Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/59501/19-ц
провадження № 61-16162св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 року, постановлене суддею Матійчук Г. О., та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, ухвалену колегією суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Верланова С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області про компенсацію шкоди, завданої в результаті кримінального правопорушення.
В обґрунтування позову зазначила, що 15 вересня 2018 року органом досудового розслідування України за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України в редакції 2001 року (далі - КК України), було відкрито кримінальне провадження, за яким вона є потерпілою.
З урахуванням того, що до листопада 2019 року за цим кримінальним провадження не розпочато судового розгляду (здійснюється лише досудове розслідування), шкода їй не відшкодована, на підставі статті 55 Конституції України та статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивач просила визначити спосіб порушеного права та відшкодувати їй майнову шкоду (матеріальний збиток/упущену вигоду), завдану внаслідок скоєння злочину ОСОБА_2 , у розмірі 684 275, 00 грн, який розслідується в рамках кримінального провадження № 12018110040001851.
Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 08 січня 2020 року Печерський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновків, що немає одного із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - факту наявності рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача, без якого неможливо притягнути державу до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду.
Зважаючи на викладене та у зв`язку з поданням позивачем позовної заяви до Держави Україна в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області, яка є неналежним відповідачем у цій категорії справі, а суд не має права здійснювати заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, суд першої інстанції вважав, що є правові підстави для відмови у задоволенні позову.
Отже, суд обґрунтовував своє рішення тим, що відповідач у справі є неналежним, оскільки його вина не доведена, крім того, позивач не зазначила способу захисту, а просила встановити це судовим рішенням.
Постановою від 08 жовтня 2020 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Апеляційний суд змінив рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 року, виклавши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, правильно відмовляючи у задоволенні позову, помилково виходив із того, що відповідач у справі є неналежним, крім того, позивач не зазначила способу захисту, а просила встановити це судовим рішенням. Держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, завдану злочином, перед фізичними особами відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та спеціального закону.
Апеляційний суд, надавши аналіз нормам частини першої статті 1166, частини першої статті 1177 ЦК України, зазначив, що законодавець встановив презумпцію вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкода була завданою не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - наявність рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача, без якого неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду. Водночас, апеляційний суд зробив висновок про те, що посилання суду першої інстанції на те, що позивач не зазначила способу захисту порушеного права, є неправильними і їх потрібно виключити із тексту рішення, зазначивши, що позивач відповідно до статті 16 ЦК України обрала не той спосіб захисту і не довела, в чому полягає порушення її права, що є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Касаційна скарга обґрунтовуються тим, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не вказала у позовній заяві на вчинення відповідачем стосовно неї будь-якого правопорушення, за наявності складу якого позивач мала б правові підстави для відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення такого делікту;
- суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позовна заява ґрунтується не на делікті відповідача, вчиненому проти позивача, а є передбаченим частиною другою статті 1177 ЦК України позитивним обов`язком держави України, який випливає із правовою норми прямої дії статті 3 Конституції України щодо відповідальності держави за свою діяльність (правомірна превентивна та профілактична діяльність держави Україна в особі її правоохоронних органів не призвела до неможливості вчинення проти позивача ОСОБА_2 особливо тяжкого майнового злочину, який розслідується як один з епізодів його злочинної діяльності в рамках кримінального провадження № 12018110040001851, в наслідок вчинення якого позивачу була завдана майнова шкода на суму 684 275, 00 грн) та обов`язку захисту права власності позивача;
- суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку як в цілому, так і кожному окремо наданим позивачем письмовим доказам, що міститься в матеріалах справи;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що право на компенсацію шкоди, завданої позивачу як потерпілій у кримінальному провадженні № 12018110040001851 внаслідок вчинення стосовно позивача ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, виникає у позивача (з огляду на диспозицію частини другої статті 1177 ЦК України) відразу після набуття позивачем статусу потерпілої внаслідок кримінального правопорушення та встановлення факту завдання їй шкоди таким злочином;
- суд апеляційної інстанції обґрунтував свою постанову посиланням на висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що викладені у рішенні від 30 вересня 2014 року у справі «Петро Якович Петльований проти України» (заява № 54904/08) та ухвалі від 16 грудня 2014 року у справі «Золотнюк проти України» (заява № 3958/13) щодо індивідуальних заяв скаржників, які ґрунтувалися на редакції статті 1177 ЦК України, яка діяла до 16 травня 2013 року та не передбачала безумовну компенсацію за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення. Проте, в теперішній час чинні норми частини другої статті 1177 ЦК України прямо передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Також касаційна скарга містить посилання на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
У грудні 2020 року Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому зазначило про її необґрунтованість та безпідставність доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
02 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 757/59501/19-ц із Печерського районного суду міста Києва та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У грудні 2020 року матеріали справи № 757/59501/19-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2021 року справу № 757/59501/19-ц призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 757/59501/19-ц, до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 757/59343/19-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року касаційне провадження у справі № 757/59501/19-ц поновлено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 вересня 2018 року порушено кримінальне провадження № 12018110040001851 за фактом вчинення злочину, передбачено частиною четвертою статті 190 КК України.
11 січня 2019 року ОСОБА_1 була допитана як потерпіла. Позивач стверджувала, що громадянин ОСОБА_2 привласнив її грошові кошти у розмірі 684 275, 00 грн шляхом скоєння стосовно неї шахрайства.
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який обґрунтовувала тим, що їй, як потерпілій за кримінальним провадженням № 12018110040001851, завдана майнова шкода, яка має бути компенсована державою Україна з Державного бюджету України на підставі положень частини четвертої статті 1166 та частини другої статті 1177 ЦК України з дотриманням вимог статті 8 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та правове обґрунтування його висновків
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 пред`явила вимогу про компенсацію державою майнової шкоди в розмірі 684 275, 00 грн, завданої їй як потерпілій від кримінального правопорушення (потерпілій у кримінальному провадженні), зокрема в результаті вчинення проти неї ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
Як правову підставу своїх вимог позивач визначила положення частини четвертої статті 1166 та частини другої статті 1177 ЦК України.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина перша статті 1177 ЦК України).
На противагу наведеним загальним правилам, частиною другою статті 1177 ЦК України, яка містить спеціальне правило, визначено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Щодо права на позов відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України
Здійснюючи правове тлумачення положень статті 1177 ЦК України Верховний Суд, у першу чергу, звертається до норм міжнародного права.
08 квітня 2005 року Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року.
У статті 2 цієї Конвенції закріплено, що коли відшкодування збитків не може бути забезпечене з інших джерел, держава повинна це взяти на себе для таких категорій: «a» для тих, кому внаслідок умисних насильницьких злочинів було завдано серйозної шкоди фізичному стану або здоров`ю; «b» для тих, хто перебував на утриманні загиблих внаслідок такого злочину. Відшкодування збитків, передбачених першим абзацом цієї статті, здійснюється навіть у тому випадку, якщо злочинець не може зазнати судового переслідування або бути покараним.
Також Верховний Суд врахував, що резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 29 листопада 1985 року № 40/34 затверджена Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою.
У статті 12 цієї Декларації встановлюються мінімальні стандарти та обсяг відповідальності соціально-правової держави в разі неможливості отримання відшкодування шкоди жертвами кримінальних правопорушень (злочинів).
Так, відповідно до статті 12 Декларації у тих випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника чи інших джерел, державі варто вчиняти заходи для надання фінансової компенсації: а) жертвам, які в результаті тяжких злочинів отримали значні тілесні ушкодження чи суттєво підірвали своє фізичне чи психологічне здоров`я; b) сім`ям, зокрема утриманцям осіб, які вмерли чи стали фізично чи психічно недієздатними в результаті такої віктимізації.