Постанова
Іменем України
27 червня 2022 року
м. Київ
справа № 356/177/18
провадження № 61-11895св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт, дії та рішення якого оскаржуються- державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцька Алла Сергіївна,
заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог скарги
У січні 2021року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. (далі - Печерський РВ ДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ)) заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»
(далі - АТ КБ «ПриватБанк»), Всеукраїнська громадська організація «Фінансова грамота України» (далі - ВГО «Фінансова грамота України»),
у якій просила визнати незаконними дії державного виконавця
Левіцької А. С. та визнати незаконними та скасувати повідомлення
від 11 грудня 2020 року про повернення виконавчого документу.
Скарга мотивована тим, що 20 листопада 2018 року Березанським міським судом Київської області у справі за позовом ОСОБА_1 до
ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа- ВГО «Фінансова грамота України» про захист порушених прав споживача, розірвання договору банківського дебетового карткового рахунку та про повернення залишку грошових коштів, було винесено рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме: договір банківського дебетового карткового рахунку від 13 лютого 2009 року № НОМЕР_1 , укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , розірвано, в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової суми в розмірі 14,93 грн, яка залишилась на відкритому картковому рахунку, відмовлено.
03 грудня 2020 року, на вищезазначене рішення було видано виконавчий лист та пред`явлено його стягувачем на виконання до Печерського РВ ДВС
у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ).
11 грудня 2020 року державним виконавцем Левіцькою А. С. було винесено та направлено стягувачу повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»
у зв`язку з тим, що виконавчий документ не містить заходів примусового виконання рішень.
Заявник указувала, що зі змісту резолютивної частини рішення у справі
№ 356/177/18 вбачається, що по своїй суті дане рішення є рішенням немайнового характеру, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, а саме: розірвати договір банківського дебетового карткового рахунку
від 13 лютого 2009 року № НОМЕР_1 , укладений між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , тобто, резолютивна частина рішення містить чітке зобов`язання, яке необхідно вчинити боржнику.
У виконавчому листі визначений боржник, на якого покладається обов`язок щодо виконання цього рішення немайнового характеру, а саме розірвати вказаний договір банківського дебетового карткового рахунку.
Зміст виконавчого листа № 356/177/18, виданий 03 грудня 2020 року Березанським міським судом Київської області, дає підстави для висновку, що даний виконавчий лист відповідає вимогам до виконавчого документа встановленим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у ньому чітко вказано ті дії, які боржника зобов`язано вчинити та спосіб їх виконання, а порядок виконання рішень такого характеру встановлено статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Таким чином, повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є помилковим, незаконним та таким, що грубо порушує її інтереси, як стягувача.
Посилаючись на вказані обставини, заявник просила скаргу задовольнити.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 18 лютого
2021 року (у складі судді Голік Г. К.) скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірними дії державного виконавця Печерського РВ ДВС
у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ)
Левіцької А. С. щодо винесення повідомлення від 11 грудня 2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Визнано неправомірним та скасовано повідомлення від 11 грудня 2020 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, винесене державним виконавцем Печерського РВ ДВС
у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ)
Левіцькою А. С.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що захід примусового виконання визначений резолютивною частиною рішення Березанського міського суду Київської області від 20 листопада 2018 року, тому повернення виконавчого документа без прийняття до виконання грубо порушує право стягувача на примусове виконання рішення суду, а також є недопустимим з огляду на вимоги, визначені статтею 18 ЦПК України, у зв`язку з чим повідомлення про повернення виконавчого листа без прийняття до виконання підлягає скасуванню.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року ухвалу Березанського міського суду Київської області від 18 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що державний виконавець, приймаючи рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, діяла відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» в межах повноважень, визначених законом, та правомірно повернула виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду про розірвання договору припиняє його дію на майбутнє з моменту набрання таким рішенням суду законної сили, а тому таке рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішення, оскільки не містить подальших зобов`язань про вчинення певних дій, так як таке зобов`язання припинено відповідно до положень частини третьої статті 653 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня
2020 року у справа № 754/2223/15-ц (провадження № 14-568св19), постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 (провадження № 61-2627св21) та постанові Вищого господарського суду від 24 жовтня 2012 року у справі № 5/23/07.
Також заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах), а саме вказує, що повернення виконавчого документу, який був виданий на підставі рішення суду, що вступило в законну силу державним/приватним виконавцем стягувану без прийняття до виконання на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з тим, що виконавчий документ не містить заходів примусового виконання рішень, що фактично нівелює законодавчо закріплений принцип обов`язковості виконання рішення суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржене повідомлення державного виконавця є необґрунтованим, оскільки виконавчий лист містить чітке визначення дій, які слід вчинити боржнику, а тому у державного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання та для направлення стягувачу відповідного повідомлення.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» подало додаткові пояснення,
в яких вказувало, що постанова апеляційного суду є законною
і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 20 листопада 2018 року розірвано договір банківського дебетового карткового рахунку від 13 лютого 2009 року № НОМЕР_1 , укладений між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Відмовлено в частині стягнення
з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 14,93 грн, яка залишилась на відкритому на її ім`я згідно договору карткового рахунку від 13 лютого 2009 року № НОМЕР_1 , банківському картковому рахунку.
03 грудня 2020 року представником ОСОБА_1 було отримано виконавчий лист.
11 грудня 2020 року державний виконавець Печерськогог РВ ДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцька А. С. винесла повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, з тексту якого вбачається, що виконавчий лист № 356/177/18, виданий 03 грудня 2020 року, повертається стягувачу на підставі пункту 7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», яке стягувач отримав 14 січня 2021року.
Повідомлення не містить підпису державного виконавця.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.