ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 420/9180/20
адміністративне провадження № К/9901/31149/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу № 420/9180/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року, ухвалене суддею Івановим Е.А.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Яковлєва О.В., суддів: Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач 2), Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - відповідач 3, Третя кадрова комісія), де просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Третьої кадрової комісії № 9 від 09.06.2020 "Про неуспішне проходження атестації за результатом складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора";
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Одеської обласної прокуратури №1623к від 17.08.2020 про звільнення позивача з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20.08.2020;
1.3. поновити ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області з 20.08.2020;
1.4. стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що підстави для його звільнення відсутні, оскільки не відбулося реорганізації чи ліквідації, скорочення кількості прокурорів в органі, в якому він обіймав посаду. Крім того, позивач зазначав, що в наказі про звільнення не вказано чітку підставу звільнення (реорганізація органу прокуратури; ліквідація органу прокуратури; скорочення кількості прокурорів органу прокуратур), а наявне лише посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
2.1. Також, позивач вказував на те, що Офісом Генерального прокурора порушено порядок формування кадрових комісій, а також Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 за № 221 (далі - Порядок № 221), які, на думку позивача, є протиправними та призводять до порушення прав та інтересів позивача, створюють нерівні, дискримінаційні умови для проходження тестування.
2.2. Окрім того, позивач зазначав про протиправне звільнення його у період карантину, введеного у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної із поширенням випадків гострої распіраторної хвороби COVID-19.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 займав посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури.
3.1. Позивачем 08.10.2019 подано Генеральному прокурору письмову заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію на підставі пункту 10 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), у зв`язку із чим просив допустити його до проходження атестації.
3.2. 09 червня 2020 року під час участі позивача у проведенні атестації прокурорів регіональних прокуратур останнім було неуспішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Зокрема, позивачем набрано 68 балів, що є меншим прохідного балу для успішного складання іспиту в розумінні пункту 13 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, яким визначено прохідний бал - 70 балів.
3.3. В подальшому, Третьою кадровою комісією 09.06.2020 прийнято рішення № 9, яким позивача визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.
3.4. За наслідками атестації, наказом Прокуратури Одеської області №1623к від 17.08.2020 позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 20.08.2020. Підставою для прийняття вказаного наказу стало оскаржуване рішення Третьої кадрової комісії. Позивач уважаючи своє звільнення незаконним звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021, у задоволенні позову відмовлено.
4.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що подавши заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, позивач тим самим підтвердив, що він ознайомлений з умовами та процедурою проведення атестації, погодився на її проведення. При цьому, маючи відповідну фахову освіту і досвід професійної діяльності, позивач безумовно розумів правові наслідки неуспішного проходження атестації та можливе звільнення з прокуратури.
4.2. За наслідками проведеного тестування позивачем набрано 68 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту в розумінні пункту 13 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону 113-IX.
4.3. Ураховуючи наведене суди дійшли висновку, що Третьою кадровою комісією правомірно прийнято оскаржуване рішення, яким на підставі підпунктів 13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, пункту 6 розділу І, пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 позивача визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.
4.4. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що в процесі проведення атестації позивач не зазначав про неможливість використання певного програмного забезпечення у ході проходження ним тестування на комп`ютері. В свою чергу, твердження позивача, що неуспішне проходження тестування позивачем стало наслідком некоректної роботи програмного забезпечення, встановленого на відповідному комп`ютері належними доказами не підтверджено.
4.5. Крім того, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, факт проходження прокурорами Генеральної прокуратури України атестації в інший час, ніж прокурорами регіональних прокуратур, а також з іншими тестовими завданнями, не свідчить про дискримінацію позивача при проходженні ним атестації.
4.6. Ураховуючи наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури суди дійшли висновку про відсутність підстав для скасування наказу Прокуратури Одеської області №1623к від 17.08.2020.
4.7. Доводи позивача стосовно того, що його звільнення було здійснено усупереч вимогам Постанови КМУ № 256 від 25.03.2020 «Про деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», з посиланням на наявність заборони звільнення працівників під час карантинних заходів, відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вказана Постанови КМУ № 256 від 25.03.2020 містить лише рекомендації, зокрема, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності на час встановлення карантину не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. 25 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 у справі № 420/9180/20, де позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
5.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9, підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.
5.3. Так, скаржник зазначає, що наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 «Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій», який за своїм змістом є нормативно-правовим актом, не пройшов передбачену чинним законодавством України державну реєстрацію в органах Міністерства юстиції України, що так саме є підставою для визнання його протиправним та не чинним.
5.4. Окрім того, на думку скаржника, вирішення питання про звільнення прокурора з посади регулюється двома законами одночасно, що порушує конституційний принцип визначеності, а також обумовлює звуження змісту та обсягу існуючих прав громадян, запровадивши дуалізм правових засад організації і діяльності прокуратури України, статусу прокурорів.
5.5. Скаржник також зазначає, що подія, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідації, реорганізації або скорочення кількості прокурорів) на час звільнення позивача не відбулася.
5.6. Скаржник уважає, що відсутніcть інформації щодо підтвердження правомірності формування Третьої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту свідчить про порушення порядку формування кадрових комісій.
5.7. Скаржник наголошує, що оскаржуване рішення Третьої кадрової комісії не відповідає вимозі обґрунтованості, оскільки не містить ані мотивів, ані обставин. У рішенні кадрової комісії вказана лише кількість отриманих за результатами іспиту балів, однак відсутні аргументи комісії виставлення саме такої кількості балів та з яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення рішення.
5.8. Окрім того, зазначає, що на день набрання чинності Законом № 113-ІХ позивач обіймав посаду старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Одеської області, а отже на нього не розповсюджувалася норма розділу II «Прикінцевих і перехідних положень» Закону № 113-ІХ щодо персонального попередження про можливе майбутнє звільнення з посади.
6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.09.2021 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28.06.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні.
Позиція інших учасників справи
8. 27 вересня 2021 року від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач 1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
8.1. Зокрема, Офіс Генерального прокурора зазначає, що за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, позивач набрав 68 балів, що є меншим прохідного балу для успішного складання цього іспиту. При цьому, за приписами пункту 13 розділу II Закону № 113-ІХ не проходження відповідного етапу атестації є підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про її неуспішне проходження прокурором.
8.2. Відповідач 1 наголошує, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач, як учасник атестації, оскаржував у встановленому законом порядку, або іншим чином висловлював свою незгоду з нормативно визначеним порядком її проведення, встановлення прохідних балів тощо.
8.3. У зв`язку з цим Третьою кадровою комісією на підставі пунктів 13, 16, 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, пункту 6 розділу І, пунктів 4, 5 розділу II Порядку № 221 прийнято законне і мотивоване рішення від 09.06.2020 № 9 про неуспішне проходження позивачем атестації.
8.4. Крім того, відповідач 1 зазначає, що наказ Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 «Про затвердження «Порядку проходження прокурорами атестації», як і сам Порядок № 221 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17.12.2019 № 336, від 04.02.2020 № 65, від 19.02.2020 № 102) є чинним, його не визнано недійсним, до того ж він не є предметом розгляду цієї справи.
8.5. Відповідач 1 указує, що позивач не навів жодних доказів, які б підтверджували, що при утворенні кадрових комісій було порушено вимоги пункту 3 Порядку № 233. У випадку наявності у зацікавлених сторін сумнівів щодо правомірності видання наказу Генерального прокурора про утворення робочих груп, такий наказ може бути оскаржений у порядку адміністративного судочинства. Наказ про утворення робочої групи третьої кадрової комісії не був оскаржений ні позивачем, ні будь-ким іншим, у своїх доводах позивач не навів жодних доказів, які б підтверджували неправомірність формування робочої групи Третьої кадрової комісії.
8.6. На думку Офісу Генерального прокурора, доводи позивача щодо не розповсюдження на нього окремих положень Закону № 113-ІХ є необґрунтованими, оскільки з урахуванням положень абзацу 2 частини четвертої розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції Закону № 1355-VІІІ від 12.05.2016), частин четвертої, п`ятої статті 216 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону № 1355-VIII від 12.05.2016), щодо збереження повноважень слідчих органів прокуратури з розслідування кримінальних проваджень фактично залишається незмінним і їх правовий статус.
8.7. Відповідач 1 звертає увагу, що абзацом 2 пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, передбачено, що слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
8.8. Водночас, як наголошує Офіс Генерального прокурора, на час проходження атестації позивач обіймав посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних, провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області, а не слідчого, з якої у подальшому і був звільнений у зв`язку з неуспішним проходженням атестації.
8.9. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.09.2021 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою отримано Одеською обласною прокуратурою 20.09.2021, а Третьою кадровою комісією - 17.09.2021, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта", ідентифікатор внутрішнього поштового відправлення 0102934635792 та 0102934635784 відповідно. Водночас правом подати відзив на касаційну скаргу Одеська обласна прокуратура та Третя кадрова комісія не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
Позиція Верховного Суду
Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
9. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
10. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
11. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
12. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
13. Спір у цій справі стосується (не)правомірності рішення Третьої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
14. Ключове питання у межах спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у (не)правомірності звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у взаємозв`язку із пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ (неуспішне проходженням прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап).
15. Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України в частині необхідності висловлення Верховним Судом правової позиції щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зіставленні з пунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ, то необхідно зазначити, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання у постановах від 21.09.2021 у справах № 160/6204/20 та № 200/5038/20-а, а також у постановах від 29.09.2021 у справі № 440/2682/20, від 17.11.2021 у справі № 540/1456/20 уже висловив правовий висновок такого змісту:
15.1. «Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
15.2. Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
15.3. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
15.4. У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: "Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів" (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
15.5. Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
15.6. 19 вересня 2019 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
15.7. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
15.8. Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.