Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 450/624/15-ц
провадження № 61-14887св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Ступак О. В., Яремка В. В.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подану адвокатом Жиравецьким Тарасом Михайловичем, на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів:Бойко С. М., Савуляка Р. В., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 18 липня 1998 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 березня 2012 року шлюб розірвано.
За час шлюбу подружжя набуло у власність наступне майно: будинок на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для обслуговування будинку; Приватне підприємство «Асторія» (далі - ПП «Асторія»), автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску. Згоди про поділ зазначеного майна в добровільному порядку сторони не дійшли.
03 липня 2008 року відповідач подарував їй половину будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , а тому поділу підлягає: 1/2 частина частина будинку на АДРЕСА_1 та земельна ділянка для обслуговування будинку; ПП «Асторія», статутний капітал та майно якого, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі №1-8/2012 за конституційним зверненням Приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України (далі - Рішення Конституційного Суду України), належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя; автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила поділити майно, яке належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності наступним чином:
- виділити їй: 1/4 частину будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , що зареєстрована за ОСОБА_2 , та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку, кадастровий номер 01:08:458:00317; 1/2 частину статутного капіталу ПП «Асторія», що станом на 28 грудня 2011 року становив 180 250,00 грн; 1/2 частину майна ПП «Асторія», яке складається з нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 ; 1/2 частину вартості автомобіля NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску;
- виділити ОСОБА_2 : 1/4 частину будинку на АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 , та 1/4 частину земельної ділянки для обслуговування будинку, кадастровий номер 01:08:458:00317; 1/2 частину статутного капіталу ПП «Асторія», який станом на 28 листопада 2011 року становив 180 250,00 грн; 1/2 частину майна ПП «Асторія», яке складається з нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 ; 1/2 частину вартості автомобіля «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 59 533,50 грн грошової компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 не є майном, що було набуте подружжям у шлюбі. Вказаний будинок побудований відповідачем у 1997 році, а тому саме з цієї дати, а не з моменту державної реєстрації у 2005 році, у відповідача виникло права власності на це нерухоме майно. Також судом ураховано, що 03 липня 2008 року відповідач передав у дар позивачу 1/2 частину спірного житлового будинку.
Посилаючись на те, що за нормою статті 120 ЗК України набуття права власності на земельну ділянку є похідним від права власності на житловий будинок, для будівництва та обслуговування якого земельну ділянку було надано, суд дійшов висновку, що земельна ділянка також не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому відсутні підстави для її поділу.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині виплати 1/2 частини розміру статутного капіталу та вартості майна ПП «Асторія», суд урахувавши положення статей 55, 112 ГК України, 115, 116, 147 ЦК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення), виходив з того, що у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні юридичної особи - суб`єкта господарювання, це майно належить цьому суб`єкту господарювання на праві власності. Той з подружжя, хто є засновником цього суб`єкта господарювання набуває корпоративні права, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською діяльністю підприємства, отримання певної частки від його прибутку (дивідендів) та активів у разі ліквідації. Інший з подружжя набуває право вимоги виплати йому частини доходів цього суб`єкта господарювання за доведеності обставин, які підтверджують внесення вкладу до статутного фонду за рахунок спільного майна подружжя, за взаємною згодою подружжя та в інтересах сім`ї. При цьому, поділ між подружжям статутного фонду підприємства та визнання за іншим з подружжя, який не є і не був учасником цього підприємства, права на певну частку у статутному фонді підприємства не передбачено чинним законодавством. Суд зазначав, що ПП «Асторія» було зареєстроване 23 жовтня 2000 року, засновником підприємства є ОСОБА_2 . За договором купівлі-продажу будівель шляхом викупу від 26 липня 2001 року № 474, укладеним між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ПП «Асторія», підприємству передано у власність нежитлові будівлі, розташовані на АДРЕСА_2 , стороною позивача не надано доказів на підтвердження факту внесення коштів ОСОБА_1 до статутного фонду ПП «Асторія» за рахунок спільного майна подружжя, що виключає можливість для задоволення позову у цій частині.
Установивши, що сторонами в період шлюбу придбано автомобіль «NISSAN TIIDA 1.6», 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , який на час вирішення спору відповідачем відчужено за відсутності згоди позивача, суд першої інстанції, з урахуванням наведеного та ринкової вартості автомобіля, що становить 119 067,00 грн, вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобіля.
Постановою апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Львівської області від 21 червня 2018 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу та майна ПП «Асторія», справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи у зазначеній частині рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не урахував доводів позивача про відсутність доказів на підтвердження формування статутного капіталу ПП «Асторія» відповідачем за рахунок його власних коштів, а також доводів ОСОБА_1 про те, що 02 червня 2008 року вона як фізична особа-підприємець отримувала доходи, які вкладала у сімейний бюджет, в тому числі у збільшення статутного капіталу ПП «Асторія», та не надав оцінки наданим доказам на їх підтвердження.
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ статутного капіталу та майна ПП «Асторія» скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія» в розмірі 180 250,00 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що статутний капітал ПП «Асторія», був сформований відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому ОСОБА_1 , яка не є засновником приватного підприємства, має право на компенсацію їй 1/2 його частини, виходячи з розміру статутного капіталу на час розірвання шлюбу сторін, що становив 360 500,00 грн. ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами, що формування та збільшення статутного капіталу підприємства відбувалося за рахунок його особистих коштів та/або особистого майна. Сам по собі факт зазначення у рішеннях засновника (власника) ПП «Асторія» про те, що збільшення статутного капіталу підприємства відбувалося за рахунок «внеску власника», «власних коштів засновника», не є підтвердженням таких доводів. Крім того, наявними у справі доказами підтверджено, що позивач у період з 2008 року по 2012 рік отримувала дохід від підприємницької діяльності, а отже формування статутного капіталу відбулося за рахунок спільних коштів подружжя.
Факт придбання спірних нежитлових будівель, розташованих на АДРЕСА_2 , приватним підприємцем для використання їх у підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об`єктом права особистої приватної власності одного з подружжя. Вказане нерухоме майно підприємство в особі засновника ОСОБА_2 набуло у власність у період шлюбу з позивачем, доказів на підтвердження того, що зазначене нерухоме майно придбано за рахунок особистих коштів відповідача матеріали справи не містять. За наведених обставин, суд дійшов висновку, що належне ПП «Асторія» нерухоме майно теж є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак в силу того, що власником спірного нерухомого майна є ПП «Асторія», вимога позивачки про виділення їй у власність 1/2 частини такого майна не може бути задоволена, оскільки її право власності на майно (тобто речове право) трансформувалося у право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості майна, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15. Зважаючи на те, що позивач з вимогою про виплату їй половини вартості спірного нерухомого майна ПП «Асторія» не зверталася, і не надала доказів на підтвердження вартості належної їй частини майна для виплати грошової компенсації, її вимога про поділ зазначеного нерухомого майна задоволенню не підлягає.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Жиравецьким Т. М., у якій заявник просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з нього компенсації вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія» у розмірі 180 250,00 грн, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову; змінити оскаржувану постанову апеляційного суду та виключити з її мотивувальної частини висновки про те, що належні ПП «Асторія» нежитлові будівлі,розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та, що право власності ОСОБА_1 на майно (нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ) трансформувалося у право вимоги виплати половини вартості такого майна, а в іншій частині оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Жиравецьким Т. М., на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , подана адвокатом Жиравецьким Т. М. у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що задовольняючи вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія» у розмірі 180 250,00 грн, суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», якою визначено, що вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника. Аналіз норми статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» дає підстави для висновку, що у вказаній категорії спорів позивач наділений правом вимагати компенсації частини вартості частки учасника (іншого з подружжя), а не частини внеску (частки) відповідача у статутному капіталі. Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Аналогічний правовий висновок, що не був урахований апеляційним судом, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц. Водночас, позивач не надала докази на підтвердження ринкової вартості частки у статутному капіталі приватного підприємства на час вирішення справи.
Апеляційний суд не урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 907/167/17 у подібних правовідносинах, про те, що «приватне підприємство є окремою організаційно-правовою формою суб'єкта господарювання, що передбачена статтею 113 Господарського кодексу України. Водночас наявність у підприємства, яке може діяти, зокрема, на основі приватної власності кількох громадян, статутного капіталу не є достатньою підставою для ототожнення його з господарським товариством. Відсутність правового регулювання порядку створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України є підставою для застосування до відповідних правовідносин правових норм цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, положень статуту відповідного приватного підприємства».
Наведені вище норми матеріального права та обставини справи не були взяті апеляційним судом до уваги, оскільки суд, вирішуючи вимогу ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини статутного капіталу виходив з вартості розміру внеску до статутного капіталу на дату розірвання шлюбу, а не з реальної вартості такої частки.
Зауважив, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, підлягають застосовуванню до правовідносин виключно у випадку, коли майно було набуте господарським товариством у результаті передання його у власність засновниками і учасниками як внесок в статутний капітал. У такому випадку, дійсно право власності на майно (тобто речове право) іншого члена подружжя трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна у разі поділу майна подружжя або праві вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Натомість поза оцінкою суду апеляційної інстанції залишилася та обставина, що нежитлові приміщення, розташовані на АДРЕСА_2 були набуті ПП «Асторія» на підставі відплатного договору, а не були внесені як внесок до статутного капіталу приватного підприємства. Спірне майно ніколи не перебувало у спільній сумісній власності подружжя, а тому відсутні правові підстави як для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину такого майна, так і для виплати позивачу грошової компенсації, оскільки власником майна є ПП «Асторія». Зважаючи на викладене, просив виключити з мотивувальної частини оскаржуваної постанови помилковий висновок апеляційного суду, про те, що у зазначеній справі право власності на спірне нерухоме майно (тобто речове право) трансформувалося у право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості майна.
У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій вона просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимоги про виділення їй 1/2 частини майна ПП «Асторія», та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що апеляційний суд, правильно встановив факт віднесення нежитлових будівель, площею 593,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , до складу об`єктів спільного сумісного майна подружжя, але необґрунтовано відмовив у задоволенні її вимог про поділ цього майна виключно з формальних підстав, посилаючись на те, що вона в порядку поділу майна подружжя просила виділити їй 1/2 частину майна ПП «Асторія», а не заявляла вимогу про стягнення 1/2 частини вартості цього майна. Безпідставиними вважала і посилання апеляційного суду на те, що вона не надала доказів на підтвердження вартості належної їй частини майна для виплати грошової компенсації, оскільки у матеріалах справи наявна копія іпотечного договору від 05 липня 2007 року, укладенного на забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_2 (як фізичної особи) за кредитним договором від 05 липня 2007 року № 0032/07/6.10-CL, за умовами якого вартість спірного нерухомого майна ПП «Асторія» визначена у розмірі 495 943,00 грн, а згідно з висновком про вартість майна станом на 29 лютого 2008 року його вартість становить 1 948 000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог про поділ майна ПП «Асторія», як спільного майна подружжя, апеляційний суд не урахував вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у цій справі, який направляючи справу на новий розгляд вказав, що «відмовляючи в задоволенні позову в частині поділу частки у статутному капіталі і майні підприємства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що оскільки нежитлові приміщення були придбані ПП «Асторія», вони є власністю підприємства, а тому поділу, як майно подружжя, не підлягають».
Апеляційний суд не застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема:
- у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц про те, що «грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі. Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства».
- у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 642/2179/17 про те, що «якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості частки у майні товариства в разі поділу майна подружжя та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства».
Подібних за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13 та від 03 червня 2015 року у справі № 61-38цс15.
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , поданий адвокатом Жиравецьким Т. М., у якому він просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог позивача про виділ їй 1/2 частини майна ПП «Асторія», оскільки така вимога є неналежним способом захисту, а суд, зважаючи на принцип диспозитивності цивільного судочинства та межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не міг вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення на користь ОСОБА_1 . Апеляційний суд також обґрунтовано виходив з того, що позивач не надала доказів на підтвердження дійсної вартості спірного нерухомого майна на час розгляду справи.
У відповіді на відзив ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазначила, що твердження відповідача про те, що позивачем не було заявлено вимог про виплату їй половини вартості майна ПП «Асторія», а тому вирішуючи спір про поділ спірного нерухомого майна, апеляційний суд був позбавлений можливості вийти за межі заявлених нею вимог у суді першої інстанції є безпідставиними, оскільки в уточненій позовній заяві вона просила в порядку поділу майна подружжя виділити їй 1/2 частку в статутному капіталі та 1/2 частку в майні ПП «Асторія», мотивуючи наведене тим, що таке майно було набуто під час шлюбу, а тому відповідно до статті 60 СК України належить до спільного майна подружжя. Вирішуючи питання про виділення їй 1/2 частки у статутному капіталі ПП «Асторія», апеляційний суд не застосовував формальних підходів до викладення такої вимоги і стягнув з відповідача 180 250,00 грн компенсації вартості 1/2 частини статутного капіталу ПП «Асторія», тоді як вирішуючи питання про виділення їй 1/2 частки в майні ПП «Асторія» вказав, що вона вимог про стягнення компесації вартості 1/2 частки цього майна не заявляла.
Звернула увагу на недобросовісні дії відповідача, який під час розгляду справи з метою зменшення обсягу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, зменшив розмір статутного капіталу ПП «Асторія» до 100,00 грн, а згодом без її згоди та відома відчужив корпоративні права ПП «Асторія» у розмірі 50% статутного капіталу на користь ОСОБА_3 , що істотно порушує її права.
Зауважила, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2020 року прийняла до розгляду справу № 916/2813/18, як таку, що містить виключні правові проблеми, які стосуються правової природи приватного підприємства, визначення правового режиму майна, в тому числі щодо розпорядження учасником підприємства часткою в його статутному капіталі, вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , у якому вона просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої адвокатом Жиравецьким Т. М. на постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, посилаючись на ті ж самі мотиви, що викладені нею у поданій відповіді на відзив ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 липня 1998 року, який розірвано рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 березня 2012 року.
Згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, ПП «Асторія» зареєстровано 23 жовтня 2000 року, його засновником є ОСОБА_2 .
На момент державної реєстрації ПП «Асторія», його статутний капітал становив 100,00 грн.
16 серпня 2004 року проведено державну реєстрацію ПП «Асторія» за адресою: АДРЕСА_2 .
Засновником ОСОБА_2 неодноразово приймалися рішення про збільшення статутного капіталу (фонду) підприємства, а саме: 11 серпня 2004 року - до 60 500,00 грн, 05 березня 2005 року - до 160 500,00 грн, 08 листопада 2007 року - до 260 500,00 грн, 28 грудня 2011 року - до 360 500,00 грн, у зв'язку з чим вносилися відповідні зміни до статуту підприємства.
Станом на дату звернення до суду із зазначеним позовом, статутний капітал ПП «Асторія» становив 360 500,00 грн.
Відповідно до договору № 474 купівлі-продажу будівель шляхом викупу від 25 липня 2001 року, укладеного між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ПП «Асторія», в особі засновника ОСОБА_2 , підприємство придбало нежитлові будівлі, розташовані на АДРЕСА_2 , вартістю 53 696,00 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.