Постанова
Іменем України
27 червня 2022 року
місто Київ
справа № 202/1188/19
провадження № 61-11828св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернулася до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалістю два місяці з часу набрання рішенням суду законної сили.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є дочкою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; вона народилася та постійно проживає у Російській Федерації. Відносини з батьком склалися досить непрості, міцного родинного зв`язку між батьком та нею не було, у зв`язку з чим вона здебільшого спілкувалася телефоном із родичами та постійно цікавилася про батька через них, які запевняли її, що ОСОБА_4, почуває себе добре. Родичі приховали від неї факт смерті батька.
Позивачу стало відомо про смерть батька лише у 2017 році. Після отримання відомостей про його смерть позивач видала у Російській Федерації довіреність на представництво її інтересів у нотаріальній конторі та в суді з приводу питання прийняття спадщини після смерті батька.
Постановою від 01 березня 2018 року державний нотаріус Шостої дніпровської державної нотаріальної контори відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 на майно, що залишилося після смерті її батька.
Позивач зазначала, що пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки знаходилася на великій відстані від України та місця проживання спадкодавця, несвоєчасно отримала відомості про стан здоров`я та смерть батька, з яким перебувала у складних відносинах та особисто не спілкувалася, тому із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк до нотаріальної контори не звернулася.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про визнання позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 16 вересня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська позов задовольнив.
Визначив ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Додатковим рішенням від 12 січня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що пропущення позивачем шестимісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини пов`язано з істотними труднощами для неї, оскільки вона перебувала на значній відстані від місця відкриття спадщини, була позбавлена можливості спілкуватися зі своїм батьком через небажання останнього та не могла бути своєчасно обізнаною про факт смерті батька через умисне приховання іншими членами сім`ї та близькими родичами відомостей про факт смерті ОСОБА_4, і тому з об`єктивних причин не вчинила своєчасно дій з подання заяви про прийняття спадщини.
Постановою від 16 червня 2021 року Дніпровський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив, здійснив розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції зазначив, що перебування спадкоємця на значній відстані від місця відкриття спадщини не є поважною причиною для визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки зазначене не перешкоджало позивачу звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Посольства України в Російській Федерації. Апеляційний суд врахував тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, а також встановлені обставини, дійшов висновку, що позивачем не доведено існування об`єктивних та неподоланних перешкод для прийняття спадщини, а отже, не доведено, що пропуск зазначеного строку відбувся з поважних причин. Суд звернув увагу на те, що недотримання позивачем законодавчо встановленого строку для прийняття спадщини призвело до припинення права на спадкування, а безпідставне надання додаткового строку на прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права, є протиправним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 16 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасувати, залишити в силі рішення Індустріального районного суд м. Дніпропетровська від 16 вересня 2020 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:
- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17 (провадження № 61-17764св20). Відповідно до зазначеного висновку поважними причинами пропуску такого строку визнаються: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не врахував показання свідків, допитаних судом першої інстанції;
- суд апеляційної інстанції безпідставно застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19), у яких обставини справи не є подібними із обставинами у справі № 202/1188/19 щодо оцінки дій спадкоємця (добросовісна необізнаність та бездіяльна недбалість).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду відповідачі не подавали.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції,
серії НОМЕР_1, про що складено відповідний актовий запис № 288.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на все належне йому майно.
ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження від 24 травня 1983 року, запис в Книзі реєстрації актів про народження № 1032, та довідками про укладення шлюбу ОСОБА_6 .
Відповідно до матеріалів спадкової справи № 150/2013, заведеної Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_4, із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_7 - 12 березня 2013 року та ОСОБА_1 - 23 листопада 2017 року.
ОСОБА_7 у заяві про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 повідомила про наявність іншого спадкоємця, дружини померлого - ОСОБА_3 . Про наявність ще одного спадкоємця першої черги - доньки спадкодавця ОСОБА_1 відповідач нотаріусу не повідомила.
25 жовтня 2013 року державний нотаріус Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори видав Лі О. Ю. та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом, яка складається з 1/2 частки домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та автомобіля марки ВАЗ 2115, 2002 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Постановою державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори від 01 березня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті її батька, у зв`язку з тим, що у спадкоємець не прийняла спадщини.
Допитані у суді першої інстанції як свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що ОСОБА_1 про факт смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, стало відомо лише у 2017 році; відомості про факт смерті ОСОБА_4 умисно приховували від позивача інші члени сім`ї та близькі родичі.
Право, застосоване судом
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.