Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 459/3835/13-ц
провадження № 61-6769св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Червоноградська державна нотаріальна контора,
учасники справи за позовом третьої особи:
позивач - ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Червоноградська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 листопада 2017 року, додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 вересня 2018 року в складі судді Новосада М. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27 січня 2017 року, просила визнати недійсним/нікчемним заповіт ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2, який був посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори Зайцем М. В. і зареєстрований в реєстрі за № 1-728; та визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її двоюрідна сестра ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після її смерті вона, як спадкоємиця п`ятої черги, звернулася до державного нотаріуса Червоноградської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак державний нотаріус відмовився її приймати в зв`язку з наявністю заповіту померлої на ім`я ОСОБА_2, складеного 05 червня 2012 року.
Вважала вказаний заповіт недійсним, оскільки на момент смерті її сестрі виповнилося 77 років, в останні роки життя у неї розвивався віковий склероз і почастішали випадки не сприйняття дійсних подій, а тому вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Окрім цього зазначала, що заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому є нікчемним. Так, у заповіті зазначено, що такий складений і підписаний в приміщенні нотаріальної контори, тоді як насправді він був підписаний за місцем проживання ОСОБА_7, оскільки вона не могла ходити й відповідно самостійно прийти в нотаріальну контору не могла. Також ОСОБА_6 мала поганий зір та була особою з інвалідністю ІІ групи по зору, що свідчить про те, що вона не могла особисто прочитати заповіт, а отже такий мав посвідчуватись при свідках, однак цього зроблено не було.
У березні 2015 року третя особа ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та також просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_6 від 05 червня 2012 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що на час посвідчення заповіту ОСОБА_6 тяжко хворіла й не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України є підставою для визнання цього заповіту недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 24 листопада 2017 року (з урахуванням ухвали суду від 19 вересня 2018 року про виправлення описки) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на спадщину за законом та в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Додатковим рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 19 вересня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним/нікчемним заповіту ОСОБА_6, визнання права на спадщину за законом шляхом визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що форма заповіту відповідає вимогам статті 1247 ЦК України і такий відповідав волевиявленню заповідача, належних та допустимих доказів протилежного матеріали справи не містять, тому підстав для визнання оспорюваного заповіту нікчемним та недійсним немає, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні позовів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 листопада 2017 року та додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 вересня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 не є спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, а отже спірний заповіт на жодні її права та інтереси не впливає, у зв`язку з чим її позовні вимоги про визнання цього заповіту нікчемним чи недійсним, як і позовні вимоги про визнання за нею права власності на квартиру в порядку спадкування, не можуть бути задоволені.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 листопада 2017 року, додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 19 вересня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 20 травня 2019 року в справі № 522/904/16, від 03 липня 2019 року в справі № 725/2412/15, від 13 січня 2020 року в справі № 364/839/18 та від 29 квітня 2020 року в справі № 459/3604/14.
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що вона не прийняла спадщину є безпідставним, оскільки відповідно до частини другої статті 1270 ЦК України її право на подання заяви про прийняття спадщини за законом залежало від неприйняття ОСОБА_2 спадщини за заповітом, який нею оспорюється. Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 у встановлений законом строк спадщину за заповітом не прийняла, а 28 листопада 2013 року, тобто в межах строку визначеного законодавством, вона направила в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини, а отже вважається такою, що її прийняла.
До того ж, переглянувши справу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з інших, ніж суд першої інстанції, підстав, а тому не мав права залишати рішення суду першої інстанції без змін.
Водночас зазначала, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання про призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи; не взяв до уваги висновок комісійної судово-медичної експертизи від 03-31 липня 2017 року, який свідчить про те, що ОСОБА_6 не могла прочитати тексту спірного заповіту; не врахував показання приватного нотаріуса Зайця М. В., який посвідчував цей заповіт, та який підтвердив, що ОСОБА_6 через поганий зір не читала його тексту, внаслідок чого не мав підстав для відмови в задоволенні її позовних вимог.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позову третьої особи ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним в касаційному порядку не оскаржуються, а тому суд касаційної інстанції в цій частині їх не переглядає.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 липня 2020 року справа № 459/3835/13-ц надійшла до Верховного Суду.