Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
місто Київ
справа № 759/17952/18
провадження № 61-10117св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, постановлену колегією суддів у складі Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року, постановлене суддею Сеньком М. Ф., та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Сушко Л. П., Іванової І. В., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2018 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя просила:
- визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 72, 80 кв. м;
- визнати легковий автомобіль марки "Honda", реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 210 000, 00 грн грошової компенсації вартості 1/2 частки зазначеного автомобіля;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину коштів, які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_2, в сумі 200 000, 00 грн;
- визнати за нею право приватної власності на майно: пральну машину "Ariston" AQS62L09EU, телевізор "Sony Bravia" KDL-40BX421, домашній кінотеатр "Yamaha" NS-SW280, кухонний комбайн "Braun" R700#15042, пилосос миючий "Zelmer" VC79, меблі системи "Піонер": шафу кутову А, комп`ютерний стіл G, комод 700 МДФ К, пенал МДФ V, шафу D, полицю підвісну МДФ Р, а також диван "Стелла" (160, 201, MARS 0106), кухонний набір фабрики меблів БІС: стіл овальний розсувний "Шедевр-міні" та 4 стільці "Модерн";
- виділити у власність ОСОБА_2 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 72, 80 кв. м, холодильник "Атлант" XM6026-100 серія 0352046984, музичний центр "JVC" SP-UXG46 серія Т75075VX, електрочайник "Braun" WK300 серія S642351, мікрохвильову піч "Samsung" CE2718NR, телевізор "Samsung" CS Z741HCPDA06568Y, диван "Візит-2" помаранчево-молочного кольору, ліжко "НАТА" (вільха 200х160), матрац "Магія-7" (200х160), шафу дводверну дзеркальну та 2 пенали (колір вільха), вітрину та кутову шафу під TV, праску "Tefal" Aquaspeed FV5375 eo/23-4313R, Blu-RayDisk/DVD плеєр "Sony"
BDP-S185#1538228.
ОСОБА_2 у червні 2019 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та з урахуванням уточнених вимог просив:
- визнати за ним право особистої приватної власності на 394/500 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 72, 80 кв. м;
- визнати спільною сумісною власність подружжя 106/500 часток цієї квартири, і в порядку поділу майна подружжя визнати за кожною із сторін право власності на 53/500 частки спірної квартири.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 04 жовтня 2019 року Святошинський районний суд міста Києва залишив без розгляду позов ОСОБА_1 в частині вимоги про стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини коштів, які знаходяться на його банківських рахунках.
Рішенням від 13 січня 2020 року Святошинський районний суд міста Києва задовольнив частково позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 72, 80 кв. м, житловою площею 44, 5 кв. м; холодильник "Атлант" ХМ6026-100, серія 0352046984, вартістю 3 930, 00 грн; диван "Візит-2", вартістю 3 490, 00 грн; меблі системи "Піонер": шафу кутову А, комп`ютерний стіл G, комод 70 МДФ К, пенал МДФ V, шафа D, полицю підвісну МДФ Р, вартістю 6 304, 00 грн; ліжко "Ната" (вільха 200х160), вартістю 2 730, 00 грн; матрац "Магія-7" (200х170), вартістю 2 950, 00 грн.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за ОСОБА_2 право власності на: 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 72, 80 кв. м, житловою площею 44, 5 кв. м; пральну машину "Ariston" AGS62L09EU, 2013 року випуску, вартістю 3 999, 00 грн; пилосос миючий "Zelmer" VC79, 2014 року випуску, вартістю 3 399, 00 грн; диван "Стелла" (160, 201, MARS 0106), вартістю 8 929, 00 грн; електрочайник "Braun" WK300, серія S642351, вартістю 899, 00 грн.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 500, 00 грн компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки "Honda", модель CR-V, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Припинив право спільної сумісної власності на зазначене майно.
У задоволенні інших вимог позовів сторін відмовив.
Додатковим рішенням від 29 жовтня 2020 року Святошинський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 933, 24 грн в порядку розподілу судових витрат у справі.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив із того, що витрати у справі розподіляються пропорційно частці задоволених вимог, тому ОСОБА_1 мають бути компенсовані витрати в сумі 8 071, 37 грн, а ОСОБА_2 - 3 138, 13 грн. Оскільки вимоги сторін є однорідними та зустрічними, вони підлягають зарахуванню, відповідно в порядку розподілу судових витрат у справі з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 4 933, 24 грн.
Постановою від 11 травня 2021 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року.
Суд змінив рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 про поділ автомобіля марки "Honda", модель CR-V, реєстраційний номер НОМЕР_1, та стягнення з ОСОБА_2 компенсації вартості 1/2 частки цього автомобіля.
Виключив з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок про те, що транспортний засіб автомобіль марки "Honda", модель СR-V, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, проданий ОСОБА_2 після розлучення сторін.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 про поділ квартири АДРЕСА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ квартири АДРЕСА_1 залишив без змін.
Ухвалою від 01 червня 2021 року Київський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції керувався частиною п`ятою статті 370 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) та зробив висновок, що постановою від 11 травня 2021 року Київський апеляційний суд переглянув рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в частині, яку оскаржує ОСОБА_1, тому у суду немає підстав для повторного апеляційного перегляду оскаржуваного ОСОБА_1 судового рішення.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, повний текст якої складено 02 червня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із розподілом судових витрат між сторонами, здійсненим судом першої інстанції, а також не виявив підстав для стягнення з ОСОБА_2 понесених ОСОБА_1 витрат на оплату судової автотоварознавчої експертизи в розмірі 2 041, 00 грн, оскільки суд першої інстанції не врахував цей експертний висновок.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_1 18 червня 2021 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
29 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 на її користь 6 974, 24 грн у порядку розподілу судових витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року постановлено з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:
- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 та закрив апеляційне провадження, не надавши правової оцінки доказам, наданим на підтвердження порушення прав та інтересів ОСОБА_1 рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року, а також не врахував, що стаття 370 ЦПК України врегульовує питання щодо порядку розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, проте апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 відкрито раніше, аніж за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ;
- судом апеляційної інстанції застосовано частину п`яту статті 370 ЦПК України, відповідно до якої суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи, проте доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є різними. Зокрема, ОСОБА_2 оскаржував рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в частині оцінки правомірності стягнення з нього компенсації вартості автомобіля марки "Honda", модель СR-V, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, а ОСОБА_1 оскаржувала розмір компенсації вартості цього автомобіля.
Також ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 рокуухвалено з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:
- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження
№ 61-9124св20), від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20), щодо підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у серпні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзиви, у яких просив касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, а ухвалою від 09 липня 2021 року - за скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року.
Ухвалою від 02 червня 2022 року Верховний Суд призначив до судового розгляду справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Норми права, застосовані до спірних правовідносин
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України", заява № 15123/03 зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" ((Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98).
ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Де Жуфр да ла Праделль проти Франції" ((De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).