору в дохід держави за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнути з АТ «Таскомбанк» в дохід держави 1 534,49 грн судового збору, відстроченого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі.
Зважаючи на те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено повністю, з АТ «Таскомбанк» в дохід держави слід стягнути 1 212,64 грн судового збору, відстроченого до ухвалення судового рішення у справі.
Окрім цього, оскільки у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, слід стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в дохід держави 1 212,64 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відстроченого до ухвалення судового рішення у справі.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
У лютому 2021 року АТ «Таскомбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову АТ «Таскомбанк», а у задоволенні зустрічних позовів відмовити.
Касаційну скаргу АТ «Таскомбанк» мотивовано тим, що за змістом підпункту 5.2.12 кредитного договору вимога банку про здійснення внесків за кредитом, строк виконання яких не настав, або повернення кредиту повинні бути виконані позичальником протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від банку.
Умовами кредитного договору не передбачено встановлення обмеження для виконання зобов`язань не пізніше сорока п`яти календарних днів з дня направлення цього повідомлення. Тому строки для виконання зобов`язань слід обчислювати згідно з умовами кредитного договору - тридцять календарних днів з дня направлення повідомлення. У такому випадку перебіг строків за договорами поруки, встановлених частиною четвертою статті 559 ЦК України, закінчується 22 листопада 2015 року та 24 листопада 2015 року відповідно, а тому звернення банку до суду з позовом до поручителів 19 листопада 2015 року відбулось у межах шестимісячного строку.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що у серпні 2015 року ПАТ «ВіЕс Банк» вже зверталося до Залізничного районного суду м. Львова з позовом до відповідачів про стягнення кредитної заборгованості, однак у зв`язку зі зміною відповідачами адреси реєстрації позовну заяву було повернуто. Після цього банк звернувся до суду вже з цим позовом.
Апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 559 ЦК України.
У березні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мацей М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мацей М. М., на постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року мотивовано незгодою заявника з розміром кредитної заборгованості, що підлягає стягненню з нього на користь банку. Так, у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 порушував питання про призначення у справі судово-економічної експертизи, які суди проігнорували, а також не звернули уваги на клопотання ОСОБА_1 про витребування у позивача оригіналів кредитного договору та генеральної угоди, виписки з особового рахунку.
Позивач не надав до суду належних доказів - первинних документів, оформлених відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», - на підтвердження наявності у ОСОБА_1 заборгованості у визначеному банком розмірі. З огляду на це суди також неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 526, 527, 530 ЦК України.