Постанова
Іменем України
22 червня 2022 року
м. Київ
справа № 755/13736/20
провадження № 61-622св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2021 року в складі судді: Марфіної Н. В., постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання права власності в порядку спадкування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, що було видано 18 липня 2012 року ГУ житлового забезпечення КМДА.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та після його смерті відкрилась спадщина у вигляді зазначеного майна. Спадкоємцями майна за законом після смерті ОСОБА_3 були ОСОБА_4 , як батько померлого та ОСОБА_2 , як дружина померлого.
ОСОБА_4 за життя не зміг оформити своїх спадкових прав та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки в межах спадкової справи № 5-2016, заведеної приватним нотаріусом КМНО Солом`яною Л. В., після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , відбулося два судових провадження: № 755/18353/16-ц за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ ДРАЦС Дніпровського районного у місті Києві управління юстиції про визнання шлюбу недійсним; № 755/457/17-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус КМНО Солом`яна Л. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11 квітня 2018 року. Після його смерті відкрилася спадщина, у тому числі у вигляді Ѕ частини спірного майна.
За життя ОСОБА_4 06 квітня 2018 року склав заповіт відповідно до якого на випадок своєї смерті зробив розпорядження, а саме - з належного йому на праві власності майна - квартиру АДРЕСА_2 він заповідав ОСОБА_5 .
Позивач вказувала, що за життя ОСОБА_5 звернулась до приватного нотаріуса КМНО Бродського В. В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_2 , на яку отримала відмову у видачі свідоцтва за вих. № 49/02-14 від 27 березня 2019 року, у зв`язку з тим, що відповідно до матеріалів спадкової справи № 5-2016, заведеної приватним нотаріусом КМНО Солом`яною Л. В., ОСОБА_4 був батьком померлого ОСОБА_3 та у межах строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України, подав заяву про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги за законом, відповідно до статті 1261 ЦК України.
Крім цього спадкоємцем першої черги за законом відповідно до статті 1261 ЦК України є дружина померлого - ОСОБА_2 , яка в межах строку, передбаченого статтею 1270 ЦК України, подала заяву про прийняття спадщини. У матеріалах цієї спадкової справи відсутні видані на ім`я ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину. Таким чином ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого сина ОСОБА_3 , але не оформив своїх спадкових прав.
Позивач зазначала, що у матеріалах спадкової справи № 4-2018, заведеної приватним нотаріусом КМНО Юрченком В. В. після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , відсутні документи, що підтверджують право власності померлого на квартиру АДРЕСА_2 , вказано, що ОСОБА_5 , як спадкоємцем за заповітом, нотаріусу не надані оригінали документів, що могли б підтвердити право власності померлого на зазначену квартиру.
ОСОБА_5 за життя не змогла оформити своїх спадкових прав та отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Позивач вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати ОСОБА_5 , яка за життя склала заповіт на позивача.
18 січня 2020 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренка О. І. із заявою № 2 про прийняття спадщини за заповітом після смерті її матері. Інших спадкоємців майна ОСОБА_5 не має.
22 червня 2020 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренком О. І. було прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, оскільки згідно пункту 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації проводиться нотаріусом після подання спадкоємцем правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, а у спадкоємця відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
ОСОБА_1 просила:
визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 та у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , як спадкоємці першої черги у встановлений законом строк прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 . Зі змісту поданої приватним нотаріусом належним чином завіреної копії спадкової справи щодо майна ОСОБА_3 встановлено, що нотаріусом не видавались свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ані ОСОБА_4 , ані ОСОБА_2 . Відповідно до статей 1267, 1278 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Отже, ураховуючи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 у вигляді кв. АДРЕСА_2 , ця спадщина відповідно належить їм по Ѕ частині з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ;
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , який 06 квітня 2018 року склав заповіт у якому зазначено, що спадкодавець на випадок своєї смерті робить таке розпорядження: «з належного мені на праві власності майна: квартиру АДРЕСА_2 заповідаю ОСОБА_5 ». ОСОБА_2 18 квітня 2018 року звернулась до органів нотаріату із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 25 квітня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , зокрема, стосовно квартири АДРЕСА_2 згідно заповіту від 06 квітня 2018 року звернулася ОСОБА_5 27 березня 2019 року ОСОБА_5 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтв про право на спадщину в межах спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_4 , зокрема стосовно кв. АДРЕСА_2 . Листом № 49/02-14 від 27 березня 2019 року приватний нотаріус повідомив спадкоємцю за заповітом майна померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про те, що в матеріалах спадкової справи щодо майна померлого ОСОБА_4 відсутні документи, які підтверджують його право власності на кв. АДРЕСА_2 і такі документи спадкоємцем за заповітом не надані. Наявна в матеріалах спадкової справи копія свідоцтва про право на житло від 18 липня 2012 року підтверджує право власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру і після його смерті спадщина прийнята спадкоємцями першої черги: батьком ОСОБА_4 та дружиною ОСОБА_2 ОСОБА_4 , прийнявши спадщину після смерті свого сина ОСОБА_3 своїх спадкових справ не оформив.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла. При цьому 19 квітня 2019 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила наступне розпорядження: «Все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося , і взагалі все те, що мені буде належати на день смерті і на що я за законом матиму право, заповідаю повністю моїй дочці ОСОБА_1 ». 18 січня 2020 року позивач звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_5 згідно заповіту, при цьому чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_7 своєю заявою від прийняття спадщини відмовився. У травні 2020 року позивачка вернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 стосовно гаражу № НОМЕР_1 в ГБК «Русанівський-1» по АДРЕСА_4 та відповідне свідоцтво позивачці було видане. При цьому постановою від 22 червня 2020 року приватний нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом стосовно кв. АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на нерухоме майно та роз`яснив спадкоємиці її право звернутись до суду за захистом своїх прав;
таким чином щодо кв. АДРЕСА_2 , власником якої згідно правовстановлюючих документів був ОСОБА_3 , цю спадщину за законом прийняли його батько ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_2 і не дивлячись на відсутність отримання спадкоємцями свідоцтв про право на спадщину, вона належить їм від часу відкриття спадщини по Ѕ частині ураховуючи положення закону стосовно рівності часток спадкоємців за законом. Враховуючи право заповідача охопити заповітом, зокрема і ті права, які можуть йому належати у майбутньому, ОСОБА_4 не був обмежений у праві залишити розпорядження на випадок своєї смерті стосовно кв. АДРЕСА_2 і, відповідно, ОСОБА_5 , прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_4 за заповітом щодо вказаної квартира набула права на цю спадщину у розмірі Ѕ частини. Та обставина, що ОСОБА_5 за життя не отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом стосовно Ѕ частини спірної квартири не вказує на те, що ці її права не увійшли до складу спадщини, яку вона заповіла своїй дочці - позивачу у справі, а відповідні посилання сторони відповідача протирічать закону;
безпідставними є посилання відповідача на те, що ОСОБА_5 за життя не оскаржила відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, тож погодилась із тим, що її права не були порушені. У ситуації, коли ОСОБА_4 за життя не оформив права власності на спадщину після смерті свого сина, оформлення ОСОБА_5 своїх спадкових прав згідно заповіту ОСОБА_4 щодо спірної квартири у позасудовому порядку шляхом їх оформлення нотаріусом неможливо, тож підстави оскарження такої відмови відсутні. Неотримання спадкоємцями за своє життя свідоцтв про право на спадщину не позбавляє їх права на цю спадщину та ці права входять до їх спадщини при наступному спадкуванні, і у такій ситуації вирішальною є встановлення факту прийняття спадкоємцями відповідної спадщини;
обставини щодо подання ОСОБА_4 заяв нотаріусу про зупинення вчинення нотаріальних дій правового значення для вирішення спору не мають, адже за життя ОСОБА_4 від спадщини після смерті свого сина не відмовлявся та в установлений строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини;
позивачка отримала від нотаріуса постанову про відмову у видачі свідоцтва щодо кв. АДРЕСА_2 і така постанова є обґрунтованою, адже померла мати позивача не отримувала свідоцтва про право на спадщину за заповітом стосовно спірної квартири, тож правовстановлюючого документу на спадщину на ім`я ОСОБА_5 не було і у такому випадку спір вирішується саме в судовому порядку. З огляду на викладене, позов підлягає до задоволення, оскільки після смерті ОСОБА_3 його батько ОСОБА_4 набув право на спадщину за законом щодо Ѕ частини квартири, а після смерті ОСОБА_4 право на цю спадщину набула ОСОБА_5 згідно складеного на її ім`я заповіту. Позивач також набула права на вказану спадщину за заповітом після смерті своєї матері, однак, у позасудовому порядку оформити право власності в порядку спадкування позивачка можливості не має, оскільки ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 своїх спадкових прав не оформили у зв`язку із чим правовстановлюючі документи на квартиру наявні лише на ім`я ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 серпня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
у позові ОСОБА_1 зазначила, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат стосовно отримання професійної правничої допомоги становить 26 600 грн. Представництво в суді інтересів позивачки здійснювалось адвокатам на підставі ордеру. Будь-яких інших документів (договорів, рахунків тощо) стосовно представлення інтересів та розміру плати за надання правничої допомоги до ухваленні у справі рішення, матеріали справи не містили;
у судовому засіданні 22 червня 2021 року представник позивача зробив заяву, у якій просив встановити розмір судових витрат, які понесла позивач у справі в зв`язку з її розглядом на підставі доказів, які будуть подані позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. 26 червня 2021 року представник позивача через засоби поштового зв`язку звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу до якої додав копію договору б/н про надання правової допомоги від 30 червня 2020 року, копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 07 липня 2020 року, копії меморіальних ордерів, копію фільтрованої виписки за період з 25 червня 2020 року по 25 червня 2021 року, копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 25 червня 2021 року та копію детального опису послуг;
при вирішенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі суд відповідності до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України не має права брати до уваги докази, які долучені до вказаної заяви, що зумовлює необхідність відмови у задоволенні заяви щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу;
у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення має бути саме відмовлено, а не залишено заяву без розгляду, як це передбачено частиною восьмою статті 141 ЦПК України, оскільки залишення заяви без розгляду передбачено у випадку неподання доказів протягом встановленого строку, натомість стороною позивача докази фактично подані, однак при здійсненні такої процесуальної дії порушено встановлений законом порядок подання доказів щодо надання суду підтвердження про направлення копії доказів іншим учасникам справи. Таким чином суд не бере до уваги подані докази та відповідно відмовляє у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив його державної реєстрації. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі №523/3522/16-ц, від 09 липня 2020 року у справі №462/2297/16-ц;
суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку та строк прийняв спадщину після смерті сина ОСОБА_3 , яка складається із Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 , а ОСОБА_5 у свою чергу прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 згідно складеного на її ім`я заповіту, до складу якої увійшло вказане нерухоме майно, зробив правильний висновок, що позивач ОСОБА_1 також набула права на вказану спадщину за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_5 . Отже, наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 ;
колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги про те, що заповіт складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 є нікчемним, у зв`язку із тим, що на час відкриття спадщини квартира не належала заповідачу на праві власності, оскільки положеннями статті 1236 ЦК України передбачено право заповідача охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Обставини, на які посилається відповідач, зокрема щодо нечинності вказаного заповіту не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, оскільки вказаний заповіт є чинним;
посилання відповідача на те, що оскільки ОСОБА_4 не здійснив державну реєстрацію права власності на квартиру після смерті сина, отже останній не був наділений правами власника на розпорядження цією квартирою, колегія суддів вважає визнала необґрунтованими, оскільки відсутність реєстрації права власності на частину спірної квартири за ОСОБА_4 , а також відсутність у нього свідоцтва про право власності на спадкове майно після смерті сина, не позбавляло його права на складання заповіту щодо спірного майна та не було перешкодою для реалізації ОСОБА_5 права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 та не є перешкодою для реалізації ОСОБА_1 права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , оскільки виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено та ухвалено додаткове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 100 грн.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
норми ЦПК України не вказують на обов`язок сторони надсилати заяву про ухвалення додаткового рішення у справі щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Оскільки заява представника позивача ОСОБА_1 - Кузьмичова С. Г. про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу не надсилалась протилежній стороні, що позбавило її можливості доводити неспівмірність цих витрат, суд першої інстанції мав самостійно визначити розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, виходячи з критерію їх розумної необхідності. Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц. З врахуванням викладеного, а також загальних засад цивільно-процесуального законодавства щодо необхідності відшкодування обґрунтованих судових витрат, зокрема й на правничу допомогу, колегія суддів зробила висновок про можливість відшкодувати ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу;
у позовній заяві позивач зазначила, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат стосовно отримання професійної правничої допомоги становить 26 600 грн. У судовому засіданні 22 червня 2021 року до закінчення судових дебатів, представник позивача зробив заяву, у якій просив встановити розмір судових витрат, які понесла позивач у справі в зв`язку з її розглядом на підставі доказів, які будуть подані позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду;
26 червня 2021 року представник позивача звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником позивача ОСОБА_1 - Кузьмичовим С. Г. надано: копію договору б/н про надання правової допомоги від 30 червня 2020 року, копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 07 липня 2020 року, копії меморіальних ордерів, копію фільтрованої виписки за період з 25 червня 2020 року по 25 червня 2021 року, копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 25 червня 2021 року та копію детального опису наданих послуг;
згідно матеріалів справи 30 червня 2020 року між адвокатським бюро «Кузьмичова Сергія» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н про надання правової допомоги, відповідно до умов якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову. Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору. 07 липня 2020 року між адвокатським бюро «Кузьмичова Сергія» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 07 липня 2020 року, у пункті 1 якої сторони визначили, що клієнт зобов`язується сплатити бюро гонорар у фіксованому розмірі в сумі 26 600 грн. Згідно пункту 6.1 додаткової угоди № 1 правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печаткою. 25 червня 2021 року між адвокатським бюро «Кузьмичова Сергія» та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі наданої правової допомоги;
з детального опису послуг, наданих адвокатським бюро «Кузьмичова Сергія» вбачається, що адвокатом було виконано наступні послуги: зустріч із клієнтом з метою з`ясування обставин справи та надання консультації з правового питання у справі - 0,5 годин, 600 грн; складання позовної заяви (складання тексту позовної заяви, виготовлення копій та формування пакету документів для надсилання матеріалів заяви до суду, надсилання заяви - 3 години, 6 000 грн; складання, направлення адвокатського запиту щодо отримання доказів у справі - 0,5 годин, 1 000 грн; складання клопотання про витребування доказів та його подання до суду - 1 година, 2 000 грн; складання клопотання про витребування доказів від Київського державного нотаріального архіву та його подання до суду - 1 година, 2 000 грн; складання та подання до суду відповіді на відзив проти позову - 3 години, 6 000 грн; ознайомлення з матеріалами справи - 1 година, 2 000 грн; участь у судових засіданнях - 3,5 годин, 7 000 грн. Загальна сума наданих послуг складає 26 600 грн. Під час даної справи у суді першої інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Кузьмичов С. Г.;
від представника відповідача до суду першої інстанції були подані заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких остання просила відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки заява є необґрунтованою. Вказувала, що заявлена для відшкодування сума є завищеною та неспівмірною зі складністю справи та дійсним обсягом наданих послуг, не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та становить надмірний тягар для відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів зробила висновок, що зазначені у заяві представника позивача ОСОБА_1 - Кузьмичова С. Г. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 600 грн є завищеними, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи та становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Беручи до уваги час необхідний для виконання адвокатом, який надавав професійну правничу допомогу ОСОБА_1 робіт, обсягу виконаних робіт, участь у судових засіданнях, колегія суддів зробила висновок про необхідність зменшення їх розміру до 16 100 грн. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 100 грн колегія є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними. При цьому колегія суддів врахувала заперечення представника відповідача, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування правової допомоги.
Аргументи учасників справи
11 січня 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди не врахували висновків, які викладені у постановах Верховного Суду щодо набуття права власності та визнання права власності, нікчемності правочину, не залучення співвідповідача;
судами не досліджено, що ОСОБА_4 не звертався із вимогою про визнання права власності на квартиру. ОСОБА_5 також не зверталась із вимогою про визнання права власності на квартиру, як спадкоємець ОСОБА_4 , після отримання відмови нотаріуса;
суди не звернули увагу, що відсутні підстави для звернення ОСОБА_1 із вимогою про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, що її право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що вона втратила документ, який засвідчує саме її право власності, а чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту прав, як визнання права власності на чуже нерухоме майно шляхом ухвалення судового рішення;
суди не дослідили заповіт ОСОБА_4 щодо його недійсності (нікчемності) у зв`язку із тим, що особа заповіла майно, яке станом на дату її смерті не було у її власністю;
судами не досліджено коло спадкоємців щодо квартири, оскільки, ОСОБА_5 не є спадкоємцем за ОСОБА_4 та не відбувся перехід спадщини за заповітом, то суди були зобов`язані встановити, які особи будуть спадкоємцями на квартиру за ОСОБА_4 ;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 202, 203, 215, 1236 ЦК України у разі коли на час відкриття спадщини об`єкт нерухомого майна, який вказаний в заповіті, не належав заповідачу на праві власності, крім того заповідач не проживав в квартирі та не користувався нею та щодо підстав, коли заповіт є нікчемним (недійсним);
заповідач може тільки передбачати, але не знати, в яких саме цивільних правах та з якими суб`єктами він перебуватиме на час відкриття спадщини, тому у разі зазначення у заповіті про те, що спадкодавець залишає на випадок смерті квартиру, то таке майно має перебувати у власності заповідача на час відкриття спадщини. Оскільки, якщо виявиться, що майно на дату смерті не перебувало у власності, то воно не є об`єктом спадкування за заповітом. Заповіт ОСОБА_4 викладений всупереч чинному законодавству України, не зрозуміло та викликає суперечки, а саме зазначено: «роблю таке розпорядження: з належного мені на праві власності майна: квартиру», хоча, ні на момент складення заповіту, ні на момент відкриття спадщини, квартира не належала ОСОБА_4 на праві власності. За заповітом не може бути передане майно, яке на час відкриття спадщини не перебувало у приватній власності спадкодавця в незалежності від об`єктивних або суб`єктивних причин (наприклад, не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку із зупиненням нотаріальної дії щодо спадкування або не встиг зареєструвати майно у зв`язку зі смертю). Оскільки у ОСОБА_4 станом на момент його смерті (момент відкриття спадщини) не було права розпорядження (права власності) щодо квартири, то заповіт є не чинним, а тому до ОСОБА_5 не відбувся перехід прав та обов`язків за спадкоємцем ОСОБА_4 . Таким чином ОСОБА_5 не є спадкоємцем за ОСОБА_4 щодо квартири і квартира також не входить у спадкову масу після смерті ОСОБА_5 ;
відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості розпорядження нерухомим майна без отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 безпідставно посилається на постанови Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 523/5506/14-ц, оскільки у вказаних постановах суд не вирішував питання щодо набуття права власності у порядку спадкування та/або можливості спадкування права на нерухоме майно у разі відсутності свідоцтва про право власності, а лише вказав, що особа, яка отримала спадщину для реалізації правомочностей власника має зареєструвати за собою право власності;
відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 395 ЦК України щодо особи, яка прийняла спадщину, але не отримала свідоцтво про право на спадщину та не здійснила реєстрації нерухомого майна. Зі змісту поняття «спадкування» до особи, яка прийняла спадщину, але не отримала свідоцтво про право на спадщину, виникає право володіння річчю, як речове право на чуже майно. Проте володіння нерухомим майном, яке входить у спадкову масу виникає з дати його реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно. Право володіння чужим майном не переходить у спадкування ні за законом, ні за заповітом і припиняється у зв`язку зі смертю особи, яка ним володіла на відміну від інших речових прав на чуже майно таких як суперфіцій, емфітевзис, сервітут;