Постанова
Іменем України
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 489/5754/20
провадження № 61-18204св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Лисенка П. П., Серебрякової Т. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася у листопаді 2020 року до суду з вищевказаним позовом, в якому просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 03 вересня 2011 року до 02 грудня 2014 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
На підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2011 року вона продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , яку їй придбали батьки.
Отримані від продажу квартири грошові кошти були витрачені для придбання 26 жовтня 2011 року спірного житлового будинку, право власності на який було зареєстровано за відповідачем.
У 2014 році ними була приватизована земельна ділянка під житловим будинком.
Посилаючись на те, що житловий будинок придбано сторонами в період шлюбу та оформлено на відповідача, просила здійснити його поділ шляхом визнання за нею 1/2 частку в спільному майні.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Миколаєва рішенням від 19 липня 2021 року позов задовольнив.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровим номером № 4810136900:03:057:0006, площею 0,0493 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Залишив у власності ОСОБА_2 1/2 частку житлового будинку та земельної ділянки за кадастровим номером № 4810136900:03:057:0006, за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що спірний житловий будинок та земельна ділянка під ним, право власності на які зареєстровано за відповідачем в установленому законом порядку, були набуті сторонами в період шлюбу, а тому вказане нерухоме майно є спільною власністю подружжя, частки в якому є рівними, що відповідачем не спростовано.
Також суд першої інстанції зазначив про те, що підстави для закриття провадження у цій справі відсутні, оскільки підстави і предмет позову у цій справі є відмінним від підстав і предмета спору у справі № 2/489/2488/15.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 04 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Душаченко І. С., задовольнив частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 липня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , скасував та закрив провадження у цій частині.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні цієї вимоги.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Закриваючи провадження у справі апеляційний суд виходив з того, що рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 жовтня 2015 року було ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог про визнання у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки та приймаючи в цій частині нову постанову про відмову у їх задоволенні, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час розгляду цієї справи позивач не надала доказів належності їй на будь-якому речовому праві спірної земельної ділянки. Оскільки у справі не встановлено набуття позивачем права часткової власності на житловий будинок, тому відсутні підстави переходу права власності на частину земельної ділянки, на якій вона розміщена, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, відповідно до статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 у грудні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд не врахував положень СК України та обставини справи, внаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.
Інших належних та допустимих доказів на спростування факту набуття майна під час спільного проживання із позивачем та, відповідно, презумпції спільності права власності на майно, набуте під час спільного проживання, відповідач не надав.
Суд належним чином не перевірив чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Отже, спір сторін про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна подружжя по суті не вирішено.
Апеляційний суд вирішив спір без урахування висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 556/290/17-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц та Верховного Суду України, викладеного у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.
У серпні 2015 року вона зверталася з позовом, предметом якого була матеріально-правова вимога про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, до складу якого входив житловий будинок.
На відміну від попередньої справи, у цій справі предметом позову є інша матеріально-правова вимога - поділ майна подружжя шляхом виділу часток зі спільного сумісного майна подружжя, що було встановлено судом першої інстанції у цій справі.
Закриваючи провадження у справі апеляційний суд не врахував, підстави відмови у позові за попереднім рішенням та зміни, які відбулися після ухвалення рішення у предметі позову, підставах позову, у складі спірного майна, спір щодо якого не вирішений.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 грудня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Миколаєва.
Справа № 489/5754/20 надійшла до Верховного Суду 14 січня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 31 травня 2022 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2011 року до 02 грудня 2014 року, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 листопада 2014 року.
У період шлюбу, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26 жовтня 2011 року, сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстрували за ОСОБА_2
14 січня 2014 року на підставі свідоцтва про право власності до Державного реєстру прав на нерухоме майно внесений запис під номером 266860948101 про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку за вказаною адресою, площею 0,0493 га, кадастровий номер 4810136900:03:057:0006.
Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_3 у серпні 2015 року було подано до Ленінського районного суду міста Миколаєва позов до ОСОБА_2 про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю та його поділ.
Зазначений позов, ОСОБА_3 мотивувала тим, що під час шлюбу за спільні кошти сторони придбали спірний житловий будинок, право власності на який зареєстрували за відповідачем, у зв`язку з чим цей будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 19 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили, у задоволенні зазначеного позову було відмовлено.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що згідно з технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленим станом на 28 вересня 2015 року, в будинку літера А станом на 28 вересня 2015 року самочинно збільшена житлова площа на 12,70 кв. м за рахунок переобладнання кухні в житлову кімнату та зведено нежитлову прибудову літера А-1. Об`єкт нерухомого майна, до складу якого входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не є об`єктами права власності, а тому не може бути предметом поділу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).