Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 758/15223/17
провадження № 61-15712св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Галунько Людмила Іванівна,
стягувач - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Галунько Людмили Іванівни на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2019 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просила визнати незаконними дії та скасувати постанови державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Галунько Л. І. (далі - державний виконавець), винесених у виконавчому провадженні № 53905573.
Скарга обґрунтована тим, що у провадженні державного виконавця Галунько Л. І. перебуває виконавче провадження № 53905573. Постановою державного виконавця від 13 травня 2017 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа від 10 травня 2017 року № 758/12385/15-ц, виданого Подільським районним судом м. Києва, про усунення перешкод у здійсненні прав щодо виховання онука, визначення способів участі у його вихованні.
Державний виконавець вчинив неправомірні дії щодо винесення постанов у виконавчому провадженні, оскільки постанову про відкриття провадження та будь-яких повідомлень чи викликів, крім вимоги бути вдома 12 червня 2017 року, отриманої нею 13 червня 2017 року, вона не отримувала.
Постановою державного виконавця Галунько Л. І. від 06 липня 2017 року на ОСОБА_1 накладено штраф за невиконання рішення суду у розмірі 1 700,00 грн, зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Постановою державного виконавця Галунько Л. І. від 09 жовтня 2017 року на ОСОБА_1 , як на боржника у виконавчому провадженні № 53905573, повторно накладено штраф в частині стягнення коштів у розмірі 3 400,00 грн, зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
09 жовтня 2017 року державний виконавець Галунько Л. І. винесла постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн, про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження - 167,82 грн та про закінчення виконавчого провадження.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними дії державного виконавця Галунько Л. І. щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн у виконавчому провадженні № 53905573, витрат виконавчою провадження № 53905573 у розмірі 167,82 грн, накладення штрафів за невиконання рішення суду у розмірі 1 700,00 грн та 3 400,00 грн.
Зобов`язано державного виконавця Галунько Л. І., а в разі її відсутності (незалежно від причин: хвороба, відпустка, звільнення і т. д.) начальника Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві поновити порушені права боржника ОСОБА_1 , шляхом скасування постанов у виконавчому провадженні № 53905573: від 06 липня 2017 року про накладення штрафу у розмірі 1 700,00 грн; від 09 жовтня 2017 про накладення штрафу у розмірі 3 400,00 грн; від 09 жовтня 2017 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн; від 09 жовтня 2017 року про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 167,82 грн.
Задовольнивши скаргу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з її обґрунтованості, вказавши, що оскаржувані дії та рішення державного виконавця Галунько Л. І. підлягають визнанню протиправними, а порушені права ОСОБА_1 поновленню.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження вручення ОСОБА_1 копії постанови про відкриття виконавчого провадження. Отже, доводи державного виконавця щодо належного її повідомлення спростовуються матеріалами справи, які суд не взяв до уваги, оскільки матеріали виконавчого провадження не містять зворотного повідомлення про вручення боржнику чи її довіреній особі поштового відправлення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року державний виконавець Галунько Л. І. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували докази направлення боржникові постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням за адресою, вказаною у виконавчому документі. Закон не встановлює вимогу про необхідність отримання зворотного повідомлення. Боржнику відправлено рекомендований лист із постановою про відкриття виконавчого провадження, тому вона належним чином повідомлена про примусове виконання судового рішення. Державний виконавець у телефонному режимі неодноразово повідомляв боржника про необхідність виконання рішення суду, проте тривалий час після відкриття виконавчого провадження боржник рішення суду не виконувала, у зв`язку з чим до неї застосовано заходи, передбачені статтею 63 Закону.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 3, 4, 24, 25, 26, 27, 28, 42, 63 Закону; порушив норми процесуального права, а саме: статті 228, 229 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди визнали неправомірними дії державного виконавця Галунько Л. І. щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 6 400,00 грн у виконавчому провадженні № 53905573, стягнення з божника витрат виконавчою провадження № 53905573 у розмірі 167,82 грн, накладення штрафів за невиконання рішення суду у розмірі 1 700,00 грн та 3 400,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).
Верховний Суд виходить за межі доводів касаційної скарги відповідно до наведених норм процесуального закону, з огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції спору у спірних правовідносинах, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, провадження № 14-37цс21.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі статтею 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.