Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/60479/19-ц
провадження № 61-19635св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - Національний банк України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Духін Олексій Євгенович, на постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Національного банку України (далі - НБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування майнової шкоди.
На обґрунтування позову посилалися на таке. 10 грудня 2015 року Правлінням НБУ було прийнято постанову від № 875/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК ВЕЛЕС»» (далі - постанова Правління НБУ № 875/БТ), власниками істотної участі у статутному капіталі якого вони є з часткою статутного капіталу 98,4766 %. На виконання зазначеної постанови Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Виконавча дирекція ФГВФО, Фонд) прийнято рішення від 10 грудня 2015 року за реєстраційним номером 219 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК ВЕЛЕС» (далі - рішення Виконавчої дирекції ФГВФО № 219) та делегування повноважень ліквідатора банку».
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі № 810/18/16, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року, позов ОСОБА_2 до Національного банку України, ФГВФО, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «БАНК ВЕЛЕС» (далі - АТ «БАНК ВЕЛЕС»), уповноважена особа Фонду, задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанову від 10 грудня 2015 року Правління НБУ № 875/БТ та рішення від 10 грудня 2015 року Виконавчої дирекції ФГВФО № 219.
Водночас, незважаючи на скасування судами постанови відповідача про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «БАНК ВЕЛЕС», а також рішення Фонду про початок ліквідації банку та призначення уповноваженої особи, ні відповідачем, ні третьою особою на неодноразові письмові звернення не вчинено жодних заходів щодо відновлення функціонування АТ «БАНК ВЕЛЕС» як банківської установи, повернення активів банку, які знаходяться під повним контролем Фонду.
Внаслідок винесення відповідачем протиправного та незаконного рішення шляхом ініціювання процедури (механізму) виведення банківської установи з ринку позивачам завдано значної матеріальна шкоди, яка полягає у незаконному позбавленні права власності на належне їм на праві власності майно (корпоративні права, посвідчені акціями банку).
У зв`язку з викладеним, з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачі просили стягнути з відповідачів 104 710 168,78 грн на відшкодування майнової шкоди.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Національного банку України на відшкодування майнової шкоди, завданої незаконним рішенням: на користь ОСОБА_1 35 066 570,70 грн, на користь ОСОБА_2 - 34 654 967,27 грн, на користь ОСОБА_3 - 34 988 630,81 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття відповідачем та третьою особою постанови від 10 грудня 2015 року № 875/БТ та рішення від 10 грудня 2015 року № 219, які надалі були визнані протиправними та скасовані у судовому порядку, позивачів було позбавлено права власності на майно (акції), складовими якого є права володіння, користування та розпорядження власним майном.
Додатковим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року та додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що процедура ліквідації Публічного акціонерного товариства «БАНК ВЕЛЕС» (далі - ПАТ «БАНК ВЕЛЕС» не завершена, висновок суду першої інстанції про заподіяння позивачам шкоди шляхом позбавлення їх прав власності на акції банку є передчасним, оскільки відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 46 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - № 4452-VI) позивачів лише обмежено на певний період правом на управління банком. Також передчасним є висновки суду першої інстанції про те, що розмір шкоди, завданої позивачам рішенням НБУ, відповідає вартості корпоративних прав на дату прийняття відповідного рішення, оскільки такі висновки були зроблені лише на підставі звіту, наданого позивачами, але без урахування доводів відповідача про те, що частка заявників мала б підраховуватися, виходячи з вартості чистих активів компанії, з урахуванням її фінансових зобов`язань.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокатДухін О. Є., звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування касаційної скарги посилалися на те, що апеляційний суд неправильно застосував положення статей 22, 1166, 1173 ЦК України, частину другу статті 39, частину другу статті 46, статтю 52 Закону № 4452-VI, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між скасованим рішенням відповідача про ліквідацію банка та шкодою, якої зазнали позивачі у зв'язку з позбавленням їх корпоративних прав у ліквідованій банківській установі, а також зроблено помилковий висновок про неправильний визначений позивачами розмір шкоди.
Також на цей час відсутні остаточні рішення Верховного Суду з питань застосування зазначених норм матеріального і процесуального права у правовідносинах, пов`язаних з відшкодуванням акціонерам банків матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття незаконних рішень Національного банку Українипро виведення банків з ринку.
Апеляційний суд не повідомив позивача ОСОБА_3 про дату, час і місце судового засідання, що позбавило останнього можливості взяти участь у судовому засіданні та захистити свою позицію, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо відшкодування акціонерам банків матеріальної шкоди, завданої внаслідок прийняття незаконних рішень Національного банку України про виведення банків з ринку), розгляду справи за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
У лютому 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від НБУ, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
У лютому 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокатДухін О. Є., подали до Верховного Суду відповідь на відзив НБУ, у якому зазначили, що відзив є безпідставним та необґрунтованим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Духін О. Є., у ційсправі на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; пункту 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що10 грудня 2015 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 875/БТ про ліквідацію ПАТ «БАНК ВЕЛЕС», власниками істотної участі у статутному капіталі якого є позивачі з часткою статутного капіталу 98,4766 %.
На виконання зазначеної постанови відповідача Виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення від 10 грудня 2015 року № 219.
Згідно із зазначеним рішенням Фондом розпочато процедуру ліквідації банку, призначено уповноважену особу та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «БАНК ВЕЛЕС», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону № 4452-VI, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Северині Ю. П. на два роки з 11 грудня 2015 року до 10 грудня 2017 року включно.
Не погоджуючись з постановою від 10 грудня 2015 року № 875/БТ та рішенням від 10 грудня 2015 року № 219, ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання таких рішень протиправними та їх скасування.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року у справі № 810/18/16, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2016 року, позов ОСОБА_2 до Національного банку України, Фонду, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АТ «БАНК ВЕЛЕС», уповноважена особа Фонду задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанову Правління НБУ № 875/БТ та рішення Виконавчої дирекції ФГВФО № 219.
Згідно з виписками про стан рахунку в цінних паперах від 09 грудня 2015 року: ОСОБА_1 володіє 3 462 800 іменними простими бездокументарними акціями (номінальною вартістю 10,00 грн однієї акції; код цінних паперів UA 4000118491) загальною номінальною вартістю 34 628 000,00 грн, що становить 32,9790 % статутного капіталу банку (виписка № 03070/20151209/1); ОСОБА_2 володіє 3 422 150 іменними простими бездокументарними акціями (номінальною вартістю 10,00 грн однієї акції; код цінних паперів UA 4000118491) загальною номінальною вартістю 34 221 500,00 грн, що становить 32,5919 % статутного капіталу банку (виписка № 03061/20151209/1); ОСОБА_3 володіє 3 455 100 іменними простими бездокументарними акціями (номінальною вартістю 10,00 грн однієї акції; код цінних паперів UA 4000118491) загальною номінальною вартістю 34 551 000,00 грн, що становить 32,9057 % статутного капіталу банку (виписка № 03071/20151209/1).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
НБУ здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі (пункт 8 частини першої статті 7 Закону).
Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про акціонерні товариства» акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.
Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.