ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2022 року
м. Київ
справа № 640/13406/19
адміністративне провадження № К/9901/27476/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Жука А.В.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 (головуючий суддя - Н.Г. Вєкуа)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 (головуючий суддя - Я.М. Василенко, судді - В.В. Кузьменко, О.І. Шурко)
у справі № 640/13406/19
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Президента України (Офісу Президента України),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Керівник Апарату Адміністрації Президента України ОСОБА_2,
про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Адміністрації Президента України (Офісу Президента України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Керівник Апарату Адміністрації Президента України ОСОБА_2 , в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ керівника Апарату Адміністрації Президента України № 490-к від 02.05.2019 про звільнення ОСОБА_1 ;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Головного контрольного департаменту Адміністрації Президента України з 02.05.2019;
- стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про незаконність звільнення із займаної посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту Адміністрації Президента України, оскільки з наказом про звільнення її ніхто не ознайомлював, у відділ кадрів позивача не викликали та будь-яких повідомлень про можливе подальше вивільнення вона не отримувала. Позивач зазначає, що про майбутні зміни, у тому числі, про зміни істотних умов праці, її не повідомляли, підстави для припинення трудового договору відсутні. Зазначає, що відповідачем в порушення вимог частини другої статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення позивача попереджено не було, іншу роботу запропоновано не було. Крім того, позивач наголошує, що звільнено з посади в період перебування її на лікарняному, що є грубим порушенням частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Позивач вказує, що вона є членом первинної профспілкової організації та згідно зі статтею 43 Кодексу законів про працю України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 статті 40 Кодексу законів про працю України можливе лише за попередньою згодою виборчого органу (профспілкового представника), однак, дана вимога була порушена, оскільки відповідач не отримав згоду первинної профспілкової організації на звільнення позивача, та навіть не звернувся до профспілки за отриманням такої згоди.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем було вжито усіх заходів, передбачених законом, з метою належного дотримання порядку звільнення позивача із займаної посади. Також, враховуючи надані свідками пояснення, та з урахуванням того, що позивач не повідомляла про її перебування на лікарняному в момент вчинення працівниками Департаменту управління персоналом дій, спрямованих на ознайомлення позивача з розпорядженням, переліком вакансій та наказом про звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку про перебування позивача на робочому місці 05.02.2019 та 02.05.2019. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не перебувала та не є членом первинної профспілкової організації Адміністрації Президента України, а тому звільнення позивача правомірно відбулось без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 127/21890/16-ц, від 05.08.2019 у справі № 464/1436/18, від 04.07.2019 у справі № 761/14333/17.
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач наголошує, що її звільнення відбулось на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників під час перебування позивача на лікарняному, що є грубим порушенням вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України. Покази свідків з приводу того, що особа знаходилась на робочому місці не спростовують факт її перебування на лікарняному. Позивач акцентує увагу на тому, що її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України проведено відповідачем з грубим порушенням вимог Кодексу законів про працю України, а саме: в порушення вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України позивача звільнено під час перебування на лікарняному; в порушення вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України позивача не повідомлено за два місяці про наступне вивільнення, не запропоновано іншу роботу; в порушення вимог пункту 10 частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України не надано переваги в залишенні на роботі, враховуючи, що до пенсії позивачу залишилось менше 2 років; в порушення вимог статті 43 Кодексу законів про працю України позивача звільнено без згоди профспілкової організації.
Позиція інших учасників справи
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Верховного Суду від 03.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
9. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2022 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
10. Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 06.06.2014 № 616-к ОСОБА_1 за поданням керівника Головного контрольного управління О. Василенка було призначено на посаду заступника Керівника Головного контрольного управління.
11. Наказом керівника Апарату Адміністрації Президента України від 02.05.2019 № 490-к звільнено ОСОБА_1 02.05.2019 з посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
12. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
14. Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
15. Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
16. На підставі частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
17. Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
18. Згідно з положеннями статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
19. Частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
20. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
22. Матеріалами справи підтверджено, що Розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 № 02-к «Про штатний розпис Адміністрації Президента України на 2019 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис Адміністрації Президента України в межах затвердженої граничної чисельності працівників у кількості 432 штатні одиниці.
23. У вказаному штатному розписі посада заступника Керівника Головного контрольного управління Адміністрації Президента України, яку з червня 2014 року обіймала позивач, відсутня, що свідчить про скорочення штату як підстави звільнення особи відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.
24. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 51 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
25. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 Кодексу законів про працю України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.
26. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.
27. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку зі звільненням позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та дотримання відповідачем процедури звільнення положенням Кодексу законів про працю України.