Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 761/30901/20
провадження № 61-3524св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року у складі судді Рибака М. А. та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява обґрунтована тим, що сторони з 29 квітня 2006 року перебували
у шлюбі, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва
від 29 січня 2019 року у справі № 753/4064/18.
За час перебування у шлюбі сторони, з метою спільного проживання та за спільні кошти придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 80,2 кв. м, тому вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу в порядку, встановленому законодавством.
Купівля квартири подружжям підтверджується свідоцтвом на право власності
на нерухоме майно від 04 липня 2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 липня 2014 року, номер запису про право власності 6219351.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом,
в якому просила суд визнати за нею право особистої приватної власності
на квартиру АДРЕСА_1, посилаючись на те, що квартиру було придбано за її особисті кошти, подаровані їй батьком.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1,. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку,
що майнові права на квартиру були набуті особисто ОСОБА_2 за її кошти, отримані в дар від її батька, а тому спірна квартира є її особистою власністю. Позивач не довів факт отримання грошових коштів за договором позики.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов
та відмовити в задоволенні зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували статті 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) і, як наслідок, дійшли помилкового висновку, що позивач за зустрічним позовом довела, що квартира була придбана за її особисті кошти. Суди підійшли до вирішення справи формально, взявши за основу судових рішень лише доказ, наданий
ОСОБА_2, та не надали належної правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що надані ОСОБА_1, зокрема нотаріально посвідченому договору позики від 18 червня 2010 року, укладеному між ОСОБА_1
і ОСОБА_3, листу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
від 10 листопада 2021 року № 46-15491/21.
Також касаційна скарга містить посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 761/40409/16-ц,
від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила оскаржувані судові рішення залишити без змін,
а касаційну скаргу без задоволення. Зазначала, що суди надали належну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам та ухвалили законні рішення,
а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/30901/20, витребувано її із Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу № 761/30901/20, призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 29 квітня 2006 року, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року у справі № 753/4064/18.
15 червня 2010 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 укладено договір дарування грошей, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Побединською В. О., зареєстрований в реєстрі за № 2357, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 грошові кошти
в сумі 1 190 500,00 грн з метою придбання нею майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до акта приймання-передачі, кошти в сумі 1 190 500,00 грн були передані ОСОБА_2 від ОСОБА_4 15 червня 2010 року, перед укладенням договору та сплатою коштів за ним.
Відповідно до платіжного доручення від 15 червня 2010 року № 1 ОСОБА_4 перерахував ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 190 500,00 грн, як банк- платник та банк отримувач зазначено Публічне акціонерне товариство "Унікумбанк" (далі - ПАТ "Унікумбанк").
Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Виробничо-будівельна фірма "МЖКбуд" (далі - ТОВ "ВБФ "МЖКБуд") від 16 червня 2010 року № 10 було розглянуто заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 15 червня 2010 року про відступлення їм майнових прав на спірну квартиру.
16 червня 2010 року між ОСОБА_2 і ТОВ "ВБФ "МЖКБуд") укладено попередній договір № 42 про укладання в майбутньому договору про відступлення права вимоги. Відповідно до умов вказаного договору сторони зобов`язалися до 31 грудня 2010 року укласти основний договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу майнових прав від 20 травня 2009 року № 16-383/К81 на квартиру
АДРЕСА_1 (пункт 1).
Пунктом 6 попереднього договору № 42 передбачено, що за передачу
в майбутньому права вимоги майнових прав на спірну квартиру ОСОБА_2 сплачує кошти у сумі 1 190 450,87 грн в такому порядку: до 18 червня 2010 року - 471 465,70 грн; до 21 вересня 2010 року - 353 599,27 грн; до 21 грудня 2010 року - 365 385,90 грн.
У пункті 8 попереднього договору № 42 вказано, що ОСОБА_2 укладає цей договір за згодою свого чоловіка, ОСОБА_1, який окремою заявою повідомив про свою згоду на укладання цього договору.
18 червня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненко І. С., зареєстрований в реєстрі за № 1052,
за яким ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 як позику у власність грошові кошти у сумі 474 600,00 грн. Відповідно до пункту 1 цього договору грошові кошти отримані до підписання цього договору. У пункті 12 цього договору позики зазначено, що така позика береться за згодою дружини позичальника ОСОБА_2 .
Відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів ОСОБА_2
на користь ТОВ "ВБФ "МЖКбуд" у готівковій формі сплатила грошові кошти
на загальну суму 198 408,48 грн в такому порядку: за квитанцією від 18 червня 2010 року № 24 - 78 577,62 грн, за квитанцією від 21 вересня 2010 року № 34 - 58 933,21 грн, за квитанцією від 21 грудня 2010 року № 51 - 58 933,21 грн,
за квитанцією від 21 грудня 2010 року № 52 - 1 964,44 грн.
Поза строком, визначеним попереднім договором від 16 червня 2010 року № 42, 28 квітня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ "ВБФ "МЖКбуд" укладено договір № 16-383/У-23, відповідно до якого товариство відступило право вимоги
за договором купівлі-продажу майнових прав від 20 травня 2009 року
№ 16-383/К81 на квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 набула майнове право на квартиру відповідно до акта № 1.
28 квітня 2014 року відповідно до акта прийому-передачі квартири замовник побудував та передав інвестору квартиру
АДРЕСА_1 . Вартість квартири становить 1 178 664,23 грн.
Відповідно до довідки від 11 червня 2013 року № Ф/рн/762 грошові кошти в сумі 1178664,23 грн сплачені за договором про відступлення права вимоги
від 28 квітня 2011 року № 16-383/У23.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 80,2 кв. м, зареєстроване за ОСОБА_2 04 липня 2014 року
на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 04 липня
2014 року, номер запису про право власності 6219351.
Відповідно до листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10 листопада 2021 року № 46-15491/21 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не мали рахунків
у ПАТ "Унікумбанк" та транзакції ніколи не проводили.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Одним із центральних елементів механізму правового регулювання майнових відносин подружжя є презумпція спільного майна подружжя. Тягар доказування того, що презумпція є хибною, покладається на особу, яка заявляє про інший, ніж встановлено презумпцією, порядок речей.
Законним режимом майна подружжя є режим спільної власності, який діє, якщо шлюбним договором не встановлені інші правила. Так, відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна,
за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені
з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Так, частиною другою статті 60 СК України встановлена презумпція, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності майна подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Відповідно до статті 60 СК України воно вважається таким, що належить подружжю.
Зі змісту частини другої статті 60 СК України вбачається, що для застосування презумпції спільності майна подружжя у судовому процесі необхідно встановити наявність між жінкою та чоловіком зареєстрованого у належному порядку шлюбу та факт придбання майна під час перебування їх у шлюбі. Отже, той, хто вважає, що певна річ є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, має підтвердити таке: а) факт перебування жінки та чоловіка у шлюбі протягом певного часу; б) час придбання спірного майна.
Оскільки презумпція спільної сумісної власності подружжя належить
до спростовних, то зацікавлена особа може довести, що майно було придбано
у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява про те, що річ була придбана на її кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається непохитною.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власності дружини, чоловіка, є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Таким чином, у разі виникнення спору у суді має доводитися не факт належності майна до спільної власності,
а обставини, які виключають виникнення спільної сумісної власності на спірне майно. Схожі правові висновки виклав Верховний Суд України у постановах
від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі
№ 6-38цс15, від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16,
від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Велика Палата Верховного Суду
у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження
№ 14-325цс18), Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2021 року у справі
№ 264/2232/19 (провадження № 61-10958св20), від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), від 22 січня 2020 року у справі
№ 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), від 04 квітня 2018 року у справі № 1316/3987/12-ц (провадження № 61-3838св18).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира була придбана під час перебування сторін у шлюбі за спільні сумісні кошти.
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2
та визнаючи спірну квартиру її особистим майном, суд першої інстанції,
з рішенням якого погодився суд другої інстанції, виходив з того, що квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_2, які не входили до спільної сумісної власності подружжя, оскільки були подаровані їй батьком.
Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.