ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2022 року
м. Київ
справа № 826/17380/16
адміністративне провадження № К/9901/178/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року (головуючий суддя Шрамко Ю.Т., судді Вєкуа Н.Г., Костенко Д.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року (головуючий суддя Мєзєнцев Є.І., судді Файдюк В.В., Чаку Є.В.)
у справі № 826/17380/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної служби інтелектуальної власності України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України,
третя особа - Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності»,
про визнання протиправним та скасування рішення, відшкодування судових витрат і шкоди
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної служби інтелектуальної власності України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, за участю третьої особи: Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" про визнання протиправним та скасування рішення від 17 червня 2016 року №13038/3А/16 про відмову у видачі патенту на винахід за заявкою № а 2012 13369, відшкодування судових витрат і шкоди у розмірі 2 000,00 грн.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено, що:
3.1. 23 листопада 2012 року позивачем подано заявку № а 2012 13369 на видачу патенту України на винахід «Тунельне судно».
3.2. Кваліфікаційна експертиза заявки № а 2012 13369 проведена відповідним уповноваженим Державної служби інтелектуальної власності України експертним закладом - ДП «Український інститут інтелектуальної власності» відповідно до Закону та встановлених на його основі Правил розгляду заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 05 березня 2002 року № 197, (далі - Правила розгляду), та із врахуванням Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, які затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22 січня 2001 року № 22, а її попередній висновок від 26 листопада 2015 року № 25712/ЗА/15, згідно з яким, за результатами кваліфікаційної експертизи встановлено, що відповідно до статті 7 Закону, заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, направлено заявнику.
3.3. Позивач надіслав до закладу експертизи заперечення від 04 січня 2016 року на попередній висновок кваліфікаційної експертизи.
3.4. За результатами кваліфікаційної експертизи, проведеної відділом ДП «Український інститут інтелектуальної власності», з урахуванням змін і додаткових матеріалів, поданих у зв`язку з одержанням заявником попереднього висновку, встановлено, що заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, визначеним для нього частиною 1 статті 7 Закону України «Про охорону права на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 року № 3687-XII (далі - Закон №3687-ХІІ), та підготовлено остаточний висновок про невідповідність винаходу умовам патентоздатності "новизна" та "винахідницький рівень" за результатами кваліфікаційної експертизи від 17 червня 2016 року № 13038/ЗА/16.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач, Державна служба інтелектуальної власності України, затвердивши висновок від 17 червня 2016 року № 13038/3А/16 про відмову у видачі патенту на винахід за заявкою № а 2012 13369, діяв у спосіб та у межах повноважень, визначених законодавством України. Доказів, які б спростували висновки експертизи та, як наслідок, свідчили б про протиправність оскарженого рішення, позивачем суду не надано. Натомість, наявні в матеріалах справи докази, свідчать про обґрунтованість висновків експертизи, та як наслідок про правомірність оскарженого рішення.
4.1. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від основного позову, а тому також не підлягають до задоволення.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач подав касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року, в якій просить скасувати ці судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову.
5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які спричинили неправильне вирішення спору по суті. Зокрема, на думку позивача, судами попередніх інстанцій не надано оцінку його доводам по суті позовних вимог та наданих на їх підтвердження доказам. Не вирішено його клопотання про залучення до участі у справі спеціаліста з кораблебудування.
6. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
7. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у редакції до 08.02.2020, у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8. Норми матеріального права під час перевірки судом касаційної інстанції правильності їх застосування судами попередніх інстанцій застосовуються у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
9. За змістом частин 1-3 статті 159 КАС України (чинної на час ухвалення судового рішення судом першої інстанції) та частин 1-3 статті 242 КАС України (чинної на час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
10. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
11. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин. Цьому завданню кореспондує право особи на звернення до суду для вирішення публічно-правового спору у порядку, встановленому КАС України.
12. Аргументами касаційної скарги є те, що суди попередніх інстанцій при розгляді цієї справи порушили норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
13. Частинами 1, 2 та 3 статті 99 КАС України у редакції до 15 грудня 2017 року визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.