ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22червня 2022 року
м. Київ
справа № 1-693/2010
провадження № 13-227зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої судді Крет Г. Р.,
суддів Британчука В. В, Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,
захисника (у режимі відеоконференції) Вань І. Р.,
прокурора Подоляка М. С.,
розглянула в судовому засіданні заяву захисника Вань Ірини Радиславівни, подану в інтересах ОСОБА_1, про перегляд вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року, ухвал Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2011 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом і
встановила:
Зміст оскаржуваних рішень національних судів і встановлені обставини справи
1. Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Тернопільської області від 09 березня 2011 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2012 року, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за частиною другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на підприємствах, установах чи організаціях незалежно від форм власності на строк 2 роки. На підставі статті 54 КК він позбавлений 10 рангу державного службовця.
2. На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 статті 76 цього Кодексу.
3. ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він як начальник відділу кадрового, аналітичного, нормативно-правового забезпечення та контролю за додержанням законодавства Територіальної державної інспекції праці в Тернопільській області - заступник головного державного інспектора праці в Тернопільській області, будучи державним службовцем 5-ї категорії 10 рангу, тобто службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду, під час виконання доручення керівництва з проведення перевірки фактів порушення законодавства про працю в ПП "Світ дитинства" приблизно о 15:00 07 квітня 2010 року у своєму службовому кабінеті у приміщенні на вул. Шпитальній, 7 у м. Тернополі отримав від директора ПП "Світ дитинства" ОСОБА_2 хабар у розмірі 3000 грн за невідображення в акті перевірки факту недотримання цим підприємством вимог законодавства про працю щодо надання працівникам ПП "Світ дитинства" відпустки без збереження заробітної плати терміном більше ніж на 15 днів та факту безпідставної невиплати працівникам цього підприємства заробітної плати.
Зміст рішення Європейського суду з прав людини
4. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 08 липня 2021 року у справі "ОСОБА_1 проти України" (заява № 43571/12), яке набуло статусу остаточного 08 жовтня 2021 року (далі - рішення), констатовано порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно порушення права на повагу до приватного життя через негласну відеозйомку заявника за відсутності передбаченого національним законодавством дозволу суду на її проведення.
5. Решту скарг заявника, в тому числі за пунктом 1 статті 6 Конвенції, зокрема щодо використання результатів відеозйомки як доказу вини у його справі, ЄСПЛ визнав явно необґрунтованими і відхилив як неприйнятні(пункти 46, 54 рішення ЄСПЛ).
6. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь ОСОБА_1 4500 (чотири тисячі п`ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та 1500 (одна тисяча п`ятсот) євро компенсації судових та інших витрат. Вимогу про відшкодування матеріальної шкоди Суд відхилив.
Позиція заявника й інших учасників судового провадження
7. У заяві про перегляд судових рішень захисник Вань І. Р., посилаючись на констатоване ЄСПЛ у справі "ОСОБА_1 проти України" порушення статті 8 Конвенції щодо заявника, ставить питання про скасування вироку і ухвал судів апеляційної та касаційної інстанцій та закриття кримінальної справи на підставі пункту 2 статті 213 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК 1960 року).
8. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на необхідність надання іншої оцінки доказу, що був отриманий з порушенням конвенційних прав людини, визнання його ключової ролі в засудженні заявника та виключення з обвинувачення як такого, що є недопустимим і, на думку захисника, не міг бути покладений національними судами в основу обвинувачення.
9. Таким є речовий доказ - відеокасета із записом зустрічі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 07 квітня 2010 року. Визнання його недопустимим та виключення з обсягу обвинувачення, на думку захисника, істотно вплине на результат розгляду справи по суті, оскільки інших належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 матеріали кримінальної справи не містять.
10. Крім того, захисник наводить аргументи щодо незаконності протоколу огляду місця події, вказує, що суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були присутні під час проведення огляду місця події. Також захисник зазначає про належним чином не перевірені судами апеляційної та касаційної інстанції доводи, що містяться в апеляційних і касаційних скаргах сторони захситу.
11. У судовому засіданні захисник підтримала позицію, викладену в заяві про перегляд судових рішень, однак просила закрити кримінальну справу за пунктом 1 частини 1 статті 6 та пунктом 1 статті 213 КПК 1960 року. ОСОБА_1 надіслав клопотання в якому підтримав заяву захисника та просив розглядати справу без його участі.
12. Прокурор вважав, що підстав для задоволення заяви немає.
Позиція Великої Палати та мотиви ухвалення постанови
13. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Це відбувається шляхом врахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
14. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом, іншими нормативно-правовими актами.
15. Відповідно до абзацу дев`ятого частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення ЄСПЛ передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
16. Відповідно до статті 10 вказаного Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції та протоколів до неї; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Частиною третьою цієї статті передбачено, що відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
17. У заяві про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_1 захисник порушує питання про забезпечення заявнику такого заходу індивідуального характеру, як повторний розгляд справи зі скасуванням судових рішень як незаконних і ухваленням рішення про закриття кримінальної справи щодо нього. Однак вказана заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
18. Як убачається зі змісту рішення ЄСПЛ, заявник скаржився за статтею 8 Конвенції на проведення працівниками міліції відеозйомки його зустрічі з потерпілим без рішення суду та за пунктом 1 статті 6 Конвенції на визнання його винним в одержанні хабара на підставі незаконно отриманих доказів, у тому числі за результатами проведення негласної відеозйомки без рішення суду, та вказував, що його аргумент стосовно недопустимості цього доказу не був належним чином розглянутий на національному рівні.
19. Розглянувши скаргу ОСОБА_1 за статтею 8 Конвенції, Суд констатував порушення права заявника на повагу до його приватного життя через відеозйомку негласної слідчої дії щодо нього без рішення суду та постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на його користь 4500 (чотири тисячі п`ятсот) євро відшкодування моральної шкоди та 1500 (одна тисяча п`ятсот) євро компенсації судових та інших витрат.