ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 червня 2022 року
м. Київ
справа № 804/3018/18
адміністративне провадження № К/9901/65689/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №804/3018/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2018 (суддя Ільков В.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018 (головуючий суддя: Ясенов Т.І., судді: Суховаров А.В., Головко О.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №4398-1319-0464 від 02.02.2018.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2018, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2018 відкрито касаційне провадження у справі №804/3018/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Ухвалою від 27.06.2022 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 81.06.2022.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що спірне рішення податкового органу винесено з порушенням норм діючого податкового законодавства, а отже підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що відповідно з положень статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності, користування або оренди виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У свою чергу, продавцем ТОВ «ПВК «Сплав» право власності або право оренди на земельну ділянку, на якій розташовано придбаний позивачем об`єкт нежитлового нерухомого майна, не оформлювалося. Згідно з наданими суду документами, земельна ділянка належить СП «Споживчої кооперації «Комерційно-виробниче підприємство «Облкооппремпостач», який і повинен проводити сплату за земельну ділянку. Як зауважує позивач, придбання нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване. Також, позивач вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України, оскільки останні не відповідають суті справи. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення попередніх інстанцій у справі №804/3018/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач проти доводів касаційної скарги заперечив. У відзиві на касаційну скаргу податковий орган вказує, що позивачу правомірно нараховано зобов`язання з земельного податку за січень-грудень 2017 року. Як вважає відповідач, позивач є постійним користувачем земельної ділянки. Оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов`язок щодо сплати сум податкових зобов`язань зі сплати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права користування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою. Право користування земельною ділянкою позивач набув разом з набуттям права власності на об`єкти нерухомості, що на ній розташовані, а відтак є користувачем земельної ділянки, і відповідно, платником земельного податку. На думку відповідача, позивач помилково вважає, що відсутність факту державної реєстрації права власності або користування земельною ділянкою саме за позивачем, звільняє останнього від сплати земельного податку. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, 17.10.2013 між ОСОБА_2 та ТОВ «Промислово-виробнича компанія «Сплав» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с.7).
З вказаного договору купівлі-продажу слідує, що ОСОБА_2 придбала нерухоме майно, а саме: склад ангара літ. Ж-1, загальною площею 346,0 кв.м., склади - навіси літ. Ї-1,Ї'-1, І-1, які розташовані на земельній ділянці, загальною площею 2,3474 га, кадастровий номер 1210100000:09:265:0119, за адресою: АДРЕСА_1 .
08.08.2014 ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 08.08.2014 (а.с.19).
Згідно даних з державного земельного кадастру, земельна ділянка, площею 2,3474 га, на якій розташоване придбане позивачем нерухоме майно, належить СП «Споживчої кооперації «Комерційно-виробниче підприємство «Облкоопремпостач» на підставі державного акту на право постійного користування на земельну ділянку від 10.01.1996, номер державної реєстрації 000308 (а.с.10).
За період з січня по грудень 2017 року позивачем було сплачено земельний податок в розмірі 20331,00грн. з розрахунку 346 кв.м., площі земельної ділянки, що займає належне їй на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2013 нерухоме майно (а.с. 13-17).
02.02.2018 Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення №4398-1319-0464/1, яким визначено суму податкового зобов`язання за земельний податок з фізичних осіб за січень-грудень 2017 року ОСОБА_1 у розмірі 82910,86грн. (а.с.5).
Не погоджуючись з прийнятим податковим органом рішенням, позивач звернулась до суду з позовом про його скасування. В обґрунтування заявленого позову зазначила, у позивача за визначений податковим органом період були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розміщене придбане нею нерухоме майно, вона не є ні власником, ні орендарем цієї земельної ділянки, а тому відповідачем безпідставно винесено спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вказала, що зверталася до Дніпровської міської ради з приводу оформлення права власності на земельну ділянку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що незалежно від оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, особа, яка є власником будівлі, споруди (їх частини) з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно сплачує земельний податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 цього Кодексу визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.