Постанова
Іменем України
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 564/1455/21
провадження № 61-4633св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову вказав, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 березня 2019 року (далі - спірна квартира).
У вказаній квартирі зареєстрована ОСОБА_2, яка є колишньою дружиною його сина - ОСОБА_3 .
Відповідач понад два роки не проживає у спірній квартирі, не бере участі у її утриманні, не сплачує комунальні послуги, її особисті речі у квартирі відсутні. Будь-яких усних чи письмових домовленостей між ним та відповідачем щодо її проживання у квартирі не існує, а фактичне місце проживання останньої невідоме. Вказує, що добровільно знятись з реєстрації у спірній квартирі відповідач відмовляється.
Враховуючи зазначене та посилаючись на норми статей 405, 406 ЦК України, позивач просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач на законних підставах набув у власність спірну квартиру, його право власності ніким не оспорене, а відповідач як колишня дружина його сина втратила право на користування цим житлом та перешкоджає позивачу у реалізації його права на розпорядження належною йому квартирою.
Інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідача, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.
При цьому суд виходив із того, що відповідач є молодою, здоровою та працездатною особою; особисто пропонувала позивачу сплатити йому вартість квартири; має забезпечену житлом матір, а отже і має можливість проживати у матері або винайняти собі окреме житло.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року скасовано рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 20 вересня 2021 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Установивши, що у пункті 4.8 договору купівлі-продажу від 28 березня 2019 року, на підставі якого позивач набув у власність спірну квартиру, сторонами було домовлено, що у цій квартирі залишається зареєстрованим місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач отримала право на користування спірною квартирою зі згоди попереднього власника, а тому позивач як новий власник вказаного житла усвідомлював та погодився з його фактичним обтяженням, тобто визнав право ОСОБА_2 на проживання у ній і це право могло бути припинене тільки у передбачений законом спосіб.
При цьому суд врахував, що з 2009 року по 2018 рік ОСОБА_2 проживала у шлюбі з сином позивача у спірній квартирі, яка є її єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції.
Позивач не довів факт непроживання відповідача у спірній квартирі понад один рік.
Про те, що ОСОБА_2 не втратила інтерес до спірної квартири, яке є її єдиним житлом, свідчить та обставина, що вона захищала свої інтереси та брала участь у судових справах, предметом яких є права відносно вказаного житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій останній просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 жовтня 2020 року справа № 447/455/17 (№ 14-64цс20), постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року справа № 666/8070/14-ц, від 31 жовтня 2018 року справа № 752/13845/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі безпідставно не узяв до уваги ті обставини, що відповідач тривалий час не проживає у спірній квартирі та постійно проживає у іншій країні. Вищевказаний договір купівлі-продажу спірної квартири від 28 березня 2019 року передбачав умову щодо залишення місця реєстрації ОСОБА_2 у вказаному житлі, а не її проживання у ньому. Відповідач вселилась у спірну квартиру за відсутності згоди на це позивача як власника житла. Суд першої інстанції правильно вирішив питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача як колишньої дружини сина позивача на користування спірною квартирою.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 травня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28 березня 2019 року. Квартира є двокімнатною, має загальну площу 52,6 кв. м, житлову площу 31,6 кв. м.
Місце проживання відповідача ОСОБА_2 зареєстроване у спірній квартирі з 25 жовтня 2011 року за згодою колишнього власника ОСОБА_5 .
За період з травня 2020 року по червень 2021 року відповідач сплачувала послуги газопостачання, розподілу природного газу, водопостачання та постачання електроенергії до спірної квартири.
Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 564/1009/19 скасовано постанову Рівненського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року та залишено в силі рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 січня 2020 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У вказаній справі суди встановили, що у пункті 4.8 вказаного вище договору купівлі-продажу спірної квартири від 28 березня 2019 року ОСОБА_1 як покупець та ОСОБА_5 як продавець домовились, що у цій квартирі залишається зареєстрованим місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Суди констатували, що ці умови договору купівлі-продажу є чинними і сторонами не оспорені.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.