Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
місто Київ
справа № 264/3046/15-ц
провадження № 61-9194св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2020 року, постановлене суддею Іванченко А. М., та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"
(далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), у травні 2015 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 травня 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 22 400, 00 дол. США строком до 19 травня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлені кредитним договором № MR14G104000073.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 22 травня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Позичальник свої зобов`язання перед банком своєчасно не виконував, у зв`язку з чим станом на 24 квітня 2015 року утворилася заборгованість в розмірі 30 808, 99 дол. США, яка складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 24 962, 17 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 3 418, 70 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом в розмірі 477, 36 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором в розмірі 473, 10 дол. США, штрафу (фіксована частина) в розмірі 11, 10 дол. США, штрафу (відсоткова складова) в розмірі 1 466, 57 дол. США.
З урахуванням наведених обставин ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 30 808, 99 дол. США, що за курсом Національного банку України на 24 квітня 2015 року становило 694 126, 61 грн.
Стислий виклад позиції відповідачів
Відповідач ОСОБА_1 у вересні 2015 року звернувся до суду із зустрічним позовом про захист прав споживачів фінансових послуг, визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовував тим, що поточний рахунок для зарахування кредитних коштів банк не відкривав, отже фактично кредитних коштів за договором № MR14G1040000073 позивач за зустрічним позовом не отримував. Крім того, перед укладенням кредитного договору банк ввів позивача в оману, оскільки в порушення Закону України "Про захист прав споживачів" не повідомив реальну відсоткову ставку, яка фактично становить 14, 953 % замість 12 % річних, зазначених у договорі, та абсолютне значення подорожчання кредиту.
З огляду на викладене та з урахуванням уточнення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними кредитний договір від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073 та похідні від нього договори забезпечення - договір іпотеки від 22 травня 2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ним, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Апалько М. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 469, і договір поруки від 22 травня 2007 року, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 .
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області частково задовольнив позов АТ КБ "ПриватБанк".
Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість у розмірі 28 858, 23 дол. США, що еквівалентно 650 175, 92 грн, за кредитним договором від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073 та судові витрати у справі у розмірі 3 654, 00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовив.
Частково задовольняючи позов банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позичальник не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню із відповідачів. Також суд врахував, що правила статті2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" виключають відповідальність боржника перед кредитором зі сплати пені та комісії, штрафів з 14 квітня 2014 року до 24 квітня 2015 року.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності доказів, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір та додаткову угоду недійсними, оскільки під час підписання зазначеного договору та додаткової угоди позивач за зустрічним позовом ознайомився і погодився з умовами, мав намір укласти такий договір, отримав кредитні кошти, витратив їх, вчиняв дії щодо виконання зобов`язань за цим договором. Вимоги про визнання договору іпотеки та договору поруки недійсними є похідними від основного зобов`язання, тому також не підлягають задоволенню.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи скарги щодо незастосування судом положень частини першої статті 559 ЦК України є безпідставними, оскільки з позовом про визнання поруки припиненою відповідачі не зверталися.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 29 травня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 грудня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ КБ "ПриватБанк" у стягненні заборгованості з ОСОБА_2 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18 (провадження № 12-7гс20), щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), відповідно до якого боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього грошових коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема і з тієї підстави, що порука припинилася.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 15 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , а ухвалою від 02 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про відмову в стягненні з неї заборгованості з підстав припинення поруки. Тож хоча заявник і просить скасувати судові рішення повністю, проте відповідно до наведених доводів ОСОБА_2 не погоджується з оскаржуваними рішеннями лише в частині стягнення з неї як з поручителя заборгованості за кредитним договором. Доводи про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в іншій частині висновків, зокрема, в частині щодо стягнення заборгованості з позичальника, відмови в задоволенні зустрічного позову, в касаційній скарзі не наведені. З врахуванням зазначених підстав та правил частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині висновків про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 . Підстави для перегляду цих рішень в іншій частині висновків з урахуванням приписів статті 400 ЦПК України Верховним Судом не встановлені.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що22 травня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № MR14G1040000073, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 22 400, 00 дол. США строком до 21 квітня 2027 року зі сплатою 1, 00 % щомісяця за користування кредитними коштами та інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені договором.
22 травня 2007 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 уклали договір поруки № MR14G1040000073/1, за умовами якого вона взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язаннями позичальника за кредитним договором від 22 травня 2007 року № MR14G1040000073.
22 серпня 2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору № MR14G1040000073, якою внесли зміни до кредитного договору.
Згідно з розрахунком, наданим ПАТ КБ "ПриватБанк", заборгованість за кредитним договором станом на 24 квітня 2015 року становить 30 808, 99 дол. США та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 24 962, 17 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - в розмірі 3 418, 70 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом - в розмірі 477, 36 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов`язання за договором - в розмірі 473, 10 дол. США, штрафу (фіксована частина) - в розмірі 11, 10 дол. США, штрафу (відсоткова складова) - в розмірі 1 466, 57 дол. США.
Норми права, що застосовані до спірних правовідносин
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.
Згідно з частинами першою, другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша статті 559 ЦК України).
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Доводи касаційної скарги полягають у тому, що порука ОСОБА_2 припинилася на підставі частини першої статті 559 ЦК України.
Висновок суду апеляційної інстанції про невстановлення підстав для застосування положень частини першої статті 559 ЦК України з посиланням на те, що поручитель не звертався з позовом про визнання поруки припиненою, Верховний Суд визнає помилковим та таким, що зроблений без урахування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що "якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася".