Постанова
Іменем України
23 червня 2022 року
м. Київ
Справа № 551/1237/20
Провадження № 51-5409 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Єременка М.В.,
захисника (в режимі відеоконференції) Тимохіної Л.С.,
засудженого ОСОБА_1 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12020170360000240 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2020 року за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КК України на 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою захисника Тимохіної Л.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шишацького районного суду Полтавської області від 18 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до даного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2020 року у виді одного року трьох місяців позбавлення волі і остаточно призначено покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 5 років 3 місяці.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту із зали суду після проголошення вироку.
Термін відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з 18 грудня 2020 року.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року вищевказаний вирок залишено без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, маючи не зняту та непогашену судимість, на шлях виправлення не став і повторно, в період іспитового строку, вчинив новий злочин за наступних обставин.
06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 , приблизно о 12:00, шляхом пошкодження віконної рами, через вікно проник до приміщення гаража домогосподарства ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 , звідки викрав велосипед марки «Аіст» вартістю 966,67 гривень, чим спричинив потерпілій ОСОБА_2 матеріальних збитків на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями захисник зазначає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, не відповідають вимогам ст. 370 КПК України. Вважає, що апеляційний суд належним чином не дослідив докази на підтвердження психічного захворювання у ОСОБА_1 , чим порушено норми матеріального права - ст. ст. 19, 20 КК України. Зазначає, що судом при призначенні ОСОБА_1 покарання не було враховано наявних, разом із щирим каяттям, на думку захисника, пом`якшуючих покарання обставин: активного сприяння розкриттю злочину та психічний стан засудженого, чим безпідставно не застосовано норми ст. 66 КК України. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляційної скарги захисника не дотримано практики Верховного Суду. Вважає, що наявні підстави для застосування ст. 69 КК України та призначення засудженому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, що буде необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів. На переконання захисника, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, судові рішення просив залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не заперечуються, тому не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
У касаційній скарзі з доповненнями захисник стверджує, що апеляційний суд, переглядаючи матеріали кримінального провадження, не дотримався вимог ст. ст. 19, 20 КК України, не врахував психічний стан обвинуваченого. Однак з такими доводами колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, судовий розгляд проводився у відповідності до вимог ст. 349 КПК України, обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України визнав повністю, щиро покаявся, підтвердив обставини вчинення ним інкримінованого йому злочину, що викладені в обвинувальному акті. Зі згоди учасників судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів обставин вини обвинуваченого ОСОБА_1 у зв`язку з повним визнанням ним своєї вини, та роз`яснив йому, що у такому випадку він позбавлений права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку. Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , згідно ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, адвокат Тимохіна Л.С. оскаржила вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, просила вирок суду щодо ОСОБА_1 скасувати внаслідок його суворості та вирішити питання про призначення йому примусових заходів медичного характеру. Апеляційні вимоги мотивувала тим, що відповідно до відповіді КП «Миргродська ЦРЛ» ОСОБА_1 тривалий період перебував під наглядом психіатрів. Вказані обставини на період розгляду кримінального провадження не були відомі. Вказані обставини, на переконання адвоката, дають підстави для призначення ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру чи пом`якшення призначеного покарання.
Для перевірки вказаних доводів сторони захисту, апеляційний суд ухвалою від 15 березня 2021 року задовольнив клопотання захисника та призначив у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 амбулаторну судову психіатричну експертизу, проведення якої доручив експертам КП «Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева Полтавської обласної ради».
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КК України осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.
Частиною 2 ст. 19 КК України встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Згідно з положеннями ст. 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Системне тлумачення вищевказаних норм свідчить про те, що законодавець чітко відокремлює поняття неосудної особи від особи з обмеженою осудністю, посилаючись на те, що встановлення такої обставини в подальшому тягне за собою різні правові наслідки. Так, неосудною вважається особа, яка в цілому не може усвідомлювати свої дії або керувати ними, а тому не підлягає кримінальній відповідальності, тоді як особа з обмеженою осудністю лише не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, при цьому така особа підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, а факт визнання її обмежено осудною зобов`язує суд врахувати цю обставину під час призначення покарання.