Постанова
Іменем України
28 червня 2022 року
м. Київ
справа № 638/20682/15
провадження № 61-12310св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на постанову Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
Історія справи:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", банк) про захист прав споживача шляхом визнання правочинів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2006 року між
ОСОБА_1 і банком укладено кредитний договір № 11046120000. Пізніше до вказаного договору були укладені додаткові угоди: № 1 від
04 березня 2009 року, № 1 від 22 лютого 2011 року, № б/н від 28 квітня
2011 року, № 2 від 26 березня 2012 року. Також було укладено договір банківського рахунку № 85-275С від 25 вересня 2006 року з додатковою угодою № 1 від 16 липня 2007 року та додатковою угодою № 2 від 21 вересня 2009 року. Всі тексти договорів були розроблені і запропоновані відповідачем. Відповідач укрив від позивача істотну інформацію, яка необхідна була для здійснення останнім свідомого вибору, а також щодо неякісного характеру його послуг - запропоновані договори не відповідають вимогам чинного законодавства. За таких умов формування волі позичальника щодо укладення спірних правочинів відбулось під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала у нього помилкове уявлення про зміст, якість та ціну фінансових послуг.
Порушуючи статтю 11 Закону України "Про захист прав споживачів" запропонував для підписання кредитний договір, якій не містив дані щодо детального розпису загальної вартості кредиту. Внаслідок цього порушення ОСОБА_1 підписав договір на умовах, які ним не погоджувались, тобто з порушенням вільного волевиявлення, внаслідок чого йому була завдана істотна шкода, яка полягала у сплаті ним прихованих від нього додаткових витрат в зв`язку з укладенням кредитного договору, які є прихованим від споживача доходом ПАТ "УкрСиббанк". Від позивача було приховано, що виконання зобов`язань за кредитним договором буде створювати для позивача додаткові витрати. Ці витрати утворюють прихований додатковий дохід банку та відповідно приховані додаткові витрати споживача, які збільшують сукупну вартість кредиту та реальну відсоткову ставку за кредитом для споживача.
Вказував, що у 2015 році ПАТ "УкрСиббанк" звернулось до ОСОБА_1 із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитом. В ході ознайомлення з позовною заявою ПАТ "УкрСиббанк" та доданими до неї документами ОСОБА_1 усвідомив (дізнався) про порушення його прав з боку фінансової установи. Так при укладанні договорів та оформленні видачі грошових коштів відповідні документи щодо руху грошових коштів позивачу не надавались, отже ОСОБА_1 їх зміст не досліджував. Сума заявленої банком заборгованості не відповідала тим сумам, які були сплачені ОСОБА_1 в зв`язку з виконанням обов`язків за кредитним договором.
Згідно усних роз`яснень працівників банку ОСОБА_1 був впевнений, що кредит видається в гривні і має сплачуватись в гривні за курсом НБУ гривні до швейцарського франку. Саме так він і отримував кошти в банку. Валютних коштів позивач не отримував. Із доданих до позовної заяви ПАТ "УкрСиббанк" документів ОСОБА_1 в 2015 році дізнався, що йому начебто були видані саме швейцарські франки.
Зазначив, що договір на відкриття поточного рахунку в іноземній валюті не відкривав, а укладав лише один договір про відкриття поточного рахунку в гривні.
ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним з моменту укладання договір банківського рахунку
№ 85-275С від 25 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк",
визнати недійсним з моменту укладення кредитний договір № 11046120000 від 28 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова в складі судді: Штих Т. В., від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним з моменту укладання договір банківського рахунку № 85-275С від 25 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк".
Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № 11046120000 від 28 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "УкрСиббанк".
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в додатку до договору банківського рахунку під одним номером вказані поточні рахунки в різних валютах, що не відповідає наведеним вимогам законодавства на час укладення договору. Крім того, відсутня заява клієнта банка (позивача) про відкриття відповідного поточного рахунку у швейцарських франках або американських доларах. Отже договір банківського рахунку № 85-275С від 25 вересня 2006 року не відповідав вимогам законодавства, що діяло на час його укладення. Крім того, зазначення в договорі під одним і тим самим номером різних за видом рахунків, об`єктивно могло сприяти неправильному розумінню споживачем, який не є фахівцем в галузі фінансів та банківської справи, змісту узгоджених сторонами зобов`язань.
Зміст додатку № 1 до нього та відсутність інших додатків на час укладення кредитного договору свідчать про порушення банком (відповідачем) вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10 травня
2007 року № 168, що є істотним порушенням прав споживача.
Положення пункту 1.5 кредитного договору про видачу кредиту шляхом зарахування валютних коштів на неіснуючий поточний рахунок клієнта
№ НОМЕР_1, а також положення пункту 1.2.2 кредитного договору про обов`язок позичальника погашати кредит, сплачувати відсотки та пеню на рахунок № НОМЕР_2, який не є клієнтським рахунком, є такими, що не відповідають вимогам законодавства, чинного на час укладання договору. Відповідні положення також об`єктивно могли сприяти неправильному розумінню споживачем, який не є фахівцем в галузі фінансів та банківської справи, змісту узгоджених сторонами зобов`язань.
Відповідач не надав належну виписку по особовому рахунку клієнта (позивача) в іноземній валюті. За таких обставин відомості про рух коштів згідно наданої банком "виписки за кредитним договором" не можуть свідчити про те, що відповідні операції здійснювались за розпорядженням, тобто за особистим волевиявленням клієнта.
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивачем доведено належним та допустимими доказами, що про факт порушення його прав, як споживача фінансових послуг, він дізнався з позовної заяви АКБ "УкрСиббанк" та доданих до неї документів в 2015 році, після чого звернувся з цим позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" задоволено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована, що висновки суду про те, що згідно п. 1.4 спірного кредитного договору цільове призначення кредиту: споживчі потреби, всупереч вимог статей 89, 263 ЦПК України не ґрунтуються на доказах і є помилковими. Суд не звернув уваги, що згідно умов п. 1.4 кредитного договору цільове призначення кредиту інше - поповнення оборотних коштів. Тому на такий договір не поширюється Закон України "Про захист прав споживачів". З огляду на це суд першої помилково застосував до спірних правовідносин норми згаданого Закону України та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 липня 2007 року за № 168, які до того ж були затверджені вже після укладення спірного договору та вважав їх порушеними. Тому наведені з цього приводу доводи скарги про відсутність підстав для застосування згаданих норм матеріального права та статей 203, 215 ЦК України є обґрунтованими.
Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що при його укладанні позивач ознайомився та погодився з усіма істотними умовами кредитного договору. Згідно доданої до позову копії позовної заяви про стягнення заборгованості за оспорюваним кредитним договором вбачається, що він був у лютому 2015 року заявлений банком у солідарному порядку як до ОСОБА_1, так і до ОСОБА_3 та приватної фірми "Корал", з якими банк для забезпечення виконання спірного договору кредиту уклав відповідні договори поруки. Тому колегія суддів відхиляє заперечення ОСОБА_1 проти дослідження судом апеляційної інстанції вказаних договорів поруки від 28 вересня 2006 року, про які позивачу було відомо під час розгляду судом першої інстанції і тому ці докази не є для нього новими. Згідно договору поруки від 28 вересня 2006 року № 114066120000-П його уклали ПФ "Корал" в особі директора ОСОБА_3 та ПАТ "УкрСиббанк" для забезпечення виконання оспорюваного договору кредиту, що спростовує висновки суду про необізнаність ОСОБА_1 з можливими наслідками від зміни валютного курсу та особливостей укладення та юридичних наслідків від укладення спірних договорів.
Під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.
Суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що оспорюваний позичальником ОСОБА_1 кредитний договір є укладеним в письмовій формі (у формі єдиного документу), підписаним обома сторонами (підписи сторін містяться на кожній сторінці документу), при цьому сторони досягли згоди з усіх істотних умов даного договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.
Висновки суду першої інстанції про відсутність заяви клієнта банка (позивача) про відкриття відповідного поточного рахунку у швейцарських франках або американських доларах всупереч положенням статей 89, 263, 264 ЦПК України матеріалами справи не обґрунтовані і належним чином не мотивовані.
Суд також помилково оцінив не надання відповідачем належної виписки по особовому рахунку клієнта (позивача) в іноземній валюті, що має значення лише для виконання договору, а не як доказу відсутності волевиявлення позивача на укладення спірного договору кредиту в іноземній валюті.
З цих же мотивів колегія суддів також не вважає обґрунтованими посилання суду на висновки № 28 від 04 жовтня 2018 року експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Завдов`євою І. Г., оскільки у експерта не було достатніх доказів для розрахунку реальної процентної ставки, загальної вартості кредиту та абсолютного подорожчання кредиту для ОСОБА_1 за оспорюваним кредитним договором, щодо видачі кредиту та його виконання. Крім того, висновки експерта щодо невидачі кредиту та розміру здійснених позивачем загальних платежів, а також - операції з видачі кредитних коштів стосуються виконання договору кредиту, з приводу чого розглядається спір в іншій справі, а не його дійсності.
Позивач погодився на отримання кредиту та був ознайомлений з умовами, що запропоновані банком. Сторони застережень до договору не висловлювали, підписи позивача в договорі, додатковому договорі та в додатку до договору
№ 1, який є невід`ємною частиною кредитного договору, договорах іпотеки та поруки свідчать про його згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені, що спростовує доводи про ненадання йому інформації, як споживачу послуг, про умови кредитування і сукупну вартість кредиту. Банк надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, у додатках до договору споживчого кредиту міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Отримавши кредит, ОСОБА_1 виконував його умови.
Посилання позивача на відсутність інформації з приводу валютних ризиків є такими, що не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки такі ризики завжди існують і для обох сторін договору кредиту. Коливання іноземної валюти стосується обох сторін договору й позичальник діючи розумно, виходячи з принципу справедливості, розумності, добросовісності та при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті. Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими, оскільки зазначені ризики стосується обох сторін договору.
Крім того апеляційний суд врахував, що позивач, підписавши спірні договори 9 років тому та виконуючи їх, а згодом отримавши позов від банку у справі
№ 638/2243/15-ц про стягнення заборгованості, штучно залишив зустрічний позов у справі № 638/2243/15-ц без розгляду та звернувся до суду з аналогічним позовом по цій справі, за рахунок чого домігся зупинення провадження у справі про стягнення боргу на тривалий строк, тобто діяв у процесуальному плані недобросовісно.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 через свого представника - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати судове рішення апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд порушив вимоги статті 263 ЦПК України щодо обґрунтованості судового рішення, оскільки послався на пункт 1.4. спірного кредитного договору № 11046120000 від 28 вересня
2006 року, який має такий зміст: "цільове призначення кредиту - поповнення оборотних коштів". Натомість дійсний зміст пункту 4.1. вказаного договору наступний: "1.4. Цільове призначення (мета) кредиту: споживчі потреби". Отже апеляційним судом спотворено фактичні обставини справи.
При цьому суд безпідставно дослідив додатково надані відповідачем докази, які не надавались і не досліджувалися судом першої інстанції, та погодився з твердженнями відповідача про те, що позивач на час укладання кредитного договору здійснював підприємницьку діяльність через приватне підприємство в якості засновника та директора ПФ "Корал".
Зобов`язання, перелічені у п. 4.3 спірного кредитного договору, не можуть стосуватись ані фізичної особи, ані фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності. Положення про баланси та бухгалтерську звітність можуть стосуватись тільки юридичної особи. Якщо апеляційний суд дійшов висновку, що спірні договори укладені з Банком суб`єктом підприємницької діяльності та в межах такої діяльності, то йому слід було закрити провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір в даному випадку віднесений до юрисдикції господарського судочинства і застосувати, зокрема, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від
07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц (провадження № 14-689цс19).
Якщо за висновком апеляційного суду зміст спірного кредитного договору свідчить про надання кредитних коштів саме з метою поповнення обігових коштів юридичної особи ПФ "Корал", то фактичним отримувачем кредитних коштів є юридична особа. Суду слід було застосувати до спірного договору приписи частини другої статті 235 ЦК України щодо удаваного правочину та керуватись, зокрема, правовими висновками, які містяться в постанові від
24 квітня 2018 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/12454/17, і закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Позивач надавав суду першої інстанції договір банківського рахунку та зазначав, що заява на відкриття рахунку банком позивачу не надавалась, позивачем не підписувалась, а тому у відповідача, за відсутності заяви особи, були відсутні підстави для відкриття рахунку(ків). В ході проведення судово-економічної експертизи експертом через суд витребовувались у відповідача необхідні для здійснення експертного дослідження документи, в тому числі документи, що слугували підставою для відкриття рахунків позивачу. Відповідач таких документів не надав. Натомість апеляційний суд безпідставно переклав обов`язок доведення відсутності заяви про відкриття рахунку на позивача.
Ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді відповідачем у встановленому порядку висновки судово-економічної експертизи не спростовувались, клопотання про призначення повторної експертизи не заявлялось.
Крім того, у висновку № 28 від 04 жовтня 2018 року експерт, дослідивши всі наявні в матеріалах справи документи щодо наявності поточного рахунку на ім`я відповідача, надав наступний висновок: "2. Дослідженими документами відкриття ОСОБА_1 особового рахунку
№ НОМЕР_1 за кредитним договором від 28.09.2006 року № 11046120000 з ПАТ "УкрСиббанк" в доларах США або в швейцарських франках не підтверджується". Такий висновок підтверджує заяву позивача про те, що відповідні рахунки взагалі не відкривались. Апеляційний суд жодних мотивів щодо підстав для неврахування цього висновку при ухваленні судового рішення не навів.
В порушення частини третьої статті 367 ЦПК України апеляційний суд прийняв від відповідача докази, які не надавались в суді першої інстанції, надав їм оцінку та обґрунтував ними своє рішення. Такі незаконні дії апеляційний суд обґрунтував тим, що відповідні докази відомі позивачу з іншої судової справи, тому не є для нього новими. Проте вказаний аргумент не є підставою для незастосування судом частини третьої статті 367 ЦПК України.
У вересні 2020 року ПАТ "УкрСиббанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення або закрити касаційне провадження. Указує, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються обставин, які є відмінними від тих, що встановлені у цій справі, а тому касаційному суду слід закрити касаційне провадження у справі.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на неналежне дослідження апеляційним судом наявних у матеріалах цивільної справи доказів і фактично просить переоцінити наявні у справі докази - письмові форми, укладених між банком та ОСОБА_1 правочинів, встановити на підставі доказів нові обставини спірних правовідносин, які не були встановлені ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом, надати перевагу висновку судової економічної експертизи над іншими доказами, наявними у справі. Указане виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.