Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 710/528/21
провадження № 61-14653св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людинина ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 08 червня 2021 року у складі судді Сивоконя С. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 липня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодуваннямайнової шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з наказом Уповноваженого з прав людини від 06 травня 2019 року № 275/к ОСОБА_1 є державним службовцем, що обіймає посаду головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого з прав людини згідно з протоколом засідання конкурсної комісії для проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби категорії Б та В від 16 квітня 2019 року № 10.
Майнова шкода завдана позивачу у зв`язку зі стягненням з нього виконавчого збору та витрат виконавчого провадження в загальній сумі
20 132,81 грн внаслідок невиконання відповідачем судового рішення щодо його бездіяльності, пов`язаної з неналежним реагуванням відповідача на скаргу громадян.
Відповідно до наказу від 15 лютого 2021 року № 211/к до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани за допущену бездіяльність, який ним не оскаржувався.
На підставі викладеного позивач просив стягнути з ОСОБА_1 завдану майнову шкоду в розмірі 20 132,81 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 08 червня
2021 року, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 27 липня 2021 року, закрито провадження у справі. Роз`яснено позивачу його право звернутися з адміністративним позовом до Черкаського окружного адміністративного суду.
Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що збитки, про стягнення яких просить позивач, виникли внаслідок визнання постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня
2020 року у справі № 580/4158/19 протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та одночасно Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (відповідача у справі, що переглядається) при розгляді скарги громадянина від 24 липня 2019 року. При вирішенні адміністративним судом питання про протиправність дій (бездіяльності), що призвели в подальшому до стягнення коштів з Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, не відбулося розмежування міри відповідальності як Секретаріату, так і Регіонального представника, тому для вирішення питання про покладення відповідних збитків саме на працівника (Регіонального представника) суд має встановити міру його відповідальності, визначити конкретні дії чи бездіяльність працівника, що призвели до виникнення таких збитків, надавши оцінкув тому числі наказу про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності (від 15 лютого 2021 року № 211/к про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани за допущену бездіяльність). За відсутності вирішення адміністративним судом питання про відповідальність саме регіонального представника в аспекті спричинення його роботодавцю збитків, окремо розглядати вимоги про відшкодування таких збитків у межах цивільного судочинства буде передчасним.
За наслідками розгляду справи № 818/1688/16 (постанова від 5 грудня
2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, виходила з таких міркувань: у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи; водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення; вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Тому ця справа за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення збитків, завданих особою, що проходила публічну службу (державну службу), має розглядатися у порядку адміністративного судочинства
Апеляційний суд відхилив посилання скаржника на те, що предмети спору у справі № 818/1688/16 та в цій справі є різними, оскільки в обох справах вирішувалося питання про відшкодування шкоди за вимогами роботодавця за рахунок особи, що проходила публічну службу, завданої такою особою майнової шкоди у ході виконання своїх трудових обов`язків. В обох справах шкода виникла з протиправних дій чи бездіяльності осіб, що проходили публічну службу, що є важливим для визначення юрисдикції, оскільки суд має оцінити при вирішення спору, у тому числі, і правомірність дій працівника. Доводи скаржника про те, що такий спосіб захисту не передбачено КАС України є помилковими, оскільки за положеннями частини четвертої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (без обмеження певними способами захисту). У разі виникнення питання про відшкодування шкоди, що мало місце під час проходження публічної служби, відповідний суб`єкт матиме право на звернення з такими позовними вимогами саме до адміністративного суду. Доводи скаржника про те, що при розгляді справ, пов`язаних з проходженням публічної служби, завданням адміністративного суду є захист громадян, а не суб`єктів владних повноважень, як у цій справі, є необґрунтованими, оскільки таких положень норми КАС України не містять.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скаргамотивована тим, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 818/1688/16стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, оскільки відповідач не скористався правом оскарження рішення дисциплінарної комісії, то він погодився з її висновками та рішенням. У справі, що переглядається, предметом позову є вимога про стягнення з відповідача грошових коштів, які сплачено позивачем за невиконання рішення суду відповідачем, що є встановленим фактом та не оскаржувалось. Відповідач не є матеріально відповідальною особою, а його дії, якими завдано шкоди, не пов`язані з майновим правопорушенням. Завдання шкоди та процес її відшкодування в цьому випадку не підпадають під визначення публічно-правового спору, оскільки є деліктним зобов`язанням з конкретно визначеним суб`єктним складом - боржником, який завдав збитків, та кредитором, якому завдані збитки, що мають бути відшкодовані. Жодної вимоги про вирішення публічно-правового спору позивач не заявляв.
Іншим різновидом відповідальності державного службовця є матеріальна відповідальність, підставою для застосування якої є службове майнове правопорушення, про що йде мова в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 818/1688/16, у якій відступлено від власного висновку, викладеного у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 08 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі
№ 755/2258/17 про те, що спори за позовом суб`єкта владних повноважень про стягнення збитків/відшкодування шкоди, завданих особою, що перебуває або державній/публічній службі, мають вирішуватися за правилами цивільного судочинства. Тому правовідносини у справах № 818/1688/16,
№ 815/5027/15, № 755/2258/17, № 533/934/15-ц та у справі, що переглядається, не є подібними.
За своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір у цій справі є приватноправовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Висновок Верховного Суду щодо порядку вирішення справ про стягнення коштів суб`єктом владних повноважень з державного службовця, який не є матеріально відповідальною особою і за відсутності умов вчинення ним майнового правопорушення, відсутній.
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржені рішення є законними, а тому підстав для їх скасування немає.
Відзив мотивований тим, що обґрунтовуючи належність розгляду даного спору за правилами цивільної судочинства позивач послався на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від
10 квітня 2018 року у справі N 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі N 755/2258/17. Разом з тим, згідно з постановою від 05 грудня 2018 року, справа № 818/1688/16 (п. 47) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у перелічених постановах. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду підтвердила у постанові від 22 січня 2020 року, справа № 813/1045/18.