Постанова
Іменем України
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 263/16179/18
провадження № 61-13235св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна Ольга Сергіївна, Кравченко Сергій Вікторович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
Позов мотивований тим, що 16 січня 2015 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір позики, на підтвердження якого надана розписка позичальника, що посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до вказаної розписки ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути ОСОБА_1 грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, встановлені розпискою, а в разі неповернення останніх - передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , що належить йому на праві приватної власності.
Станом на день подачі до суду позову ОСОБА_2 в добровільному порядку свої зобов`язання за розпискою не виконав, квартиру АДРЕСА_2 , у власність ОСОБА_1 не передав.
04 липня 2018 року Обухівським районним судом Київської області відкрито провадження по справі № 263/16495/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріною О. С., за реєстровим № 555, за умовами якого ОСОБА_2 подарував своєму синові квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв. м.
На підставі вищевказаного договору дарування 08 листопада 2018 року проведена державна реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_3 , на підставі якої до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності за ОСОБА_3 № 28823708.
ОСОБА_2 , відчужуючи за безвідплатним договором нерухоме майно своєму синові, будучи обізнаним про судовий розгляд справи за позовом про стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_1 , міг передбачити негативні наслідки для себе, у випадку виконання можливого судового рішення про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору дарування на прилюдних торгах, та переслідував єдину мету - ухилитися від виконання грошового зобов`язання за рахунок відчужуваного майна та його подальше збереження від примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості за можливим рішенням суду про стягнення з нього боргу за договором позики. Укладений відповідачами договір дарування не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, у зв`язку з чим є фіктивним на підставі статті 234 ЦК України.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріною О. С. за реєстровим номером № 555;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену Державну реєстрацію права власності № 28823708 від 08 листопада 2018 року на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_3 , внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріної О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43944590 від 08 листопада 2018 року;
стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 05 січня 2021 року від 16 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна О. С., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2018 року у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить громадянину ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 08 листопада 2018 року, зареєстрованого у реєстрі за № 555.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що оспорений договір дарування вчинений відповідачами з порушенням норм чинного законодавства, при його укладенні сторонами не дотримано вимог, встановлених статтями 203, 215, 234 ЦК України. Суд першої інстанції виходив із того, що укладення сторонами оспорюваного правочину передувало судовому розгляду справи про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики, а відомостей щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу під час розгляду цивільної справи позивачем надано не було. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на час укладення договору дарування подароване майно під арештом не знаходилося, жодних обтяжень щодо нього не існувало, а наявність лише грошового зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не є безумовною підставою для обмеження розпорядження ОСОБА_2 належним йому нерухомим майном.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент укладення оспорюваного договору дарування було відсутнє рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем докази не підтверджують вчинення фіктивного правочину сторонами та наявність умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, оскільки реєстрація права власності на квартиру за ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Кушнір В. Д. задоволено частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 05 січня 2021 року скасовано.
Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки діям ОСОБА_6 щодо безоплатного відчуження спірного майна з урахуванням того, що таке відчуження вплинуло на утруднення (призвело до неможливості) повернення боргу кредитору і може свідчити про наявність умислу при укладенні договору дарування на приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів шляхом звернення стягнення на майно боржника. Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи позивача, не встановив обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Кушнір В. Д. - задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2020 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності задоволено.
Визнано договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 , та ОСОБА_3 як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8 , квартири АДРЕСА_1 .
Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію прав: запис про право власності № 28823708 від 08 листопада 2018 року на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_3 , внесений на підставі рішення приватного нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріної О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43944590 від 08 листопада 2018 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до суперечливої поведінки й зловживання правом.Провадження у справі № 263/16495/17, у якій Обухівським районним судом Київської області 23 вересня 2019 року ухвалено рішення про стягнення із ОСОБА_2 боргу за договором позики від 16 січня 2015 року відкрито 04 липня 2018 року. Саме після звернення з цивільним позовом про стягнення заборгованості за договором позики між відповідачами, які є батьком та сином, був укладений оспорюваний договір дарування квартири, яку ОСОБА_2 зобов`язався передати позивачеві в рахунок погашення цього боргу.
Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у задоволенні заяви Кушнір В. Д. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Кушнір В.Д., на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Ходаріна О. С., про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності відмовлено.
Ухвалено додаткову постанову.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 , та ОСОБА_3 як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8 , квартири АДРЕСА_1 .
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що не зазначення у резолютивній частині постанови апеляційного суду слова «недійсним» не є опискою в розумінні закону, а є підставою для ухвалення додаткового рішення. Як вбачається з матеріалів справи та постанови Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року, позивачем заявлено вимогу щодо визнання договору недійсним, з приводу якої представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнір В. Д. подавала докази та давала пояснення в суді апеляційної інстанції. Оскільки в мотивувальній частині постанови апеляційний суд зробив висновок щодо обґрунтованості позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі, резолютивну частину необхідно було викласти в такій редакції: «Визнати недійсним договір дарування, укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_2 як дарувальником, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_7 , та ОСОБА_3 як обдаровуваним, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8 , квартири АДРЕСА_1 ».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_9 , в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року, справу № 263/16179/18 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки Верховного Суду, не врахував у своєму рішенні відповідні позиції Верховного Суду, по суті визнав доведеними ті обставини, на підтвердження яких у матеріалах справи немає жодних доказів. Апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме, встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Суд встановив факт «обізнаності» відповідача ОСОБА_2 про наявність у провадженні суду відповідної цивільної справи про стягнення з цього грошових коштів на час, коли ним було укладено оспорюваний правочин, лише за твердженнями про це сторони позивача. Будь - яких інших доказів вказаним обставинам суду не було надано. Згідно частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Якби позивач бажав уникнути тієї ситуації, що відповідач ОСОБА_2 (без жодних негативних у відношенні позивача намірів) подарував своєму сину ОСОБА_3 спірну квартиру та відповідно взагалі уникнути вказаного позову, то позивач мав б скористатися наданим йому цивільно-процесуальним законом правом та своєчасно звернутися до суду у рамках справи про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за розпискою із відповідною заявою (клопотанням) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний об`єкт нерухомого майна. Враховуючі те, що сторона таких дій своєчасно та взагалі не вчинила, відповідно і ті негативні, на думку позивача, наслідки, що настали у зв`язку із невчиненням позивачем таких дій, є сугубо та виключно особистою відповідальністю позивача. На час укладення оспорюваного правочину вказане нерухоме майно (квартира) під арештом не знаходилося, а навіть наявність такого «зобов`язання» перед позивачем у формі наміру у майбутньому передати майно, не є безумовною підставою для обмеження розпорядження відповідачем ОСОБА_2 . Будь - яких обтяжень з приводу спірної квартири також не існувало, між позивачем та відповідачем не було укладено договору застави, а тому відповідач ОСОБА_2 не мав будь-яких застережень під час укладення оспорюваного правочину. Зазначений у розписці «обов`язок» передати позивачу квартиру у разі невиконання ним свого зобов`язання з приводу повернення грошових коштів є не більше ніж наміром відповідача ОСОБА_2 , а тому не створює для нього жодних правових обов`язків з приводу вказаного нерухомого майна. Оспорюваний правочин не може бути визнаний фіктивним з тих підстав, що на його виконання було передано відповідне нерухоме майно. Разом з тим, укладення вказаного договору дарування було зумовлено не умисним наміром ухилення від виконання зобов`язання, а, насамперед, виниклою необхідністю у сім`ї відповідача ОСОБА_2 , який подарував спірну квартиру своєму синові ОСОБА_3 власне для проживання останнього та його сім`ї в ній. Відповідач ОСОБА_3 був та залишається зареєстрованим у вказаній спірній квартирі вже протягом тривалого часу, що зайвий раз підкреслює дійсність укладеної угоди, а також реальність намірів та правових наслідків укладення такої угоди. Сама лише наявність фінансового зобов`язання перед позивачем не є безумовною підставою для обмеження розпорядження відповідачем ОСОБА_2 належним йому нерухомим майном.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Кушніра В. Д. , у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного суду від 22 липня 2021 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що, посилаючись на встановлення судом апеляційної інстанції обставин, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник не зазначив, які саме докази на його думку є недопустимими. Доводи відповідача ОСОБА_2 щодо недопустимості доказів, є недоречними, безпідставними та недоведеними, такими, що ґрунтуються виключно на власних припущеннях відповідача ОСОБА_2 та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Апеляційним судом у відповідності до вимог частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку зібраним у справі доказам. Інші доводи касаційної скарги зводяться до висловлення незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин.