ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/20782/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
за участі секретаря судового засідання Кравченко О.В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз",
представник - Свідунович Р.І. (в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon"),
відповідач 1 - Міністерство енергетики України,
представник - Слуценко Р.П. (довіреність від 04.01.2022, № 26/1.1-17.2-4, в порядку самопредставництва),
відповідач 2 - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
представник - Усачова А.І.,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України,
розглянув у судовому засіданні (в режимі відеоконференції за межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку "EasyCon") касаційну скаргу
Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.02.2021
у складі судді: Баранов Д.О.
та постанову Північного апеляційного господарського суду
від 04.11.2021
у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючого), Станіка С.Р., Шаптали Є.Ю.,
у справі за позовом
Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
до Міністерства енергетики України
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна казначейська служба України
про стягнення 307 268 616,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заявника
1. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про відшкодування 307 268 616,00 грн.
1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що умисні дії відповідачів щодо неврахування в тарифах на розподіл природного газу фактичних виробничо-технологічних витрат/втрат газу (ВТВ) спричинили позивачу збитки у зазначеному розмірі.
Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення
2. Рішенням від 12.02.2021 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (ідентифікаційний код 03349039, далі - позивач) до Міністерства енергетики України (ідентифікаційний код 37552996, далі - відповідач 1) та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ідентифікаційний код 39369133, далі - НКРЕКП, відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Державної казначейської служби України (ідентифікаційний код 37567646) про відшкодування 307 268 616,00 грн. - відмовив (том 18, а. с. 77 - 87).
2.1. Місцевим судом встановлено, що постановою НКРЕКП № 598 від 30.04.2014 та постановами НКРЕКП № 520 від 03.03.2015, № 1905 від 30.06.2015, № 2403 від 24.09.2015 були встановлені тарифи на послуги розподілу природного газу на 2015 рік. При цьому у 2014-2015 році розрахунок тарифів на транспортування природного газу розподільними трубопроводами здійснювався відповідно до Методики розрахунку тарифів на транспортування та постачання природного газу для підприємств з газопостачання та газифікації, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, № 983 від 04.09.2002 (далі - Методика).
2.2. З урахуванням положень частини першої статті 3 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який діяв до 01.10.2015), пункту 4 частини третьої статті 3 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (який діяв у 2014-2015), підпункту 14 пункту 4 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом Президента України № 382/2011 від 06.04.2011 (норма діяла протягом 2014-2016 років), пунктів 1.3., 1.4. Наказу № 737, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.11.2011 за № 1361/20099, статті 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення", місцевий суд визнав необґрунтованими доводи скаржника про те, що у зв`язку з неправомірними діями відповідачів з встановлення занижених розмірів нормативних втрат та ВТВ позивач вимушений був придбати газ за власні кошти для покриття таких втрат.
2.3. Місцевий суд зазначив, що Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/15132/15 не розглядав питання щодо обґрунтованості прогнозованих позивачем річних обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу. Суд зауважив, що ні позивач, ні господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки установлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора) відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, та частин третьої, шостої статті 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
2.4. Надаючи оцінку змісту наявного в матеріалах справи висновку Науково-дослідного інституту судових експертиз від 13.04.2020 № 6867/18-45/8043/20-72, місцевий суд дійшов висновку, що оскільки визначення рівня тарифу в межах розгляду господарської справи неможливий, а розмір обсягів фактичних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу (понад нормативно затверджені Міністерством енергетики та вугільної промисловості України планові величини) судово-економічною експертизою не визначений через відсутність у експертів спеціальної компетенції, не можна вважати доведеними твердження позивача про те, що встановлений відповідачем 2 рівень тарифу є економічно невигідними для позивача.
2.5. Суд також зазначив, що зв`язок між встановленим відповідачем 2 рівнем тарифу, складовою частиною якого затверджений відповідачем 1 річний розмір обсягів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу та понесеними позивачем витратами на придбання природного газу за укладеним 04.01.2013 договором з ПАТ "Нафтогаз України", є неочевидним.
2.6. З огляду на положення статті 56 Конституції України, статей 15, 22, 1173, 1174 ЦК України, частини першої статті 14, статей 74, 76 -79 ГПК України та встановлені судом обставини, місцевий суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обґрунтованості своїх вимог у деліктному зобов`язанні.
2.7. Доводи відповідача 2 щодо непідвідомчості цього спору господарському суду і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства суд визнав помилковими, оскільки спори між юридичними особами щодо деліктних зобов`язань підлягають розгляду господарськими судами.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
3. Постановою від 04.11.2021 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 залишив без задоволення;
рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 - залишив без змін (том 19, а. с. 69 - 83).
3.1. Апеляційний суд, з огляду на встановлені обставини, погодився з обґрунтованістю висновку місцевого суду про те, що встановлення тарифів на розподіл природного газу належить до виключних повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до пункту 7 частини третьої статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015, частини третя, шоста статті 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015.
3.2. З огляду на положення статей 1173, 1174 ЦК України, статей 74, 76 ГПК України, встановлені судами обставини та наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність доводів скаржника та погодився із висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
4. Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" 10.01.2022 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/20782/17.
5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/20782/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Білоус В.В., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2022.
6. Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/20782/17 за касаційною скаргою АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021, повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 відбудеться 15.03.2022 об 11:30.
7. Ухвалою від 13.04.2022 Верховний Суд розгляд касаційної скарги АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 910/20782/17 призначив на 07.06.2022, 11:15.
8. Ухвалою від 01.06.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" про проведення судового засідання дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
9. Від представників Міністерства енергетики України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначені учасники справи просили касаційну скаргу АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" залишити без задоволення, оскаржувану постанову залишити без змін.
10. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (від 22.05.2022 № 2263-IX), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 910/20782/17 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
11. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (07.06.2022) від учасників справи не надійшло обґрунтованих заяв чи клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 07.06.2022.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника
(АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз")
12. Скаржник доводив, що оскаржувані рішення були прийняті без врахування висновків Верховного Суд, викладених у постановах від 16.01.2019 у справі № 826/13850/17, від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.
12.1. Скаржник доводив, що внаслідок скасування Наказу Міненерговугілля від 02.03.2015 № 122 та бездіяльності НКРЕКП між позивачем та державою в особі відповідачів виникли деліктні правовідносини. На думку скаржника, право на відшкодування завданої йому майнової шкоди виникло через відсутність встановлення економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу та на підставі статті 56 Конституції України, статей 1173, 1175 ЦК України. При цьому, на думку скаржника, факт умисного заниження обсягів ВТВ підтверджено у адміністративній справі № 826/15132/15 (постанова Окружного адміністративного суду від 25.09.2015), а також відображено у Висновку експертів від 13.04.2020 № 6867/18-45/8043/20-72, відповідно до якого за сукупністю наявних документів фактичний обсяг природного газу на покриття виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат ПАТ "Львівгаз" в 2015 році підтверджується в обсязі 85 775,8 тис. куб. м., а витрати товариства з придбання природного газу на потреби ВТВ підтверджується на суму 584 429 605, 44 грн. без ПДВ.
12.2. Скаржник аргументував, що у цьому випадку умисні дії відповідачів призвели до утворення в 2015 році кредиторської заборгованості у позивача через незатвердження Міністерством енергетики та вугільної промисловості України для AT "Львівгаз" обсягів ВТВ на 2015 рік на підставі Методик та врахування НКРЕКП тарифу на розподіл обсягів ВТВ в розмірі, що значно нижчий від фактичного. В результаті чого в тарифі на розподіл для AT "Львівгаз" в 2015 році, на думку скаржника, з вини відповідачів не були враховані обсяги газу, фактично використані AT "Львівгаз".
12.3. Також, на думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанції порушено положення статей 2,7,11, 13, 42, 73 - 80, 86, 98 - 107, 236, 237, 238, 269, 275, 277 ГПК України щодо повноти оцінки доказів та всебічного з`ясування обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та заперечень.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
13. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
14. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
15. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 12 - 12.3. описової частини цієї постанови.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
16. Предметом спору у цій справі є позовна вимога Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про відшкодування 307 268 616,00 грн. збитків, які виникли внаслідок неврахування в тарифах на розподіл природного газу фактичних виробничо-технологічних витрат/втрат газу (ВТВ).
17. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
18. Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
19. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
20. Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності, передбачена статтею 1175 ЦК України. Відшкодування такої шкоди характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, та особливий спосіб заподіяння шкоди - у результаті прийняття нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
21. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
22. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
22.1. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
22.2. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
22.3. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії/бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.