Постанова
Іменем України
01 липня 2022 року
м. Київ
справа № 522/14701/15
провадження № 61-9893св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати недійсним попередній договір від 20 березня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В., зареєстрований у реєстрі за № 414, та договір про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований у реєстрі за № 586; стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.
На обґрунтування вимог зазначав про те, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2
20 березня 2013 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р .В., та зареєстрований у реєстрі за № 414, за умовами якого зобов`язалася продати ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 за 6 791 500 грн, що еквівалентно 850 000 доларів США, не пізніше 10 квітня 2013 року. На підтвердження намірів щодо придбання зазначеного об`єкта нерухомості ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 958 800 грн, що еквівалентно 120 000 доларів США.
Згідно з пунктом 12 попереднього договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за ним винна у такому порушенні сторона повинна сплатити іншій стороні штраф у розмірі 100 % від суми зобов`язання.
10 квітня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін до попереднього договору, за умовами якого сторони домовились укласти договір купівлі-продажу не пізніше 22 квітня 2013 року за умови, що ОСОБА_2 підготує всі необхідні документи для оформлення основного договору та до того часу предмет попереднього договору не буде обтяжений.
Про вказаний договір йому стало відомо випадково лише у липні 2015 року, ознайомившись зі змістом якого він виявив, що у пункті 15 було зазначено про вчинення договору за його згодою, однак він будь-якої згоди на укладення попереднього договору на відчуження житлового будинку не надавав.
Вищевказаними протиправними діями ОСОБА_3 завдала йому моральну шкоду, яку він оцінює у 1 000 000 грн, порушила нормальний уклад життя, заподіяла душевні страждання, які виражаються у необхідності захисту своїх прав у численних судових спорах, що супроводжується як емоційними переживаннями, так і значними фінансовими затратами. Фактично вищевказані договори стали способом протиправного заволодіння його майном.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним попередній договір від 20 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований у реєстрі за № 414.
Визнано недійсним договір про внесення змін до попереднього договору від 10 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. та зареєстрований у реєстрі за № 586.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 як чоловік ОСОБА_2 не надав згоди на укладення спірного попереднього договору та договору про внесення змін до попереднього договору, тому їх слід визнати недійсними.Діями ОСОБА_3 позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягає у порушенні звичного способу життя, необхідності захисту своїх прав у судових спорах, тому, з урахуванням конкретних обставин справи та заподіяних моральних страждань, суд вважав, що на користь позивача з ОСОБА_3 підлягає стягненню 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року скасовано та прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд виходив з того, що спірні договори припинили свою дію ще 22 квітня 2013 року, на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду між сторонами вже не існувало договірних правовідносин, тому його позовні вимоги безпідставні.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18), формально розглянув справу, не дослідив підстави визнання спірних договорів недійсними, фактично самоусунувшись від вирішення спору.
Апеляційний суд не звернув увагу на те, що попереднім договором від 20 березня 2013 року сторони погодили не тільки укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна у майбутньому, а й встановили інші зобов`язання (штрафні санкції) у разі непідписання такого договору, тобто у будь-якому разі створили зобов`язання для сторін спірного договору, та не врахував, що визнаний судом недійсним правочин, є недійсним з моменту його вчинення. За таких обставин, апеляційний суд повинен був перевірити наявність чи відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд виходив з недоведеності позовних вимог. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування вимог посилався на те, що він не надавав згоду на укладення оспорюваного попереднього договору, а також зазначав, що у разі неналежного виконання його умов в силу статті 70 СК України може бути накладено стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом буде встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімʼї. З огляду на наведене, безпідставними є доводи позивача про недійсність оспорюваних договорів з огляду на те, що підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконані іншими особами, оскільки ОСОБА_1 не посилався на вказані обставини в обґрунтування своїх позовних вимог.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2021 року і залишити в силі заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 жовтня 2016 року.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 522/14701/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вказував, що апеляційний суд не виконав вказівки Верховного Суду щодо процесуальних дій, які слід було вчинити для повного, всебічного, об`єктивного та неупередженого розгляду справи.
У звʼязку з формальним підходом суду апеляційної інстанції до призначення судової почеркознавчої експертизи її не було проведено, тому в апеляційного суду відсутні підстави для встановлення обставин підписання ним та його дружиною спірних договорів.
Використання суперечливих висновків експертів, копії яких були надані відповідачем та не повинні були долучатися судом до матеріалів справи, оскільки були зроблені після ухвалення судом першої інстанції рішення в цій справі, а також зняття з розгляду питання про повторне направлення матеріалів справи для проведення експертизи свідчать про поверхневий розгляд справи апеляційним судом, що призвело до порушення його прав.
Той факт, що він та ОСОБА_2 особисто приходили до нотаріуса з метою укладення договорів з ОСОБА_3, не підтверджений належними доказами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.
11 жовтня 2021 року справа № 522/14701/15 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами