Постанова
Іменем України
24 червня 2022 року
м. Київ
справа № 185/1852/15-ц
провадження № 61-12919св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», відповідач - ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2020 року у складі судді Гаврилова В. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 22 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/11-165/026, за умовами якого останньому надано кредитні кошти у розмірі 375 000 дол США зі сплатою 12 % річних на строк до 11 червня 2017 року.
У рахунок належного виконання позичальником умов кредитного договору 07 жовтня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно, а саме: вбудоване приміщення загальною площею 174,50 кв.м, яке розташоване на АДРЕСА_1 .
30 вересня 2010 року між банком та позичальником укладена Додаткова угода до кредитного договору № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року, згідно з якою сторони домовилися про проведення реструктуризації: підвищено процентну ставку на 2 % річних; пункт 1.9 частини другої договору в розділі «Предмет договору» викладено в новій редакції, статтю 1 частини другої договору в розділі «Гарантії» доповнено, а також позичальнику надано тимчасово кредитні канікули. Одночасно з укладенням Додаткової угоди сторони підписали додаток № 1 до Договору «Графік погашення кредиту», який є невід`ємною частиною договору.
19 липня 2013 року між банком та ОСОБА_2 укладена Додаткова угода до кредитного договору № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року, за змістом якої сторони домовилися про доповнення статей 2 та 4 кредитного договору.
Банк зазначає, що позичальник ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 26 січня 2015 року, складає 158 614,03 дол. США, з яких: 150 623,81 дол. США - заборгованість за кредитом, 7 538,39 дол. США - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом, 451,83 дол. США - пеня.
Згідно з положеннями статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У зв`язку з проведення Антитерористичної операції з 27 листопада 2014 року Українським державним підприємством поштового зв`язку «Укрпошта» (далі - УДППЗ «Укрпошта»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта»), припинено приймання поштових відправлень на/з територію(ї) Донецької та Луганської областей до/з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Місцем реєстрації іпотекодавця є місто Донецьк, у зв`язку з чим направлення письмової вимоги у порядку, передбаченому статтею 35 Закону України «Про іпотеку», є неможливим.
Ураховуючи викладене, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило задовольнити позовні вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 07 жовтня 2008 року, а саме на нерухоме майно - вбудоване приміщення, загальною площею 174,50 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 21 липня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тарасовою Ю. Г., реєстровий № 1116, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Заочним рішеннямПавлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року у розмірі 158 614,03 дол. США, яка складається з 150 623,80 дол. США - заборгованість за кредитом, 7 538,39 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків, 451,03 дол. США - пеня, звернуто стягнення на нерухоме майно, вбудоване приміщення, загальною площею - 174,50 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору від 21 липня 2004 року дарування, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тарасовою Ю. Г., реєстровий №1116, шляхом реалізації предмета іпотеки (нерухомого майна) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стації оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Місцевий суд виходив з того, що оскільки боржник та іпотекодавець не виконали взяті на себе зобов`язання щодо сплати кредитних коштів, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, тому наявні підстави для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року задоволено. Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2015 року скасовано.
Ухвала мотивована тим, що відповідач не отримувала судової повістки про виклик у судове засідання, у зв`язку з чим порушено її процесуальні права, а саме: право давати пояснення щодо предмета позову, заперечувати проти позову, подавати докази.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2020 року позов задоволено. В рахунок задоволення заборгованості за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року у розмірі 158 614,03 дол. США перед ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» звернуто стягнення на нерухоме майно, вбудоване приміщення, загальною площею - 174,50 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору від 21 липня 2004 року дарування, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Тарасовою Ю. Г., реєстровий № 1116, шляхом реалізації предмета іпотеки (нерухомого майна) на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стації оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Судове рішення мотивовано тим, що належними та допустимими доказами підтверджено укладення кредитного договору № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 , отримання ОСОБА_2 кредитних коштів за цим кредитним договором, а також укладення договору іпотеки від 07 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 .
Оскільки ОСОБА_2 зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 158 614,03 дол. США, тому наявні підстави для задоволення позову шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, як передбачено статтею 33 Закону України «Про іпотеку».
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали докази, що ОСОБА_2 не укладав кредитний договір № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року та не отримував грошові кошти за цим договором. Натомість позивач довів на підставі належних та допустимих доказів наявність між сторонами кредитних правовідносин, а також, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення боргу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 33 Закону України «Про іпотеку».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15), постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), постановах Верховного Суду: від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 (провадження № 61-517св18) від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18), від 04 березня 2020 року у справі № 503/1691/18 (провадження № 61-14751св19), 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 (провадження № 61-6634св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що саме на кредитора покладається доведення надання позичальнику грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Позивач не надав належних оригіналів документів для огляду, зокрема кредитний договір № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року, кредитну справу. Тобто суди не встановили на підставі належних доказів факт наявності оригіналів як кредитного так і іпотечного договорів.
Суди не надали оцінку висновку експерта від 25 березня 2020 року, в якому зазначено, що підтвердити документально оформлення операцій з надання кредиту ОСОБА_2 та підтвердити наявність заборгованості позичальника за кредитом не представляється за можливе. Тобто факт видачі та отримання грошових коштів ОСОБА_2 не є доведеним.
Позивач не додав до позовної заяви належних доказів, які підтверджують отримання позичальником кредитних коштів у розмірі, зазначеному у позовній заяві.
Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги довідку, видану ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 29 жовтня 2013 року, в якій зазначено, що у ОСОБА_2 відсутня заборгованість за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року.
Суди не здійснили аналіз розрахунку заборгованості, наданого банку, та не звернули увагу, що такий розрахунок є невірним і суперечить умовам кредитного договору.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу та зазначало, що доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є необґрунтованими, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому вказувало, що висновок судового експерта від 25 березня 2020 року № 02/03, складений за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою адвоката Квашніна М. О., на який посилається заявник у касаційній скарзі, не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.
За положеннями статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Вирішуючи спір суди виходили з положень статті 89 ЦПК України та прийняли рішення на підставі оцінки доказів у сукупності, у зв`язку з чим в тексті судового рішення не зазначено про висновок експерта. Зазначене кореспондується з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника.
Крім того, невірними є посилання заявника у касаційній скарзі на необґрунтованість та недоведеність факту наявності заборгованості за кредитним договором.
Так, позивач додав до позовної заяви копії документів, які завірені належним чином та підтверджують факт надання кредиту, наявність заборгованості та її розмір, а саме: кредитний договір від 22 червня 2007 року № 014/11-165/026 з додатками, докази надання кредитних коштів, розрахунок заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 014/11-165/026, в якому відображено дати фактичних погашень кредиту та прострочення сплати боргу.
Також у розрахунку заборгованості міститься інформація, що ОСОБА_2 частково повертав грошові кошти за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 014/11-165/026, що свідчить про вчинення боржником конклюдентних дій щодо кредитного договору, які виразилися у здійсненні останнім щомісячних платежів для погашення кредитної заборгованості, та про отримання боржником кредитних коштів.
Відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 не спростували розрахунок заборгованості, наданий позивачем до суду, не надали контррозрахунку, з клопотанням про проведення належної (з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства) судово-економічної експертизи в справі до суду не звертались.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 22 червня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/11-165/026, за умовами якого ОСОБА_3 отримав у кредит грошові кошти у розмірі 375 000 дол. США зі сплатою 12 % процентів річних на строк до 11 червня 2017 року (т. 1, а. с. 10-15).
У рахунок належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором 07 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення, загальною площею 174,50 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 6-9).
30 вересня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», який є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року, згідно з якою викладено пункт 1.4.1.5 частини 2 розділу «Предмет договору» в новій редакції: Сторони цим підтверджують, що у разі порушення позичальником своїх зобов`язань, встановлених в пунктах 2.3.6-2.3.12 цього договору, фіксована процентна ставка підвищується на 2 % річних, з розрахунку річної бази нарахування процентів. Пункт 1.9 частини 2 розділу «Предмет договору» викладено в новій редакції: кредитор вправі припинити видачу кредитних коштів та/або пред`явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту у випадках, передбачених договором. Доповнено статтю 1 розділу «Предмет договору» частини 2 договору пунктом 1.12 розділу «Гарантії». Тимчасово, на період з 30 вересня 2010 року до 01 березня 2011 року (кредитні канікули) сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу по сплаті суми (розміру) кредиту та змінити строк його сплати (т. 1, а. с. 19-20).
Також одночасно з укладенням додаткової угоди сторони підписали додаток № 1 «Графік погашення кредиту» до договору (т. 1, а. с. 21-22).
19 липня 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», який є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року, за змістом якої доповнено статтю 2 розділу «Права та обов`язки сторін» та статтю 4 розділу «Відповідальність позичальника» кредитного договору (т. 1, а. с. 23).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року станом на 26 січня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті кредиту складає 158 614, 03 дол. США (т. 1, а. с. 25-26).
23 серпня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Вектор Банк» (далі - ПАТ «Вектор Банк») укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги), за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року перейшло до ПАТ «Вектор Банк» (т. 2, а. с. 19-22).
23 серпня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки, згідно з яким право грошової вимоги, право звернення стягнення на предмет іпотеки перейшло до ПАТ «Вектор Банк» (т. 2, а. с. 27-31).
23 серпня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги), за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (т. 2, а. с. 23-26).
23 серпня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки, згідно з яким право грошової вимоги, право звернення стягнення на предмет іпотеки перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (т. 2, а. с. 32-36).
Згідно з довідкою, виданою 29 жовтня 2013 року відділенням «Юзівка» Донецької обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», станом на 29 жовтня 2013 року у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відсутня заборгованість за: кредитним договором № 012/07-175/060 від 07 жовтня 2008 року, кредитним договором № 014/11-165/049 від 19 жовтня 2007 року (т. 2, а. с. 162).
Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи по заяві адвоката Квашніна М. О. від 25 березня 2020 року № 02/03 підтвердити документально оформлення та відображення в обліку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» операцій з надання кредиту позичальнику ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року не представляється за можливе. Підтвердити розмір заборгованості позичальника ОСОБА_2 по тілу кредиту, процентах та пені, наведений у розрахунку заборгованості ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» здійсненому станом на 26 січня 2015 року, а саме умовам кредитного договору № 014/11-165/026 від 22 червня 2007 року та первинним документам щодо видачі і повернення коштів за цим кредитним договором не представляється за можливе (т. 2, а. с. 227-242).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.