Постанова
Іменем України
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 545/96/20
провадження № 61-4296св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Процая Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
Позовну заяву мотивував тим, що з 23 липня 2005 року до 05 квітня 2017 року сторони перебували у шлюбі, від якого мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням від 01 грудня 2014 року, яке набрало законної сили 19 грудня 2017 року, Полтавський районний суд Полтавської області стягнув з нього аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 08 жовтня 2014 року і до досягнення дітьми повноліття.
З дня призначення аліментів до листопада 2016 року він проживав разом з відповідачкою та дітьми по АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2, дітей утримував, доглядав, піклувався про них, виконував свій батьківський обов`язок.
Рішенням від 05 квітня 2017 року Полтавський районний суд Полтавської області шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвав, а рішенням від 11 травня 2018 року Полтавський районний суд Полтавської області визначив місце проживання малолітніх дітей разом з матір`ю - ОСОБА_2 .
Після припинення фактичних шлюбних відносин, у квітні 2017 року відповідачка пред`явила виконавчий лист до виконання, за яким 12 квітня 2017 року Полтавський РВ ДВС ГТУЮ у Полтавської області відкрив виконавче провадження № 53729768.
ОСОБА_2 не повідомила про ухвалення заочного рішення та пред`явила до виконання виконавчий лист лише у квітні 2017 року, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за аліментами за попередні роки.
Постановою від 07 травня 2019 року Полтавський апеляційний суд звільнив ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_2 за період часу з 01 листопада 2016 року до 01 липня 2018 року у розмірі 16 223,79 грн.
Позивач вважає, що є підстави для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами від дня їх призначення з 08 жовтня 2014 року до 01 листопада 2016 року.
Зазначає, що з липня 2018 року до 02 лютого 2019 року під час трудових відносин Товариство з обмеженою відповідальністю "Системи модернізації складів" (далі - ТОВ "Системи модернізації складів") останні відрахували аліменти з його заробітної плати.
З січня 2019 року він працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (далі - ТОВ "Долфі-Україна"), яке також утримує аліменти із його заробітної плати.
Отже, позивач має бути звільнений від сплати заборгованості за аліментами за цей період.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 19 листопада 2020 року Полтавський районний суд Полтавської області у позові відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 200,00 грн.витрат на правничу допомогу.
Рішення місцевий суд мотивував недоведеністю тієї обставини, що у період з 08 жовтня 2014 року по 01 листопада 2016 року діти проживали з ним та перебували на його утриманні, а за період з 01 липня 2018 року до 02 лютого 2019 року аліменти утримувались із заробітної плати тому заборгованість відсутня.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 15 лютого 2021 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості з аліментів за період з 08 жовтня 2014 року до 01 жовтня 2016 року та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 200,00 грн витрат на правничу допомогу скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Звільнив ОСОБА_1 від сплати 19 875,84 грн. заборгованості з аліментів за виконавчим листом № 2/545/1760/14, виданим 01 грудня 2014 року Полтавським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, за період з 08 жовтня 2014 року до 01 листопада 2016 року.
У стягненні 4 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 відмовив.
У решті рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19 листопада 2020 року залишив без змін.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 804,93 грн. відшкодування судового збору.
Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що на час виникнення заборгованості ОСОБА_1 за аліментами, починаючи з 08 жовтня 2014 року до 01 жовтня 2016 року, чинною була норма Сімейного кодексу, що дає підстави для звільнення платника аліментів від сплати заборгованості, яка виникла внаслідок несвоєчасного пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання без поважних причин - частина третя статті 197 СК України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Процай В. М. в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження адвокат Процай В. М. в інтересах ОСОБА_2 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 197 СК України у подібних правовідносинах без врахування висновку щодо застосування норми права, викладеної у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 523/1374/18.
Особа, яка подала касаційну скаргу, мотивувала її тим, що позивач не навів обставин, які могли б бути розцінені судом як поважні для звільнення його від заборгованості зі сплати аліментів, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що на час подачі позову заборгованість була відсутня, позивач фактично не погоджується із розрахунком заборгованості з аліментів, однак дії державного виконавця ним не оскаржені; суд апеляційної інстанції застосував норму матеріального права, яка втратила чинність на час подання позову.
У квітні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому адвокат Листопад Н. А. в інтересах ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Справа є малозначною, з огляду на пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, проте наведені у касаційній скарзі доводи дають підстави вважати, що розгляд справи у касаційному порядку має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Ухвалою від 30 березня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив дію постанови суду апеляційної інстанції, надіслав учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою від 08 червня 2022 року Верховний Суд справу призначив до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що з 23 липня 2005 року до 05 квітня 2017 року сторони перебували в шлюбі, від якого мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочним рішенням від 01 грудня 2014 року Полтавський районний суд Полтавської області стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини всіх видів доходу (заробітку), але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 08 жовтня 2014 року і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 26 липня 2018 року, Полтавський районний суд Полтавської області визначив місце проживання неповнолітніх дітей з ОСОБА_2
07 квітня 2017 року ОСОБА_2 подала виконавчий лист від 01 грудня 2014 року № 2/545/1760/14 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей до виконання.
Постановою від 12 квітня 2017 року державний виконавець Полтавського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області відкрив виконавче провадження ВП № 537229768 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
Рішенням від 24 січня 2019 року Полтавський районний суд Полтавської області звільнив ОСОБА_1 від сплати 35 863,57 грн. заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_2 за період часу з 01 листопада 2016 року до 01 липня 2018 року.
Постановою від 07 травня 2019 року Полтавський апеляційний суд рішення Полтавського районного суд Полтавської області від 24 січня 2019 року скасував у частині визначення розміру заборгованості з аліментів за спірний період та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково та звільнив його від сплати 16 223,79 грн. заборгованості з аліментів на користь ОСОБА_2 за період часу з 01 листопада 2016 року до 01 липня 2018 року.
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що з 01 листопада 2016 року до 01 липня 2018 року діти проживали разом з батьком ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою ТОВ "Системи модернізації складів" від 02 квітня 2019 року із заробітної плати ОСОБА_1 з травня до грудня (включно) 2018 року утримано 16 437,98 грн на сплату аліментів.
Відповідно до довідки ТОВ "Долфі-Україна" із заробітної плати ОСОБА_1 утримано аліментів 1 475,16 грн у січні 2019 року та 1 936,16 грн.у лютому 2019 року.
За наданими квитанціями ОСОБА_1 добровільно сплачував аліменти на утримання дітей: 12 лютого 2019 року - 2 030,00 грн; 11 березня 2019 року - 2 665,00 грн; 14 травня 2019 року - 23 200,00 грн.
Із складеного державним виконавцем розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 18 вересня 2018 року вих. № 15694, станом на 01 листопада 2016 року заборгованість за аліментами ОСОБА_1 складає 20 871,84 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду при застосуванні статті 197 СК України у подібних правовідносинах
Відмовляючи у позові, місцевий суд виходив із недоведеності позовних вимог.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині звільнення від сплати заборгованості з аліментів за період з 08 жовтня 2014 року до 01 жовтня 2016 року та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цей період була чинною норма статті 197 СК України, яка передбачала звільнення від сплати заборгованості з підстав несвоєчасного пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання без поважних причин і саме цією обставиною позивач мотивував свій позов.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки він дійшов їх унаслідок помилкового застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.
На підставі частини другої статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Частину третю статті 197 СК України, яка передбачала право суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред`явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти, виключено Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VII, що набув чинності 05 жовтня 2016 року.
Застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах перебувало предметом розгляду Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2020 року у справі № 523/1374/18 (на яку, зокрема посилалася особа, яка подала касаційну скаргу, як на приклад неоднакового застосування норми права) дійшов висновку про те, що частина третя статті 197 СК України, на яку посилався позивач, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на час подання позову вказана правова норма втратила чинність.
Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 610/3468/16-ц.
Суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, наведеного не врахував та помилково застосував до спірних правовідносин частину третю статті 197 СК України, яка втратила чинність на час подання позову.
Крім того, позивач звільнення від сплати заборгованості з аліментів на підставі частини третьої статті 197 СК України як підставу позову не зазначав.