ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2022 року
м. Київ
справа № 812/826/15
адміністративне провадження № К/9901/28562/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Чумаченко Т.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29.10.2015 (головуючий суддя - Басова Н.М.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.10.2016 (головуючий суддя - Гаврищук Т.Г., судді - Блохіна А.А., Сухарська М.Г.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В :
Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі - ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Луганську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ, відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013 форми «В4» №0000271701, форми «В1» №0000281701, форми «Р» №0000291701, згідно з якими товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1'727'509,50 грн (з яких: 1'151'673 грн - за основним платежем та 575'836,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за червень-липень 2013 року на 4' 465'231,00 грн та зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2013 року на 1'051'487,00 грн і нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 525'743,50 грн відповідно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на помилковий висновок контролюючого органу, що тимчасова зупинка на підприємстві окремого виду діяльності (переробки нафтопродуктів) позбавляє права на податковий кредит.
Луганський окружний адміністративний суд постановою від 29.10.2015, яку Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 11.10.2016 залишив без змін, позов товариства задовольнив та скасував податкові повідомлення-рішення від 06.11.2013 форми «В4» №0000271701, форми «В1» №0000281701, форми «Р» №0000291701.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що право суб`єкта господарювання на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відповідне право на отримання бюджетного відшкодування, не залежить від здійсненням таким суб`єктом виключно основного виду господарської діяльності, а придбання товарів та послуг платником податку на додану вартість - позивачем для здійснення своєї господарської діяльності дає право на формування податкового кредиту; неотримання економічного ефекту від придбання товарів та послуг у періоді, коли вони придбані, само по собі не свідчить про відсутній зв`язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податків, оскільки такий економічний ефект не обов`язково має настати одразу після придбання товарів/послуг, а мета його отримання може мати довгострокову перспективу.
СДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 11, 86, 159, 211 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій; далі - КАС), внаслідок чого неповно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, відповідач зазначає про відсутність в ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» ділової мети в операціях із придбання товарів та послуг у червні та липні 2013 року для цілей визнання податкового кредиту з ПДВ, який у подальшому прийняв участь у формуванні сум бюджетного відшкодування.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05.12.2016 відкрив касаційне провадження у цій справі.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити судові рішення без змін.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи в межах доводів та вимог касаційної скарги, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, були прийняті на підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за червень 2013 року, липень 2013 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2013 року від 18.10.2013 № 91/17-202/32292929 (далі - акт перевірки).
У висновках акта перевірки відповідачем зафіксовані порушення позивачем норм пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 ПК внаслідок безпідставного формування податкового кредиту у червні, липні 2013 року на суму 5'616'904,00 грн, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на суму 4'465'231 грн, заниження суми позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ на 1'151'673 грн та заниження суми, яка підлягає перерахуванню до бюджету, на 1'151'673 грн за вказані періоди.
Порушення позивачем зазначених вище норм податкового законодавства контролюючий орган пов`язує з тим, що понесені товариством витрати з придбання товарів та послуг під час тимчасового простою не пов`язані із його господарською діяльністю.
В акті перевірки зазначено, що сплата ПДВ в ціні товарів / послуг у червні та липні 2013 року прямо не пов`язана з основним видом діяльності ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія», тому підстави для формування податкового кредиту відсутні.
Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку ПДВ в ціні придбаних товарів та послуг, суди встановили, що основним видом діяльності позивача є виробництво продуктів нафтопереробки.
В охоплений перевіркою період ПрАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» не здійснювало переробку нафти, а також виробництво та реалізацію нафтопродуктів. З березня 2012 року завод зупинив виробництво нафтопродуктів, у зв`язку з проведенням позапланового ремонту обладнання, технічних пристроїв та комунікацій технологічних об`єктів.
З метою підтримки обладнання в робочому стані, здійснення ремонту власними силами та сторонніми організаціями, для поповнення оборотних коштів та для фінансування господарської діяльності підприємство отримувало кредити і фінансову поворотну допомогу, а також придбавало питну воду та молоко для працівників, послуги з хімчистки та прибирання приміщень, послуги з доставляння працівників на підприємство транспортом, послуги із забезпечення водою, теплом та електроенергією.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин: далі - так само) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, придбання товарів та послуг передбачає наявність мети їх використання в господарській діяльності платника. Така мета є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, витрати на придбання товарів та послуг, понесені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника, не дають йому права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.