Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
місто Київ
справа № 638/12779/20
провадження № 61-12308св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Департамент реєстрації Харківської міської ради,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2021 року, ухвалене суддею Рибальченко Л. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Бурлаки І. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вересні 2020 року звернулися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 30 вересня 2019 року щодо зняття їх з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання відповідача поновити їх за місцем реєстрації за цією адресою.
Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони з 06 березня 2002 року були зареєстровані та фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Проте 30 вересня 2019 року без їхньої згоди та без будь-якого рішення суду їх знято з реєстрації за зазначеною адресою.
Листом від 15 вересня 2020 року Департамент реєстрації Харківської міської ради повідомив, що підставою зняття їх з реєстрації є договір дарування квартири від 27 вересня 2019 року. Новий власник квартири ОСОБА_3 подала заяву до Департаменту реєстрації Харківської міської ради про зняття їх з реєстрації.
Позивачі вважали, що дії відповідача щодо зняття їх з реєстрації порушують їх права на житло та користування житловим приміщенням.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Департамент реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 02 лютого 2021 року Дзержинський районний суд міста Харкова частково задовольнив позов.
Визнав протиправним та скасував рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 30 вересня 2019 року щодо зняття з реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі не зверталися із заявами до відповідача про зняття їх з реєстраційного обліку за місцем проживання, суд не ухвалював рішення про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, тому зняття позивачів з реєстраційного обліку за місцем проживання є незаконним. Суд першої інстанції зробив висновок про те, що перехід права власності від однієї особи до іншої не може бути єдиною та достатньою підставою для припинення права користування житловим приміщенням.
Постановою від 22 червня 2021 року Харківський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2021 року в оскаржуваній частині - без змін
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками цього суду про те, що за браком заяви особи про зняття її з реєстраційного обліку за місцем її проживання - факт переходу права власності на житло не є безумовною підставою для зняття її з реєстраційного обліку за адресою цього житлового приміщення.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Департамент реєстрації Харківської міської ради 21 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Департамент реєстрації Харківської міської ради, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), проте не врахував окрему думку у цій справі, у якій зазначено, що з припиненням права власності особи втрачається й право користування житловим приміщенням у члена його сім`ї. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц (провадження № 61-18966св18);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у новій редакції;
- суд першої інстанції застосував положення статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" у нечинній (попередній) редакції, а саме 2011 року, однак зазначена норма права мала бути застосована у редакції, що діяла на час зняття позивачів з реєстраційного обліку за місцем їх проживання, а саме 30 вересня 2019 року, яка визначала право зняття з реєстраційного обліку осіб за їх місцем проживання на підставі документів, що свідчать про припинення права користування житловим приміщенням у зв`язку з відчуженням.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у листопаді2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзив, у якому просили касаційну скаргу Департаменту реєстрації Харківської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що квартира АДРЕСА_2 на праві приватної власності належала ОСОБА_4, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 березня 2019 року.
У зазначеній квартирі було зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 березня 2002 року, що підтверджується їх паспортами громадянина.
27 вересня 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О., за № 5697; здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 .
30 вересня 2019 року ОСОБА_3 подала до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради заяву про зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
30 вересня 2019 року відповідач ухвалив рішення про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зазначеною адресою у зв`язку з припиненням у цих осіб підстав на право користування житловим приміщенням в силу його відчуження.
Право, застосоване судом
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Право на житло є одним з фундаментальних прав людини, гарантованих не тільки Конституцією України, а і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), має велике економічне і соціальне значення, а тому суд при вирішенні спору, пов`язаного з правами на житло, зобов`язаний встановити не тільки законність втручання у право на повагу до житла та його мету, а також необхідність такого втручання в демократичному суспільстві.
Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі гарантується, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1990 року у справі Powell and Rayner v. the U.K.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року в справі Gillow v. the U.K.), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року в справі Larkos v. Cyprus).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.