ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 580/224/21
адміністративне провадження № К/990/1836/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Радишевської О.Р., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року (судді: Сорочко Є.О., Федотов І.В., Коротких А.Ю.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про скасування рішення кадрової комісії, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач-1), Офісу Генерального прокурора далі - відповідач -2), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Черкаської обласної прокуратури від 23грудня 2020 року № 712к, яким позивачку звільнено з посади прокурора Уманської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 грудня 2020 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснення повноваження прокурора" від 19 листопада 2020 року №15;
- поновити позивачку в органах прокуратури на посаді прокурора Уманської місцевої прокуратури Черкаської області або на рівнозначній посаді в органах прокуратури, яку вона займала станом на 30 грудня 2020 року;
- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, із застосуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу прокурора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 "Про умови оплати праці прокурорів", починаючи з 31 грудня 2020 року до моменту фактичного поновлення на посаді.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що оскаржуваний наказ керівника Черкаської обласної прокуратури та рішення кадрової комісії є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства, є необґрунтованими та прийняті з порушенням принципу рівності перед законом. При цьому, в порушення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру в оскаржуваному наказі не зазначено конкретна підстава звільнення позивача, а ліквідація чи реорганізація Черкаської обласної прокуратури, або скорочення кількості прокурорів цієї прокуратури не відбулись. Заперечувала невідповідність її знань та навичок займаній посаді.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснення повноваження прокурора" від 19 листопада 2020 року № 15. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника Черкаської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року № 712 к про звільнення позивачки з посади прокурора Уманської місцевої прокуратури Черкаської області. Поновлено позивачку на посаді прокурора Уманської місцевої прокуратури Черкаської області з 31 грудня 2020 року, або на рівнозначній посаді в Черкаській обласній прокуратурі. Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2020 року по 22 червня 2021 року у розмірі 117 141 грн. 57 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених податків, зборів та обов`язкових платежів.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем не доведено та не надано належних доказів щодо підтвердження правомірності формування Третьої кадрової комісії, у тому числі компетентності та наявності необхідних професійних і моральних якостей її членів, які мають необхідний досвід щодо проведення атестації та бездоганну ділову репутацію, володіють тематикою, яка використовується для складання тестів та завдань іспиту.
Передбачена атестація прокурорів не мала на меті встановлення відповідності (невідповідності) працівників посадам, які вони займають, а фактично покликана знівелювати професійний рівень предметної компетентності, досвіду і кваліфікації працівників на конкретних напрямах прокурорської діяльності, якими окреслювались їхні посадові обов`язки, та покликана створити такі умови атестації, які будуть сприятливими для реалізації неправомірних механізмів для безпідставного звільнення прокурорів без належних на те підстав. Відсутність функціонального принципу та неврахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливлює об`єктивність атестації та створює нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури. У зв`язку із цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що навіть за наявності не проходження позивачем іспиту, наявні значні процедурні порушення щодо призначення та проведення атестації позивача.
Станом на час звільнення з посади відсутня реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, так само як і відсутнє скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, з огляду на що, нормативне обґрунтування спірного наказу, передбачене пунктом 9 частиною 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" застосовано безпідставно.
За висновками суду першої інстанції, оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади не відповідає вимогам Закону України "Про прокуратуру" та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року і прийнято нове про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах позивач перебував у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, із правилами якої він погодився, подавши відповідну заяву.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що правові підстави для визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення кадрової комісії та для визнання звільнення з посади позивача незаконними відсутні.
За висновками суду апеляційної інстанції оскаржуваний наказ про звільнення позивача виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. При цьому апеляційний адміністративний суд послався на аналогічну правову позицію , викладку у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20.
Посилання позивача на прийняття кадровою комісією рішення за її відсутності, колегія суддів апеляційного суду відхилила, оскільки норми чинного законодавства не передбачають прийняття такого рішення за обов`язкової участі особи, яка проходить атестацію, а обставини ненадання кадровою комісією відповіді на всі поставлені позивачем у поданій після завершення атестації заяві, не є такими, що свідчать про неправомірність визначення позивачу недостатнього балу для подальшого проходження атестації, а також не свідчать про неправомірність звільнення позивача.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказана заява позивача містила виключно абстрактне посилання на некоректність сформованих питань, без визначення того, у чому така некоректність полягала та яких питань стосувалася. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 280/5009/20, яка прийнята за інших обставин, у яких, зокрема, нездійснення розгляду заяви позивача в частині перегляду складених позивачем конкретних тестових питань з розділу Кримінального кодексу України та Кримінально процесуального кодексу України, мало суттєве значення за висновком суду.
Також апеляційний адміністративний суд вказував на безпідставність посилання позивача щодо неправомірності формування кадрової комісії, оскільки наведене не є предметом даного спору, а тому виходить за межі предмету доказування у цій справі.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Касаційна скарга позивачки подана на підставі пунктів 1,2,3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі позивачка просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року і залишити в силі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року.
Скаржниця вказує, що при винесені рішення судом апеляційної інстанції не врахований висновок постанови Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі 280/5009/20. Позивачка вказала, що у вказаній справі Верховного Суду, як і цій справі спірні правовідносини стосуються, зокрема, оскарження позивачами рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та однією із вимог позивача є визнання рішення кадрової комісії протиправним та скасувати у зв`язку з тим, що при проведенні атестації кадрова комісія не надала правової оцінки доводам позивача викладеним у його заявах до комісії щодо некоректності питань тестування, тим самим, не встановила всіх обставин для прийняття мотивованого та обґрунтованого рішення.
Вважала, що судом апеляційної інстанції неправильно тлумачено положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-УІІ у системному зв`язку з пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 14 частини 1 статті 92, частини 2 статті 131-1 Конституції України та є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
На переконання позивачки, обґрунтовуючи оскаржувану постанову апеляційний суд помилково послався на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20.
Керуючись пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України вважала за необхідне відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №200/5038/20-а, від 21 вересня 2021 року у справі 160/6204/20, які застосовано Шостим апеляційним адміністративним у рішенні від 05 жовтня 2021року.
Вважала, що висновок Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №440/2682/20 та висновки, зокрема, у справах 160/6204/20, 200/5038/20-а не узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 24 січня 2018 року, справа 820/1573/15 та від 17 липня 2020 року №809/934/15 в частині:
-застосування до особи двох альтернативних підстав для звільнення (у даному випадку пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII та пункт 19 розділу II Закону №113-IX) не допускається;
-права визначати підставу звільнення належить відповідному державному органу (у спірних правовідносинах- Черкаській обласній прокуратурі);
-суд не може виключити ту чи іншу підставу звільнення з наказу (у даному випадку - пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-УІІ)- відповідно у цьому разі суд визнає протиправним наказ про звільнення в цілому.
Враховуючи вищевикладене, у зв`язку із помилковістю, неправильним тлумаченням положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697- VII у системному зв`язку з пунктом 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пунктом 14 частини 1 статті 92, частини 2 статті 131-1 Конституції України та неузгодженістю висновків Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20, від 21 вересня 2021 року № 160/6204/20, від 21 вересня 2021 року у справі № 200/5038/20-а з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2018 року у справі 820/1573/15 та від 17 липня 2020 року у справі № 809/934/15 з метою застосування єдиного уніфікованого підходу, забезпечення сталості та єдності судової практики, усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права, на переконання позивачки є необхідність відступлення від вказаного висновку шляхом повної відмови та формування нового висновку щодо застосування вищезазначених норм з врахуванням викладених позивачем обґрунтувань та конкретних обставин справи.
Також скаржниця вказує на відсутність висновків Верховного Суду про застосування пунктів 3, 12 Порядку № 233 у контексті спірних правовідносин стосовно обов`язку кадрової комісії мотивувати оскаржуване рішення із зазначенням обставин, які вплинули на його прийняття (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України).
Позиція інших учасників справи
Відповідачі у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року (судді: Загороднюк А.Г., Радишевська О.Р., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року в адміністративній справі №580/224/21 за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про скасування рішення кадрової комісії, скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
З 21 липня 2010 року по 30 грудня 2020 року позивачка перебувала на публічній службі в органах прокуратури.
Згідно з наказом прокурора Черкаської області від 02 березня 2011 року № 15 к позивачку призначено на посаду помічника прокурора Уманського району. Наказом від 14 грудня 2015 року № 762-к призначено на посаду прокурора Уманської місцевої прокуратури.
Позивачка 09 жовтня 2019 року подала заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та намір пройти атестацію.
15 жовтня 2020 року позивачка проходила анонімне тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за результатами якого набрала 69 балів.
Третя кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) 19 листопада 2020 винесла рішення № 15, у якому зазначено, що позивачка не успішно пройшла атестацію.
Генеральним прокурором надіслано керівнику Черкаської обласної прокуратури лист 22 грудня 2020 року за № 07/1/1-3962вих-20 з направленням рішень комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів(на правах місцевих) для прийняття в установленому Законом порядку кадрових рішень.
Наказом керівника Черкаської обласної прокуратури від 23 грудня 2020 року №712-к, керуючись статтею 11 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» позивачку звільнено з займаної посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 грудня 2020 року. Підставою наказу визначено рішення кадрової комісії № 3 від 19 листопада 2020 року №15.
Позивачка, вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення незаконними, звернулась до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.
Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.