Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 201/13270/19
провадження № 61-4525св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, товариство з обмеженою відповідальністю "Хеопс А",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління-служби у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., від 20 квітня 2022 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ТОВ "Хеопс А", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління-служби у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, АТ КБ "ПриватБанк",про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона від самого народження проживала разом з батьками у квартирі бабусі АДРЕСА_1 . Батько і мати не мали власного житла і були зареєстровані у цій квартирі з 07 вересня 1999 року.
Позивачка зазначала, що згодом батько ОСОБА_2 придбав будинок по АДРЕСА_2 за договорами купівлі-продажу від 04 грудня 2006 року та від 03 березня 2007 року, а у січні 2008 року приватизував земельну ділянку під указаним домоволодінням площею 0,1000 га, і отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2008 року.
Стверджувала, що з березня 2007 року вона з батьками і старшою сестрою проживала у домоволодінні АДРЕСА_2 без реєстрації. Через два роки батькові для комерційної діяльності знадобились кошти, а тому він продав домоволодіння і земельну ділянку на користь ТОВ "Хеопс А" за договорами купівлі-продажу від 10 лютого 2009 року.
Посилаючись на те, що іншого нерухомого майна на момент продажу домоволодіння у неї не було, у зв`язку з відчуженням будинку змінився звичний уклад її життя, батько продав житловий будинок без врахування її інтересів як дитини, без дозволу органів опіки та піклування, позивачка просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2, укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Хеопс А", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 139; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_2, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Хеопс А", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 140.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції та інших судових рішень
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Наумова О. С. від 02 березня 2020 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння по АДРЕСА_2, укладений 10 лютого 2009 року між
ОСОБА_2 і ТОВ "Хеопс А", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 139.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, укладений 10 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Хеопс А", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 140. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, укладаючи правочини щодо відчуження нерухомого майна діяв недобросовісно, зазначаючи ті обставини, що право користування будинком дитина не має, а тому відчужувач і не отримав згоди органу опіки та піклування. Таким чином спірне домоволодіння та земельна ділянка продані батьком без дозволу органу опіки та піклування, хоча позивачка мала право користування цим житлом, яке було втрачене внаслідок цього продажу, але в силу свого віку не могла у повній мірі здійснювати свого волевиявлення, тому укладення оспорюваних правочинів призвело до звуження майнового права позивачки, порушення охоронюваного законом інтересу дитини щодо користування жилим приміщенням, порушення гарантій збереження права дитини на житло.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме приписи частини першої статті 369 ЦПК України, оскільки справа може бути розглянута судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами лише у випадку, якщо позивачем заявлені вимоги виключно майнового характеру і розмір ціни позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі заявлені вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено.Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка зазначала, що від самого народження проживала разом зі своїми батьками у квартирі АДРЕСА_1, її батьки були зареєстровані у вказаній квартирі з 07 вересня 1999 року, з березня 2007 року вона проживала у спірному домоволодінні без реєстрації. Враховуючи, що батьки позивачки та позивачка були зареєстровані за іншою адресою, підстави вважати, що спірними договорами купівлі-продажу порушено право позивачки на користування спірним житлом відсутні.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17 травня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 343/774/15-ц, від 20 березня
2019 року у справі № 1612/2343/12, від 11 квітня 2019 року у справі
№ 357/12463/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц,
від 05 лютого 2020 року у справі № 753/17720/18, від 04 листопада
2020 року у справі № 642/1491/17, від 21 липня 2021 року у справі
№ 761/47244/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази. Також заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції помилково розглянув справу у порядку письмового провадження, не повідомивши її про час та місце розгляду справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявниця вказує, що у матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують факт проживання її та її батьків у домоволодінні по АДРЕСА_2, які суд першої інстанції залишив поза увагою. Звертає увагу, що домоволодіння було відчужено її батьком у порушення її інтересів, як неповнолітньої особи, за відсутності на це дозволу органу опіки та піклування. При цьому батько не повідомив нотаріуса про проживання у спірному будинку дитини, фактично позбавив її постійного місця проживання.
Позивачка вказує, що при вирішенні спору суд апеляційної інстанції не врахував, що банком не було надано жодних доказів, що на момент укладення спірних договорів вона та її батьки не проживали по АДРЕСА_2 . Посилається на те, що хоч її батьки і були зареєстровані за іншою адресою, однак фактично із дітьми проживали по АДРЕСА_2 . Зазначає, що ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації, як і не пов`язує місце проживання дитини з місцем реєстрації її батьків, оскільки місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції не навів доказів на підтвердження того, що сім`я не проживала у спірному домоволодінні.
Також заявниця вказує на те, що апеляційний суд розглянув справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, без їх виклику. Заявниця стверджує, що не була повідомлена про час і місце розгляду справи. Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та безумовною підставою для скасування судового рішення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/13270/19.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу № 201/13270/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Батько позивачки ОСОБА_2 був власником домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу домоволодіння від 04 грудня 2006 року і нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння від 03 березня 2007 року, а також земельної ділянки під цим домоволодінням для його обслуговування (кадастровий номер 1210100000:03:336:0038) розміром 0,1000 га на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2008 року.
10 лютого 2009 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ "Хеопс А" договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований у реєстрі за № 139.
Того ж дня, 10 лютого 2009 року, ОСОБА_2 уклав з ТОВ "Хеопс А" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1000 га за цією ж адресою, кадастровий номер 1210100000:03:336:0038, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 140.
Суд апеляційної інстанції встановив, що від самого народження позивачка проживала разом зі своїми батьками у квартирі бабусі АДРЕСА_1 . Її батько і матір були зареєстровані у вказаній квартирі з 07 вересня 1999 року. З березня 2007 року позивачка проживала у спірному домоволодінні без реєстрації.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка посилалася на те, що оспорені договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку було укладено з порушенням вимог закону та її прав й інтересів, оскільки була відсутня попередня згода органу опіки і піклування на відчуження об`єкта нерухомого майна, яким мала право користуватись дитина.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.