Постанова
Іменем України
21 червня 2022 року
м. Київ
справа № 757/56161/19
провадження № 61-7041св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глушпенко Віталій Олександрович, на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А., від 08 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсацію втрати частини заробітної плати.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що із серпня 2009 року по липень
2016 року він працював на державному підприємстві «Донецька залізниця», яке у подальшому було реорганізоване шляхом злиття у
ПАТ «Укрзалізниця», а потім в АТ «Укрзалізниця».
Наказом від 05 липня 2016 року № 1-ос з ним продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
17 липня 2017 року він був звільнений із займаної посади на підставі
пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. На день звільнення йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата із березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі
22 759,70 грн, в тому числі, компенсація за невикористану відпустку.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з
АТ «Укрзалізниця» заборгованість із заробітної плати за період із березня 2017 року по 17 липня 2017 року в розмірі 22 759,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 липня 2017 року до винесення судом рішення (станом на 18 жовтня 2019 року -
143 685,44 грн), компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 5 362,73 грн.
Короткий зміст заочного рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва, у складі судді Соколова О. М., від 18 грудня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 22 759,70 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 143 685,44 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 5 362,73 грн. Вирішено питання розподілу судового збору.
Суд виходив з того, перед позивачем наявні заборгованість по заробітній платі, а тому є підстави для стягнення цієї заборгованості, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
При цьому суд не враховував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня
2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем спростована наявність заборгованості по заробітній платі за березень 2017 року, а у подальшому виникли обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідач об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.
Апеляційний суд врахував, що сам по собі факт звільнення позивача з
АТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Крім того суд врахував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, як належний доказ, що засвідчує відсутність вини відповідача внаслідок форс-мажорних обставин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Глушпенко В. О., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
27 квітня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат
Глушпенко В. О., подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, від 18 травня 2020 року у справі № 522/13192/15-ц.
Період, за який позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення заборгованості із заробітної плати (березень-липень 2017 року) цілком не охоплюється періодом дії форс-мажорних обставин щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», в якому працював позивач.
Апеляційним судом проігноровано наявність в матеріалах справи довідки Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, в якій було зазначено про нарахування відповідачем заробітної плати за березень 2017 року повністю.
Також заявник посилається на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Вважає, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про відсутність вини у невиконанні обов`язку перед працівником щодо виплати заборгованості із заробітної плати, а факт знаходження працівників підприємства на території, непідконтрольній органам державної влади України, не є перешкодою для проведення з ними остаточного розрахунку при звільненні з роботи.
Вказує на недопустимість доказів, наданих відповідачем, про перерахування коштів працівнику. Вважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки іншим доказам у справі, не сприяв повному та неупередженому розгляду справи, не розглянув клопотання позивача про допуск до участі у справі експертів з питань права та не дослідив висновок Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.
Крім того просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки є необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, а справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року надійшов відзив АТ «Укрзалізниця» на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Звертає увагу на сталу практику Верховного Суду при вирішенні аналогічних трудових спорів між звільненими працівниками та АТ «Укрзалізниця» та врахування висновку Торгово-промислової палати України як доказу на підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Наголошує на тому, що довідка Пенсійного Фонду України за формою ОК-7 була надана лише до апеляційного суду, при цьому позивач не вказав на неможливість її подання до суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із серпня 2009 року по липень 2017 року ОСОБА_1 працював на
ДП «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у
ПАТ «Укрзалізниця», а потім у АТ «Укрзалізниця».
Відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року
№ 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їх структуру.
Наказом від 05 липня 2016 року № 1-ос із ОСОБА_1 продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця»
ПАТ «Укрзалізниця».
17 липня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.
ОСОБА_1 за березень 2017 року нараховано заробітна плата в сумі 2 076,71 грн (до видачі 1 659,31 грн) та в подальшому заробітна плата
не нараховувалась.
Згідно видаткового касового ордеру № 205 від 25 липня 2017 року
ОСОБА_1 отримав заробітну плату у розмірі 1 659,31 грн.
Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно
ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі.
У пункті 7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Укрзалізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця»
ПАТ «Укрзалізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , у тому числі, до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня
2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості
ПАТ «Укрзалізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця»
ПАТ «Укрзалізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно з статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право
на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.