Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/883/20
провадження № 61-5608св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Гуля В. В., Матвієнко Ю. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживачів, стягнення пені та відшкодування збитків.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним і АТ КБ "ПриватБанк"
у 2013 році були укладені договори банківських вкладів: від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734972986; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973500;
від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973084; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973415; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973189;
від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973310; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973235; від 31 жовтня 2013 року № SAMDN01000738909033.
У квітні 2014 році він двічі звертався до банку із заявами про відсутність наміру продовжувати дію договорів банківських вкладів та повернення належних до виплати грошових коштів, але його заяви задоволені не були.
Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року змінено, стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за вказаними договорами вкладу у розмірі 3 499 849,51 грн.
Вказана сума грошей була повернута лише 20 березня 2019 року.
Таким чином, на думку позивача, банк повинен сплатити йому пеню у розмірі трьох відсотків від суми заборгованості за кожен день прострочення за період
з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року та за період з 21 березня
2018 року до 19 листопада 2018 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а також три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 ЦК України.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:
стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі 38 113 361,16 грн;
стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь три відсотки річних за
119 днів прострочення виконання зобов`язання у розмірі 34 231,40 грн;
стягнути з АТ КБ "ПриватБанк" на його користь інфляційні втрати у розмірі 163 905,79 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 пеню згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у розмірі
3 499 849,51 грн за період з 11 січня 2019 року до 20 березня 2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь держави 10 510,00 грн судового збору.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме сплату пені в розмірі трьох відсотків вартості послуги за кожен день прострочення.
Враховуючи те, що позивач звернувся до суду із цим позовом 11 січня 2020 року, тому відповідно норми статті 258 ЦК України з відповідача підлягає стягненню сума пені за період з 11 січня 2019 року до дати виконання зобов`язання
- 20 березня 2019 року у межах спеціального строку позовної давності. Таким чином, сума пені, розрахована на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", становить 6 509 719,76 грн, проте із урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення її розміру до суми основного боргу -
3 499 849,51 грн.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч статті 625 ЦК України не обґрунтував з чого саме він виходив, обраховуючи період для застосування вказаної норми з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року. Тому суд дійшов висновку про неможливість визначення періоду, за який слід застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, внаслідок чого відмовив у задоволенні цих позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року
у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 три відсотки річних за період з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року у розмірі 34 231,40 грн та інфляційні втрати за період з листопада 2018 року до березня 2019 року
в розмірі 163 905,79 грн, а всього - 198 137,19 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що неналежне виконання банком своїх зобов`язань з повернення коштів вкладнику має наслідком настання відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі у межах спеціальної позовної давності, передбаченої статтею 258 ЦК України. Визначивши період прострочення виконання зобов`язання, врахувавши строк позовної давності та зменшивши суму пені до розміру основного боргу банку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення пені у сумі 3 499 849,51 грн. При цьому, позивач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в частині стягнутої пені не оскаржував.
Доводи відповідача про те, що розмір внесених споживачем в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки у розумінні статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів, а відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності у вигляді сплати пені в розмірі трьох відсотків від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.
Посилання АТ КБ "ПриватБанк" на те, що суд помилково врахував 20 березня 2019 року до періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки саме в цей день банк перерахував належні позивачу кошти, апеляційний суд відхилив, оскільки строк для виконання грошового зобов`язання станом на день повернення цих коштів уже був порушений. При цьому згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник повинен сплатити три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з банку на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, суд першої інстанції помилково послався на відсутність обґрунтування періоду застосування такої міри відповідальності для відповідача, оскільки саме позивач визначає обсяг і межі позовних вимог. При цьому, наданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат відповідає вимогам закону та не спростований відповідачем. Вказаних обставин суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Враховуючи те, що банком порушено строки виконання грошового зобов`язання та повернуто грошові кошти, які належать позивачу, на підставі судового рішення лише 20 березня 2019 року, то з банку підлягає стягненню сума трьох відсотків річних за період з 22 листопада 2018 року до 20 березня 2019 року у розмірі 34 231,40 грн та інфляційні втрати за період з листопада 2018 року до березня 2019 року у розмірі 163 905,79 грн.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, направити справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відсотки, які отримує вкладник від розміщення коштів на депозитному рахунку у банківській установі, є його доходом і прибутком, та відносяться до збитків згідно з статтею 22 ЦК України. Банк вважає, що розмір нарахованої пені не може перевищувати розмір збитків, якими є не отримані (несвоєчасно отримані) позивачем відсотки. Таким чином, розмір пені, який може підлягати стягненню з банку у межах розгляду цієї справи, не повинен перевищувати розмір збитків повивача, а саме розмір відсотків у сумі 499 849,51 грн. Проте суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким стягнуто з банку суму пені за кожним депозитним договором, що значно перевищує розмір збитків позивача;
банк під час апеляційного розгляду заявляв клопотання про зупинення апеляційного провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17, проте суд апеляційної інстанції вказане клопотання безпідставно відхилив;
суд апеляційної інстанції неправильно визначив період нарахування пені, зазначивши, що таким є період з 11 січня 2019 року до 20 березня 2019 року. Відповідач наголошує, що нарахування пені можливе лише до 19 березня
2019 року, оскільки 20 березня 2019 року банк вже перерахував кошти позивачу у повному обсязі;
нарахування інфляційних втрат за листопад 2018 року є неправомірним та безпідставним. Апеляційний суд необґрунтовано стягнув з банку інфляційні втрати за період, за який такі вимоги вже були предметом судового розгляду в іншій справі.
У січні 2022 року від АТ КБ "ПриватБанк" надійшло пояснення, в якому банк просить відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені. Крім того, банк посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від
09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 та від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою
у задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі
№ 757/32522/17-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 201/18575/17, від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18, від 12 лютого 2020 року у справі
№ 757/42043/18-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, від
13 липня 2020 року у справі № 757/26343/18-ц.
Фактичні обставини справи
У квітні, жовтні 2013 році між ОСОБА_1 і АТ КБ "ПриватБанк" були укладені договори банківських вкладів: від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734972986; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973500; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973084; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973415;
від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973189; від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973310; від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973235; від 31 жовтня 2013 року № SAMDN01000738909033.
У пункті 9 депозитних договорів передбачено право достроково розірвати договір, повідомивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати розірвання договорів.
Дія усіх зазначених договорів продовжена (пролонгована) згідно з пунктом 6 цих договорів, в якому передбачено, що строк дії договорів автоматично пролонгується на один строк, якщо вкладник не заявить про відмову від пролонгації дії цього договору. Строк вкладу подовжується неодноразово без явки позивача до банку;
У квітні 2014 року ОСОБА_1 двічі звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" із заявами про відсутність у нього наміру продовжувати дію укладених між сторонами договорів банківського вкладу та повернення належних до виплати грошових коштів, проте такі заяви не були задоволені;
19 червня 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди до договорів банківських вкладів, за умовами яких, крім іншого, передбачено зобов`язання вкладника не звертатись до банку із вимогами про повернення сум вкладів за кожним із укладених сторонами договорів банківських вкладів до 19 червня 2019 року;
10 лютого 2015 року позивач пред`явив вимоги про розірвання договорів, повернення всіх сум вкладів з відсотками у повному обсязі шляхом подання до суду 10 лютого 2015 року уточненого позову у справі № 201/9927/14-ц, що свідчить про відсутність у нього наміру продовжувати дію договорів банківських вкладів. Звернення до суду з вказаними позовними вимогами за своєю суттю є односторонньою відмовою вкладника від договору і його заявою (в розумінні статті про розірвання договорів банківських вкладів;
Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за депозитними договорами у розмірі 3 800 000,00 грн та нараховані відсотки за цими договорами. У задоволенні вимог про розірвання договорів вкладу, визнання недійсними умов додаткових угод відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року задоволено, рішення суду в частині задоволення позову скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.
Постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2016 року скасовано, а рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 31 березня 2016 року змінено в частині визначення розміру стягнутих грошових коштів за депозитними договорами. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь позивача грошові кошти за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734972986 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973500
у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року
№ SAMDN01000734973084 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973415 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від
30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973189 у розмірі 463 333,20 грн;
за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973310 у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN01000734973235
у розмірі 463 333,20 грн; за договором від 31 жовтня 2013 року
№ SAMDN01000738909033 у розмірі 256 517,11 грн, що разом становить 3 499 849,51 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У цій постанові Верховного Суду, серед іншого зазначено, що умова укладених у квітні 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 додаткових угод про зобов`язання вкладника не звертатись до банку із вимогами про повернення сум вкладів за кожним із укладених сторонами договорів банківських вкладів до 19 червня 2019 року є нікчемною відповідно частини другої статті 1060 ЦК України.
20 березня 2019 року банк сплатив позивачу кошти за рішенням суду у розмірі 3 499 849,51 грн.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги
з таких мотивів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).
Відповідно до частин першої-другої статті 1060 ЦК України (у редакції станом на 2013-2014 роки, коли укладались договори банківського вкладу та додаткові угоди до них) договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Щодо позовних вимог про стягнення пені на підставі частини п`ятої статті
10 Закону України "Про захист прав споживачів"
Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.