ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2022 року
м. Київ
справа №420/1319/21
адміністративне провадження № К/9901/37346/21; К/9901/37440/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О. Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23 листопада 2020 року № 5 про неуспішне проходження атестації позивачем;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 3039-к про звільнення позивача з посади заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області та з органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру";
- поновити позивача на посаді заступника керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури або рівнозначній посаді;
- стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом виконувача обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 3039-к його незаконно звільнено з посади заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30 грудня 2020 року на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, оскільки станом на 30 грудня 2020 року Білгород-Дністровська місцева прокуратура Одеської області не реорганізовувалася та не ліквідовувалася, рішення про скорочення посад прокурорів та державних службовців уповноваженим органом не приймалося. Підставою для прийняття наказу про звільнення стало рішення другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23 листопада 2020 року № 5 щодо неуспішного проходження позивачем атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосування закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора з використанням комп`ютерної техніки, згідно якого позивач набрав 67 балів, що є меншим прохідного балу.
Позивач вказував, що рішення другої кадрової комісії від 23 листопада 2020 року № 5 не містить мотивів та обґрунтування його прийняття, посилань на перелік документів, які підтверджують викладені в ньому висновки, а також аргументів Комісії щодо виставлення саме такої кількості балів. Під час проходження тестування позивачем були виявлені некоректно поставлені запитання, які містили невірні або однакові варіанти відповідей, недоліки роботи програмного забезпечення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 23 листопада 2020 року № 5 про неуспішне проходження позивачем атестації.
Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов`язків керівника Одеської обласної прокуратури про звільнення позивача з посади заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області та з органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 23 грудня 2020 року № 3039 к.
Поновлено позивача з 31 грудня 2020 року на посаді заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області та в органах прокуратури. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 126 928,55 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суди попередніх інстанцій мотивували рішення тим, що рішення кадрової комісії не містить деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача, а має лише висновки без їх обґрунтування.
Також, при вирішенні спору судом першої інстанції враховано, що позивачем на адресу секретаря та голови другої кадрової комісії направлялись звернення, в яких ним зазначалося про неоднозначні (некоректні) запитання у тестуванні, про виникнення технічних несправностей комп`ютерної техніки та програмного забезпечення, оскільки при наданні відповіді на питання та його підтвердження система тестування спрацювала із запізненням, що призводило до зменшення часу на опрацювання відповідей на наступне питання та позбавляло можливості надавати повноцінно відповіді на всі питання тестування. У зв`язку із цим, у своїх зверненнях позивач просив повторно допустити його до перездачі даного іспиту, однак відповіді на них не отримав.
За висновками суду першої інстанції, Одеська обласна прокуратура не мала наданих їй Законом повноважень звільняти позивача з інших підстав, аніж визначені Законом України "Про прокуратуру", застосовуючи норми п.п.2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №113-ІХ від 19 вересня 2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" який міг бути застосований тільки у разі реорганізації чи ліквідації органу прокуратури чи скорочення штату прокурорів.
На переконання судів попередніх інстанцій, оскаржуваний наказ Одеської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 3039-к не відповідає критерію законності та обґрунтованості, оскільки відсутні підстави для звільнення позивача із займаної посади та органів прокуратури через ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини 1статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на зазначену вище норму Закону України "Про прокуратуру" без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідачі звернулись з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року і ухвалити нову про відмову у задоволенні позову.
Касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора відкрито на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Офіс Генерального прокурора вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування саме пп. 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, як підставу для звільнення згідно з пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", пункту 6 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 у подібних правовідносинах.
Касаційне провадження за скаргою Одеської обласної прокуратури відкрито на підставі пунктів 2, 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обласна прокуратура вказує, що підставою для касаційного оскарження є необхідність відступити від висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 280/5009/20 щодо відсутності нормативного врегулювання складання відповідних актів технічних збоїв під час виконання іспиту.
Скаржник зазначає, що необхідність відступити від висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 280/5009/20 полягає в тому, що у вказаній справі предметом спору є рішення кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора за результатами проходження першого етапу атестації - анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
Обласна прокуратура вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування саме пунктів 9, 16, 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, пунктів 7, 8 розділу І Порядку № 221, пункту 6 розділу III Порядку № 221.
Позиція інших учасників справи
Позивач подав відзив на касаційну скаргу обласної прокуратури, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 листопада 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
З 2012 року по 2020 рік позивач працював в органах прокуратури Одеської області. З 02 липня 2019 року позивач займав посаду заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області, на яку призначений наказом від 02 липня 2019 року № 1350.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19 вересня 2019 року, який набрав чинності 25 вересня 2019 року запроваджено реформування системи органів прокуратури.
За приписами пунктів 7, 9 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружній прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
На виконання вимог пунктів 9, 10 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ за встановленою порядком формою позивачем 07 жовтня 2019 року подано підписану ним особисто заяву Генеральному прокурору про переведення його на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. У заяві позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказавши на ознайомлення та згоду з усіма умовами та процедурами проведення атестації. Зокрема, підтвердив, що усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації та за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ його буде звільнено з посади прокурора.
28 жовтня 2020 року проведений іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, в якому брав участь позивач. За наслідками проведеного тестування позивач склав такий іспит не успішно (набрав 67 балів), про що свідчить Додаток 2 до Протоколу № 5 засідання другої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 28 жовтня 2020 року.
23 листопада 2020 року другою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення № 5 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" щодо позивача, в обґрунтування якого зазначено, що позивач за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрав 67 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, в зв`язку з чим він не допускається до проходження наступних етапів атестації та припиняє участь в атестації.
Наказом Одеської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 3039-к, керуючись статтею 11, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19 вересня 2019 року позивача звільнено з посади заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 грудня 2020 року.
Підставою для прийняття зазначеного наказу вказано рішення другої кадрової комісії від 23 листопада 2020 року № 5.
Позивач, вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення незаконними, звернувся до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.
Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду в справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)).